Ліквідація Підпільненської Січі: кінець запорозької автономії
3 серпня 1775 року московська імператриця Катерина II видала маніфест, яким оголосила про ліквідацію Підпільненської Січі, звинувативши запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.
Січ була повністю зруйнована, її майно й архіви вивезені в росію, а територіальні володіння козацтва були приєднані до Новоросійської губернії зі столицею у місті Кременчук. Частині козаків вдалось врятувались втечею до Османської імперії, де вони у 1792 році в дельті Дунаю заснували Задунайську Січ.
Козацькі січі як форпости боротьби проти нападів ворогів
Перші відомості про появу козаків у низів'ях Дніпра датуються кінцем XV століття. Орієнтовно з 1530-х років вони стали об'єднуватися в т. зв. коші - військові табори під управлінням виборних отаманів. У 1556 році староста канівський та черкаський Дмитро Вишневецький збудував на дніпровському острові Мала Хортиця дерев'яно-земляний замок, який проіснував два роки в ролі форпосту для його нападів на татарські й османські фортеці в пониззі Дніпра. Збудований Вишневецьким замок прийнято вважати прототипом козацького укріплення 60-70-х років XVI століття на острові Томаківка, яке отримало назву Томаківська Січ.
Протягом двох наступних століть на Дніпрі виникло ще шість січей, які отримували назви за місцями їх розташування. Коли восени 1708 року гетьман Іван Мазепа відкрито виступив проти московського царя Петра І у Північній війні, центром запорозького козацтва була Чортомлицька Січ. Попри особисту неприязнь кошового отамана Костя Гордієнка до Мазепи він підтримав виступ гетьмана, за що Чортомлицька Січ була зруйнована московськими військами у травні 1709 року. Після поразки під Полтавою деякі запорожці пішли на південь і в 1710 році заснували Кам'янську Січ, яка через рік також була зруйнована московитами, після чого Гордієнко разом із запорожцями перебрався на територію Кримського ханства й у гирлі Дніпра заснував Олешківську Січ.
Коли влітку 1733 року козаки виступили на боці Туреччини у черговій війні проти Москви, їм була передана грамота імператриці Анни Іоановни про помилування за умови переходу в російське підданство. За підписаним наступного року Лубненським договором Запорозьке козацтво визнало протекторат москви і зобов'язалось охороняти південні кордони російської імперії у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї — Олешківська Січ була зруйнована і центром Запорозького козацтва став півострів у місці, де річка Підпільна впадає в Дніпро.
З Нової Січі запорозьке військо брало участь у двох російсько-турецьких війнах. Запорозька Січ, на думку москви, втрачала функцій бастіону проти турецько-татарської експансії у зв'язку з тим, що кордони зміщувалися далі на південь. Також (після ліквідації в 1764 році полково-сотенного устрою Слобожанщини) вона залишалась єдиною автономною самоврядною територією України.
Ліквідація Запорозької автономії
Отримавши від імператриці Катерини II практично необмежені повноваження для освоєння і розширення т. зв. Новоросії з центром у Кременчуку, князь Потьомкін віддав наказ військам генерала Петра Текелія, які у червні 1775 року поверталися з турецького походу, повністю зруйнувати Підпільненську Січ, а все майно та козацькі архіви вивезти до Петербурга. Незважаючи на те, що кошовий отаман Петро Калнишевський відмовився оборонятися, він разом зі старшиною був заарештований.
3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала маніфест, яким офіційно оголосила про ліквідацію Запорозької Січі.
Спочатку кілька тисяч козаків, незгодних з рішенням цариці, врятувалися втечею на Буг, звідки (з дозволу султана Османської імперії) перемістилися в пониззя Дністра, а в 1792 році — в дельту Дунаю, де заснували т. зв. Задунайську Січ. Інша частина запорожців переселилася на Кубань, а решта — на Азовське узбережжя. Нащадки козаків, що залишилися в Туреччині, востаннє воювали проти московії у Кримській війні 1853-56 років у складі Козацького легіону під проводом Михайла Чайковського, праправнука гетьмана Івана Брюховецького.
Історичні наслідки руйнування Січі
Зруйнування Підпільненської Січ під керівництвом Катерини II стало ключовим етапом в історії запорозького козацтва та московської імперії. Ця подія позначила кінець епохи автономії, яка визначала долю запорозьких козаків протягом столітть. Вибір імператриці зупинити існування Січі в 1775 році мав важливі наслідки як для самого козацького співтовариства, так і для геополітичної обстановки у регіоні. Імператриця вважала, що зруйнування Січі буде сприяти зміцненню централізованої влади та контролю над українськими територіями.
Наслідки ліквідації Підпільненської Січі стали відчутними для козаків, які були змушені шукати нові шляхи і можливості для свого існування. Частина запорожців втекла в еміграцію до Османської імперії, де вони заснували нові козацькі громади. Імператриця також посилила свій контроль над територіями, які раніше були під впливом Січі, і це відіграло роль у формуванні подальших подій у регіоні.
Загалом, зруйнування Підпільненської Січі стало вирішальним етапом в історії українського народу та його відносин з московською імперією. Ця подія підкреслила складну динаміку влади, вплив зовнішніх чинників на внутрішні процеси та початок нового і важкого етапу в історії України.