Жива легенда Чернігова: унікальна історія Кам’яниці Лизогуба

У самому серці Чернігова, на території старовинної фортеці, стоїть унікальна споруда, що й досі зберігає історії козацької доби, гетьманських інтриг і барокового розквіту. Кам’яниця Лизогуба, відома також як Будинок Мазепи чи Полкова канцелярія, — це не просто найстаріша житлова будівля міста, а справжній архітектурний скарб XVII століття. Її міцні стіни, оздоблені пишним декором, і таємничі підвали переносять нас у часи, коли Чернігів був осередком козацької влади та слави. Ця пам’ятка оповита легендами: від схованих скарбів гетьмана до привидів, що досі блукають її околицями. Сьогодні ми вирушимо в подорож крізь століття, щоб розкрити секрети цього дивовижного будинку та його значення для української історії.

Козацька велич і перші господарі

Історія кам’яниці починається наприкінці XVII століття, коли чернігівський полковник Яків Лизогуб вирішив звести собі оселю, гідну свого статусу. У ті часи кам’яні будинки були рідкістю — більшість споруд будували з дерева та глини, тож ця будівля одразу стала символом багатства й могутності. Яків Лизогуб, представник давнього козацького роду, прославився не лише як умілий воєначальник, а й як учасник Азовського походу 1696 року. За свої заслуги він отримав від Петра І іменний срібний хрест, а його рід закріпив за собою значні земельні володіння, зокрема в Седневі неподалік Чернігова.

Після смерті Лизогуба його вдова продала будинок іншій легендарній постаті — гетьману Івану Мазепі. Саме з ім’ям Мазепи пов’язана друга назва споруди — «Будинок Мазепи». У XVIII столітті кам’яниця стала осередком адміністративного життя, адже тут розмістилася полкова канцелярія Чернігівського козацького полку. Цей перехід від приватної резиденції до адміністративного центру лише підкреслює її значення в тогочасному суспільстві. Сьогодні, прогулюючись територією фортеці, важко уявити, скільки доленосних рішень приймалося в цих стінах і які таємниці вони приховують.

Барокова душа в козацькому серці

Архітектура кам’яниці Лизогуба вражає своїм поєднанням простоти й розкоші. Ззовні будинок нагадує невеликий палац завдяки пишному бароковому декору: лопатки, пілястри, півколонки та масивний карниз створюють гру світла й тіні, що робить фасади надзвичайно виразними. Усі декоративні елементи виконані з фігурної цегли, виготовленої спеціально для цієї споруди. Розміри будинку — 21 на 16 метрів, висота до карнизу — 5,8 метра, а товщина стін сягає півтора метра, що натякає на його додаткову функцію — невеликої фортеці.

Усередині ж кам’яниця дивує простотою: це класична українська хата «на дві половини», розділена сіньми на чоловічу (західну) та жіночу (східну) частини. Кожна половина має по дві кімнати, перекриті коробовими склепіннями з розпалубками, що додають інтер’єру особливого шарму. Під будинком — просторі підвали, також перекриті склепіннями, які, за переказами, могли слугувати для зберігання зброї чи продовольства. Деякі дослідники припускають, що спочатку споруда планувалася двоповерховою, але з якихось причин цей задум не втілили. Незважаючи на численні перебудови й пожежі (зокрема в 1718 та 1750 роках), кам’яниця зберегла свій первісний вигляд, що робить її унікальним зразком тогочасної архітектури.

Цікаво, що в архітектурі будинку гармонійно поєдналися українські та московські традиції. Якщо внутрішнє планування відображає типову козацьку хату, то зовнішній декор у стилі бароко нагадує про культурний обмін із сусідніми землями. Ця двоїстість робить кам’яницю Лизогуба не лише пам’яткою Чернігова, а й важливим свідченням багатогранності української культури XVII століття.

Легенди, що оживають у камені

Кам’яниця Лизогуба не була б такою привабливою без легенд, що оточують її століттями. Одна з найвідоміших оповідає про гетьмана Івана Мазепу, який нібито тримав у підвалах будинку своїх ворогів, морив їх голодом або утримував засуджених до страти. Ця моторошна історія додає споруді аури таємничості, хоча історичних підтверджень їй немає. Проте масивні підвали та вузькі вікна-бійниці лише підігрівають уяву.

Інша легенда стверджує, що перед переходом на бік шведів під час Північної війни Мазепа закопав під будинком свої скарби — золото, заховане у великих дерев’яних діжках. Чи це лише вигадка, чи реальна історична загадка — питання, яке досі хвилює дослідників і шукачів пригод.

Найромантичніша історія пов’язана з Мотрею Кочубей, коханкою гетьмана Мазепи. За переказами, вона таємно зустрічалася з гетьманом у цьому будинку, за що її мати наклала на неї прокляття. Відтоді душа Мотрі блукає околицями, з’являючись у ніч на Пречисту біля кам’яниці. Легенда розповідає, що той, хто осінить її хресним знаменням, зніме прокляття й дізнається, де заховані скарби гетьмана. Ці оповіді, хоч і не підтверджені документами, додають кам’яниці особливого містичного шарму, роблячи її не лише архітектурною, а й культурною пам’яткою.

Від козацької фортеці до музейних залів

Історія кам’яниці не завершилася в козацьку добу. У XVIII столітті до неї прибудували ганок-тамбур і вхід до підвалу, а в 1860–1870-х роках тут розмістили губернський архів. Тоді ж внесли зміни до внутрішнього планування: прорубали люк на горище, розібрали печі, пробили нові вікна й замінили покриття даху на сталеве. Незважаючи на ці перебудови, барокові фасади залишилися майже недоторканими, що свідчить про дбайливе ставлення до спадщини.

У XX столітті кам’яницю двічі реставрували — у 1954 та 1969 роках, намагаючись зберегти її історичний вигляд. Сьогодні вона є частиною Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського. Товсті стіни, підвали й бароковий декор нагадують відвідувачам про її минуле як невеликої фортеці, що могла навіть витримати облогу.

Ця споруда — не просто музейний об’єкт, а й символ стійкості. Переживши пожежі, війни й численні перебудови, вона зберегла свою автентичність і досі вражає туристів та істориків. Кам’яниця Лизогуба стала невід’ємною частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», отримавши статус пам’ятки національного значення.

Спадок козацької епохи

Кам’яниця Лизогуба в Чернігові — це більше, ніж просто архітектурний об’єкт. Це місце, де переплелися долі видатних постатей, таких як Яків Лизогуб та Іван Мазепа, де козацька простота зустрілася з бароковою пишністю, а легенди ожили в камені. Її стіни бачили розквіт і занепад Чернігівського полку, чули шепіт таємних зустрічей і гудіння вітру в підземних ходах. Сьогодні вона стоїть як мовчазний свідок історії, запрошуючи нас замислитися над минулим і відкрити його загадки.

Як найвизначніша цивільна споруда Лівобережної України XVII століття, кам’яниця є гордістю Чернігова й усієї країни. Її збереження — це не лише турбота про архітектуру, а й про пам’ять про тих, хто творив українську державність. Відвідуючи цей будинок, ми торкаємося не лише холодного каменю, а й гарячого серця козацької епохи, що б’ється в ньому й досі.