Поезія Беранже в Україні
І. М. Худзей, А. І. Худзей
Творчість П. Ж. Беранже була добре відома в Україні вже в другій половині XIX ст. У 1861 р. Богдан Дідицький у передмові до збірки віршів І. Гушалевича говорив про те, що мелодійність поезії українського поета властива лише таким іншомовним митцям, як французькому Беранже, німецьким Г. А . Біргеру і Е. Гейблю, польському Б. Залеському та російському О. Кольцову [7, 8].
Отже, протягом тривалого часу творами Беранже захоплювалися, їх перекладали, однак історія їх сприйняття українською літературою тривалий час залишалася поза увагою дослідників.
Лише в 30-ті роки значно пожвавився інтерес українських літературознавців до творчості французького поета. В першу чергу привертає увагу велика і глибока за своїм дослідженням передмова М. Алексєєва до збірки перекладів С. Буди пісень Беранже. Автор аналізує процес становлення Беранже-поета, творчу манеру митця, пов’язує соціально-політичну тематику його творів з історичною дійсністю Франції, досліджує своєрідність сприйняття Беранже російською літературою. Поряд з дослідженням М. Алексєєва заслуговує на увагу і стаття літературознавця і перекладача П. Филиповича [17, 155-167], в якій простежується критичне осмислення перекладів літературної спадщини Беранже в Україні. Щоправда, цими дослідженнями й обмежився інтерес українських літературознавців до Беранже. Лише в 70-80-х роках на сторінках української преси з’явився ряд статей, які збагатили історію сприйняття Беранже в Україні новими фактами, іменами перекладачів [8, 9, 13, 14, 17].
Аналіз згаданих праць дає підставу говорити про значні упущення. Так, поряд з такими вже відомими перекладачами пісень Беранже, як В. Самійленко, М. Зеров, М. Рильський, С. Буда, X. Алчевська, чомусь не згадується ім’я В. О. Коннор-Вілінської, перу якої належать переклади в «Літературно-науковому віснику» (1910) двох пісень Беранже «Якби я був пташкою» і «Зорі». Мабуть, їй належить і переклад вірша «Нудьга за рідним краєм», підписаний М. Вілінська (ж. «Літературно-науковий вісник», 1909).
Для розкриття історії сприйняття Беранже на Україні важливим є той факт, що творчістю французького пісняра цікавився і Б. Грінченко. Очевидно, він, маючи намір перекласти Беранже, просив X. Алчевську купити йому оригінал пісень поета. У листі X. Алчевської до Б. Грінченка (від 10.02. 1889) читаємо: «Була у Петербурзі і на запитання моє про Беранже отримала у відповідь «Заборонений». Мабуть, привезу його вам з Парижа» [15]. Не випадково, що відсутність оригіналу пісень Беранже і спричинилася в окремих випадках до українських інтерпретацій його творів з російських перекладів. Про це свідчать хоча б слова П. Грабовського в листі до І. Франка, де мова йде про те, що «Пташки» Беранже він «перекладав не з першотвору, которого не мав у себе, а з прекрасного перекладу російською мовою Михайлова» [6, 181].
Пісні Беранже, зокрема «Жебрачка» в російському перекладі, входили до репертуару останнього українського Кобзаря із Сумщини Євгена Адамцевича, який, як повідомлялося в його листі до автора цієї статті (від 09.12.1971), «почув цю пісню на базарі в Ромнах від незрячого гармоніста, надав їй нової мелодії». Важко сказати, кому з російських авторів належить переклад цієї пісні, оскільки своїм лексичним наповненням вона відрізняється від наведених у книзі «Беранже в русской литературе» З. А. Старициної уривків перекладів М. Луговського, В. Курочкіна і перекладеної Д. Ленським [16, 10-11] та покладеної па музику О. О. Аляб’євим. Можливо, що пісня «Жебрачка» Беранже могла набути нівеляції у процесі її виконання народними митцями.
Ознайомлення українського читача з творчістю Беранже через російську літературу носило не компілятивний, а творчий характер. Те, що деякі українські дожовтневі переклади пісень Беранже не завжди адекватні оригіналові, є свідченням того, що в багатьох випадках і сама російська література засвоювала творчість французького пісняра у зміненому, трансформованому вигляді. Ця трансформація залежала в основному від політичних поглядів перекладачів, їхніх естетичних смаків і навіть власних переживань.
Підтвердженням може служити хоча б уже згаданий переклад П. Грабовського пісні Беранже «Пташки». Написана Беранже в 1816 р. з приводу вигнання поета і трагіка Арно у період французької реставрації пісня була однаковою мірою близька і Михайлову, і Грабовському, яких спіткала одна й та сама тяжка доля заслання.
Алегоричний образ пташок у хрестоматійному перекладі В. Курочкіна, незважаючи на близькість до оригіналу, поступається трагічністю його долі перед інтерпретацією М. Михайлова. Порівняймо хоча б другу строфу пісні. У В. Курочкіна:
Им лучше в дальних небесах;
Но нам без них свод неба тесен:
Нам только эхо вольных песен
Осталось в избах и дворцах. [15, 91]
У М. Михайлова:
Судьба в изгнанье их послала.
Печально им,— печальней нам:
Их песни эхо повторяло
По бедным избам и дворцам. [4, 105]
У двох перших рядках перекладу М. Михайлова зникає алегоричний образ пташок. Перекладач конкретизує історичну дійсність своєї доби, надає пісні актуального звучання. Слово судьба не просто романтичний фатум, воно асоціюється у читача з передднем великих і революційних звершень.
У Грабовського трагізм заслання ще більше підсилюється, порівнюється зі смертю.
В загнання кинула їх доля, —
Прегірко їм,— нам гірше страт:
Не донесеться пісня з поля
Ні до хатин, ні до палат. [6, т. 3, 494]
Звернення перекладачів до вірша Беранже «Пташки» можна пояснити словами X. Алчевської у передмові до драматичної поеми «Луїза Мішель»: «Коли автор пише взагалі про що-небудь взяте ним з ідеального боку, ясно, що мусить в цій темі лежати щось, що відповідає глибоко і органічно його власній душі».
Разом з тим виникає й інше питання. Чи правомірно дотримуватися давно усталеної думки, висловленої П. Филиповичем у 30-х роках, що нібито українські перекладачі дожовтневого періоду не надавали належного значення революційно-сатиричним пісням Беранже, а вибирали здебільшого твори менш загострені, часто перекладали поезії інтимно-ліричні та епікурейські.
Тривалий час подібна думка побутувала і в російській літературній критиці. Зовсім недавно вона була спростована в книзі З. А. Старициної. Автор приходить до висновку, що в Росії не було однакового підходу до творчості Беранже. Представники дворянської «легкої» поезії захоплювались в основному фривольними піснями французького поета. Передова ж частина дворянської інтелігенції сприймала Беранже як громадського і політичного сатирика [16, 10-11].
Відзначимо, що навіть В. Курочкін, переклади якого так високо оцінив П. Филипович, інколи відступав від основного принципу підбору соціально-політичних пісень Беранже. У нього були й такі, як «Бабуся», «Весна и осень», «Иван да Марья», які аж ніяк не належать до регістру політичних. Подібний своєрідний підхід до тематики пісенної спадщини Беранже був властивий для більшості українських перекладів. Так, із дев’яти перших українських перекладів О. Навроцького п’ять — ідейно-політичного спрямування. Це такі пісні, як «Мій закуток», «Кінець славі», «Невільник», «Летючі зорі», «Цар Горох».
Ім’я О. Навроцького як перекладача пісень Беранже вже згадувалось на сторінках української літературної преси. Так, автор статті «Українська пісня Беранже» В. Ефанов доходить висновку, що О. Навроцький «робив кілька блискучих перекладів пісень Беранже» [8, 218]. Надаючи належне О. Навроцькому в поширенні революційно-демократичних ідей в Україні, його переклади аж ніяк не можна віднести до рангу блискучих. Це, скоріше, не переклади, а своєрідні переспіви, які інколи вже надто віддалені від оригіналу. Для прикладу наведемо хоча б другу строфу пісні Беранже «Мій закуток». В ній французький поет виражає своє ідейно-естетичне кредо: ненависть до королів, співчуття до народних сліз, свою місію поета-громадянина в розвінчанні соціальної несправедливості, віру у світле майбутнє.
У Беранже:
Là, du pouvoir bravant les armes,
Je pèse et nos fers et nos droits;
Sur le peuple versant des larmes,
Je juge et condamne les rois.
Je prophétise avec audace:
L’avenir me sourit de loin.
Mes amis, laissez-moi de grâce,
Laissez-moi dans mon petit coin. [20, 480-484]
У перекладі Навроцького:
Там, не знаючи ні сили,
Ні власті людської,
І наші права, й кайдани
Зважаю в покої.
Ллючи сльози гарячії
Про народне горе,
Царів сужу й винувачу
Нишком на просторі.
Там смілі пророкування
Йдуть передо мною;
Здалека мені сміється
Грядуще красою.
Пустіть мене, брати мої,
Молю вас, благаю,
Пустіть мене в мій закуток
До тихого раю. [11, 480-484]
Уже перших два рядки говорять про своєрідність прочитання О. Навроцьким оригіналу. Беранже порівнює зухвалість монархічного уряду з кайданами і правами народу. Подібного порівняння, як бачимо, немає у перекладі О. Навроцького.
В останніх двох рядках сам поет провіщає нове майбутнє. В оригіналі через кожний рядок знаходимо повторення особового займенника я, що надає пісні ліричного забарвлення. Це я у О. Навроцького майже відсутнє. Щоправда, цей ліризм компенсується в окремих випадках дієслівною формою у 1-й особі.
Перекладач збільшує кількість рядків і, зокрема, рефрену. Привертає увагу і ритмомелодика перекладів О. Навроцького, де надзвичайно чітко відчувається вплив поезії Т. Г. Шевченка. Взяти для прикладу хоча б одну із строф перекладу пісні Беранже «Сліпа мати», яка викликає асоціації з шевченківською «Катериною»:
Хто не хоче, хто не вміє
Себе шанувати,
Тому біди великої
Прийдеться дознати. [11, 470]
Переклади насичені лексикою шевченківської поезії: доля, воля, щастя, а то й цілими фразеологізмами. Не уникнув О. Навроцький і того загального, властивого на початку другої половини 19 ст. принципу вільної інтерпретації іншомовного тексту, українізації реалій оригіналу.
Ось, наприклад, вірш «Кінець славі», в якому наявні і вільне поводження з першотвором, і своєрідна стилізація.
У Беранже:
Fils d’Epicure, ouvrez-moi notre cave
La Erance qui souffre en repos,
Ne veut plus que mal à propos
J'ose en trompette ériger mes pipeaux. [20, 362]
У О. Навроцького:
Народ жвавий, народ смілий
Занехав своє діло.
Ні про що уже не хоче
Дбати Україна. [11, 524]
Поряд з тим не весь перекладацький доробок О. Навроцького заслуговує критики. Досить вдалим, на нашу думку, є його переклад відомого вірша Беранже «Цар Горох». Можливо, навіть, що про цей переклад міг знати В. Самійленко, оскільки в його інтерпретації вірш Беранже має аналогічну назву.
Переклад О. Навроцького своєю ідейно-образною структурою напрочуд близький до оригіналу. Функціонально оригіналові відповідає іронічно-казкове наповнення вірша. Немає вже того авторського домислу, який зустрічаємо в інших перекладах О. Навроцького. Правда, дещо змінений беранжерівський рефрен, що, однак, не суперечить змісту в цілому.
Досліджено, що специфічною рисою аналізу перекладу є його зіставлення не тільки з оригіналом, а й із наявними його аналогами. Зіставляються не тільки конкретні форми втілення оригіналу в новій мовній матерії, а й принципи цього втілення, які залежать не від специфіки тієї чи іншої мови, а від глибини проникнення перекладача в ідейно-образну структуру твору, що його він перекладає [12, 189].
Порівняймо з оригіналом лише чотири з п’яти українських перекладів пісень Беранже «Король Івето», здійснених в різний час різними перекладачами, зокрема і О. Навроцьким.
У Беранже:
Il était un roi d’Yvetot
Peu connu dans l’histoire,
Se levant tard, se couchant tôt,
Dormant fort bien sans gloire,
Et couronné par Jeanneton
D’un simple bonnet de coton,
Dit-on?
Oh! ohl oh! oh! ah! ah! ah! ah!
Quel bon petit roi c’était-là!
La, La. [19, 31]
У О. Навроцького:
Був-жив цар Горох на світі,
Мало його знали;
Вставав пізно, лягав рано,
Жив добре без слави.
Й на царство його, щоб знали,
З соломи брилем вінчали.
Ох, який був цар маленький
І веселий, і добренький! [11, 524]
У В. Самійленка:
Колись був славний цар Горох,
В історії не знаний.
Без слави добре спав за трьох,
Немов простий підданий.
Замість корони тільки мав
Ту шапку, що надівав,
Як спав.
Ах, ах, ах, ох, ох, ох!
Який був добрий цар Горох!
Ох, ох! [2, 20]
У С. Буди:
Жив-був король десь в Івето —
Та й сліду вже не стало.
Ів, пив та спав — та й все ото —
І дбав про славу мало.
А за корону мав ковпак
І надівав його то так
То сяк.
Хо! хо! хо! хо! ха! ха! ха! ха!
Ну й мали короля! ля-ля! [1]
У Є. Дроб’ язка:
От був король в Івето,
Ну не король — забава!
Хай не списав його ніхто,—
Добряче спав без слави,
Вінця не мав на голові —
Замовив він Жаннет своїй
Завій.
Хо-хо-хо-хо! ха-ха-ха-ха!
Було з цим королем гріха!
Сміха! [2, 17]
Чотири автори, чотири різні прочитання. Із наведених строф слід, на нашу думку, виділити переклад В. Самійленка, а разом з ним і переклад О. Навроцького. І казковий зачин був-жив, колись був, і те, що в алегоричній пісні Беранже відтворено авторський образ безтурботного короля як антипода Наполеона Бонапарта. Король у Беранже, на противагу Наполеону, мало відомий у світі. У С. Буди ця думка відсутня. Немає в оригіналі і виразів «їв, пив...— та й все ото». Бавовняна шапочка замінена ковпаком. Саме ці два останні рядки вдало відтворені О. Навроцьким, в перекладі якого король був вінчаний солом’яним брилем. В. Самійленко взагалі опустив назву шапочки, але зате б його перекладі все так чудово мотивовано: «Ту шапочку, що надівав, як спав».
Ніхто із згаданих авторів не відтворив образу простої дівчини Жаннет, яка і коронувала короля бавовняною шапочкою. Лише Є. Дроб’язку вдалося це зробити. Разом з тим не зрозумілі у перекладі третя і четверта строфи:
Хай не списав його ніхто,—
Добряче спав без слави.
Невідомо, що означає вираз хай не списав його ніхто, як і замовлений Жаннеті завій. Адже беранжерівський король не був мусульманином і не носив чалму.
Можна погодитись з тим, що кожний переклад невіддільний від часової мовної палітри національної літератури. Тому, очевидно, і вжив Є. Дроб’язко слово списати, яке може викликати у читача подвійну асоціацію: у значенні «намалювати» чи, скоріше, пряме термінологічне фінансове значення.
У цілому, підсумовуючи історію сприйняття Беранже українською дожовтневою літературою, можна дійти висновку, що українські перекладачі вибирали для перекладу не тільки фривольні, анекреонтичні пісні Беранже, а й такі, які своїм соціально-політичним спрямуванням відповідали вимогам часу. Художній рівень перекладів залежав в основному від трьох факторів: 1) загальноприйнятих вільних принципів інтерпретації оригіналу; 2) впливу тієї чи іншої геніальної особистості в національній літературі; 3) особистих естетичних смаків і уподобань перекладача, його таланту.
Список літератури: 1. Алексєєв М. Передмова // Беранже П. Вибрані пісні. — X.; K., 1933. — С. 5-78. 2. Беранже П. Ж. Пісні. — K., 1970. 3. Беранже П. Ж. Пісні. — K., 1980. 4. Беранже П. Ж. Избранное. — М., 1950. 5. Беранже Я. Ж. Избранное. — М., 1979. 6. Грабовський П. Зібр. творів : У 3 т. — K., 1960. — Т. 3. 7. Дідицький Б. Передмова // Поезія Іоана Гушалевича. — Львів, 1861. — Ч. 1. — С. 3-11. 8. Єфанов В. Українська пісня Беранже : Про переклад пісень французького поета українською мовою // Вітчизна. — 1974. — № 8. — С. 218-219. 9. Єфанов В. Про переклади з Беранже : Пісня «Жан» українською мовою // Рад. літературознавство. — 1973. — № 6. — С. 75-78. 10. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Відділ рукописів, ф. 36, № 2831. 11. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Відділ рукописів, ф. 21, № 3. 12. Коптілов В. Першотвір і переклад. — K., 1972. 13. Кочур Г. Кілька слів про Беранже та про його пісні // Жовтень. — 1968. — № 10. — С. 12-13. 14. Матвіїшин М. Перші переклади з Беранже на Україні // Всесвіт. — 1980. — № 9. — С. 182-183. 15. Наукова бібліотека АН УРСР. Відділ рукописів, ф. З, № 35351. 16. Старицына З. А. Беранже в русской литературе. — М., 1980. 17. Филипович П. Пісенна спадщина Беранже // Життя і революція. — 1932. — № 8-9. — С. 155-167. 18. Чорнописький М. Г. Самійленко — перекладач Беранже // Рад. літературознавство. — 1968. — № 7. — С. 83-85. 19. Béranger P. J. Oeuvres choisies. — М., 1980. 20. Béranger P, J. Oeuvres complètes. — P. — T. 1.
Л-ра: Теорія і практика перекладу. – Київ, 1991. – Вип. 17. – С. 40-48.
Твори
Критика
