Три переклади з Беранже (Пісня «Жак» українською мовою)
В. С. Єфанов
Уславлений французький народний поет П’єр-Жан Беранже (1780-1857) жив у складну і бурхливу епоху, коли французька буржуазія, остаточно поваливши феодальний лад, утвердила своє панування. Використавши народні маси для своєї перемоги, вона не тільки не полегшила їхнього становища, а, навпаки,— «експлуатацію, прикриту релігійними і політичними ілюзіями, вона замінила експлуатацією відкритою, безсоромною, прямою, черствою».
Доля народу гаряче хвилювала Беранже; він сам говорив: «народ — це моя муза». І не тільки вибір тематики, а й вибір поетичної форми — пісні, яка є фольклорним жанрам, свідчить про глибокий демократизм поета.
Тому не дивно, що поезія Беранже широко відома не тільки у Франції, а й далеко за її межами.
Справжнім популяризатором пісень Беранже став поет демократичного спрямування В. С. Курочкін. Серед перекладів і переспівів великого французького поета, здійснених свого часу, крім Курочківа, такими поетами, як М. Михайлов, А. Григор’єв, подружжя Тхоржевських, почесне місце належить українським перекладачам (хоч і досі у нас ще немає повної збірки творів Беранже).
Тема народу посідає чільне місце в поезії Беранже. Проте в різні періоди його творчості вона діставала неоднакове трактування. Почавши з анакреонтичних пісень, де лейтмотивом звучали слова «Les gueux, les gueux sont les gens heureux» і де разом з мотивами ідеалізації бідності зазвучала тема моральної краси людей з народу, їхнього невгасимого оптимізму, їхньої моральної переваги над багатіями, — Беранже прийшов до створення пісень про тяжку долю трударів і їхні страждання від злиднів та соціальної несправедливості. Це такі пісні, як «Руда Жанна», «Старий сержант», «Старий бурлака» та ін. До цього ж циклу належить і відома пісня «Жак» (1833).
Написана в часи Липневої монархії, вона мала гостровикривальне злободенне значення. Пісня складається з десяти куплетів і постійно повторюваного приспіву. Вона виразно сюжетна і за формою викладу вся, крім останньої строфи, являє собою тужливий монолог-звертання бідної селянки до свого чоловіка, якого тяжка праця передчасно звела в домовину. Нещасна жінка ще не здогадується про горе, яке спіткало її сім’ю, і просить чоловіка швидше встати, бо вже ранок давно минув, і до них ось-ось мають прийти невблаганні збирачі податків. З цього монологу вимальовується реалістична картина безпросвітних злиднів селянської сім’ї. Тут йдеться про жорстокість визиску, про надмірні податки, про байдужість багатіїв і самого короля до народних страждань.
З монологу жінки постає і образ її чоловіка Жака, невсипущого трудівника, страждання якого кінчаються лише зі смертю.
Останній куплет — це авторський підсумок, пройнятий глибоким співчуттям до бідняків, який закликає «добрих людей» бути милосердними до нещасних. Хоч така кінцівка і є даниною утопічним ідеям тодішньої демократії, — та всім своїм конкретно-образним змістом пісня «Жак» сприймалася як пристрасне засудження буржуазного світу з його соціальною нерівністю і стражданнями трудящих. З цього погляду пісня вже тоді набувала інтернаціонального значення. Тому не дивно, що вона вабила всіх, хто щиро вболівав за свій народ, хотів для нього кращої долі як у самій Франції, так і за її межами.
Саме пісня «Жак» першою серед поезій Беранже привернула увагу українських поетів і була перекладена українською мовою. Отже, з неї починається історія перекладів і поширення творчості французького народного поета в Україні.
Пісня Беранже «Жак» в українському перекладі, під назвою «Сон бідняка», вперше вийшла у 1875 р. у збірці І. Гріненка «Дещо із перекладів і самостійних творів», виданій у Єлисаветграді приватним товариством і власним накладом автора. І. Гріненко, вчитель за професією, працював спочатку в повітових школах, потім переїхав до Єлисаветграда. Літературний доробок залишив невеликий, але його переклад з Беранже є першим українським друкованим перекладом з цього поета.
І. Гріненко дав повний переклад усіх десяти строф і зберіг основний соціальний зміст та загальний характер оригіналу. В той же час у перекладі Гріненка відчувається свідоме бажання наблизити текст французької пісні як за змістом, так і за формою до українського читача. В його перекладі власні французькі імена, навіть ім’я, що стало заголовком пісні Беранже, жодного разу не названі; немає в перекладі і згадки про короля, — тобто опущені ті деталі, що надавали французькій пісні суто національного колориту. І. Гріненко вносить певні зміни й у психологічний портрет Жака, він до певної міри героїзує його, називає «мій орле». Це виразно оціночне, героїчно-поетичне звертання замінило нейтральне «Жак» у приспіві оригіналу. А у восьмій строфі, де йдеться про сон і мрії селянина, сказано: «...сниться тобі може воля та море...», — коли в оригіналі йдеться лише про «достаток» та «відпочинок». Таким чином, поет тісно пов’язує зміст пісні зі становищем українського селянства в пореформену епоху, з його волелюбними прагненнями та мріями.
З художнього боку перекладові І. Гріненка подекуди бракує поетичної вправності, мелодійності. У сьомій та дев’ятій строфах, між другим і третім рядками, відсутня рима, збито загальний ритм вірша.
Кожний куплет пісні в перекладі І. Гріненка передає основний образ і тему оригіналу. Але український поет змінює деталі й оціночні відтінки так, щоб надати своєму перекладу національного колориту, і часом у ньому прориваються інтонації, народної української пісні:
Вічна робота і вічна недоля!
З голоду ледве стоїш на ногах...
Все, що нам треба, — все дорого страх, —
Навіть і сіль, — отака наша доля!..
Чи не викликає ця строфа мимовільні асоціації з відомим віршем П. Грабовського «Швачка»?
Кількома десятиріччями пізніше, в 1906 р., пісня Беранже «Жак» з’явилася в журналі «Нова громада» в новому перекладі. Його здійснив талановитий український поет і прозаїк Пилип Капельгородський.
П. Капельгородський переклав тільки шість куплетів з десяти. П’ятий — восьмий куплети, в яких конкретизується на окремих побутових деталях нужденне життя бідняків, лишилися неперекладеними, можливо з цензурних причин. Адже саме у пропущених строфах йдеться про жахливе становище селянської сім’ї: про «сіль — цей цукор бідняків», про «жалюгідний клапоть землі», безпросвітні злидні і тяжку працю. Проте перекладена частина пісні справляє враження органічної цілісності і єдності: в ній збережений весь той зміст, що пов’язаний зі збиранням податків. Звідси походить і назва, яку дає своєму перекладу П. Капельгородський: «Збирання податків». Отже, цей переклад акцентує саме соціальний аспект пісні Беранже, і в цьому відношенні П. Капельгородський цілком оригінальний.
П. Филипович у статті «Пісенна спадщина Беранже», писав, що П. Капельгородський «використав переклад В. С. Курочкіна». Ці слова треба розуміти лише в плані творчого використання П. Капельгородським попередніх перекладів з Беранже російською та українською мовами. І з цього погляду його переклад можна зіставляти не тільки з перекладом В. Курочкіна, а й І. Гріненка. Як і у В. Курочкіна та І. Гріненка, в перекладі П. Капельгородського немає власних імен, а рядок пісні Беранже «...якби король міг чекати...», замінений рядком, в якому нема згадки про короля, зате говориться про «цих людей» (тобто людей, що стоять при владі і гноблять народ). Характерно, що образ «цих» або «таких» людей зустрічається у всіх поіменованих поетів-перекладачів.
Порівняймо.
У В. Курочкіна: Ах, если б ждать эти люди умели!
У І. Гріненка: Ох, коли б ждать такі люди уміли!
У П. Капельгородського: Ех, якби люде ці ждати уміли!
Цікаво зазначити, що у А. Коринфського, який намагався точно відтворити французький національний колорит пісні Беранже, цей рядок звучить адекватно з оригіналом:
Ах, если б мог бы король подождать!
Багато місць твору П. Капельгородський переклав цілком оригінально. Так, у другому куплеті, де Беранже обмежується розповіддю про те, що в сусіда Ремі «вже зранку забрали все дощенту», — Капельгородський підсилює і узагальнює цю думку, вводить самостійний рядок, якого немає в оригіналі, «...кажуть, найстарший над людом знущався».
Порівняймо:
у П.-Ж. Беранже:
Regarde: le jour vient d’éclore;
Jamais si tard tu n’as dormi.
Pour vendre, chez le vieux Remi,
On saisissait avant l’aurore.
У П. Капельгордського:
Це не на добре ти так розіспався!
Глянь,— уже день, а у наших сусід
До чиста в хаті забрали як світ...
Кажуть, найстарший над людом знущався.
Окремі рядки пісні Беранже Капельгородський переклав так, що вони сприймаються не лише в їхньому прямому конкретному значенні, а й набувають ширшого, більш узагальненого і навіть революційного звучання. Саме так звучать рядки першої строфи в інтерпретації П. Капельгородського:
«...Любий, вставай, бо година вставати...»
«...Ну бо вставай, нам нема коли спати!..»
Займенник «нам» підкреслює ідею спільної долі і спільної боротьби всіх трудівників.
Переклад П. Капельгородського звучить як пісня з суто українськими мотивами і образними відтінками. На підтвердження можна навести четверту строфу:
Прядка й лопата — всі наші достатки,
З ними їм и мусимо вік вікувать;
Подать платити, дітей зодягать,
Хоч приставляючи латку до латки.
Фінал пісні трагічний. Помер селянин-злидар, хлібодавець великої сім’ї, який залишив сиротами шістьох діток, старого батька і дружину-вдову. У більшості перекладів (українських та російських) фінал зберігає споглядально-співчутливий характер, властивий першотвору. У А. Коринфського, поета з виразними релігійними тенденціями, навіть звучить мотив ідеалізації смерті як єдиного виходу для бідняків:
Бедный страдалец — он счастлив вполне:
Больше ему ничего и не надо...
У П. Капельгородського заключна картина відтворена так, щоб викликати обурення і гнів проти несправедливого суспільного ладу:
Бідна! Він мертвий... збуди тепер діток,
Гроші на похорон йди добувай, —
Страдник безщасний спочине нехай!
Люде! Моліться за бідних сиріток!
Переклад П. Капельгородського позначений високою поетичністю; він майже бездоганний з боку мовно-стилістичного, мелодійного і ритмічного, його слід визнати значним здобутком тогочасної української перекладної поезії.
Якщо у І. Гріненка та П. Капельгородського тема французького оригіналу перенесена на український ґрунт і пісня Беранже використана насамперед як основа для створення поезій, що відбивали б соціальне становище українського селянства, а тому їхні переклади за характером ближчі до переспівів, — то про пісню «Жак» в інтерпретації С. Буди слід говорити як про переклад. Цей переклад з’явився 1933 р. у збірці «Вибрані пісні» П.-Ж. Беранже.
С. Буда — український перекладач, який багато і ретельно перекладав з французької, переважно прозові твори; переклади пісень з Беранже (він здійснив їх понад 80) —це одна з його перших спроб на поетичній ниві.
Працюючи над перекладами з Беранже, С. Буда намагався передусім зберегти пізнавальне значення його поетичної спадщини, дати читачам якнайповніше уявлення про неї. Тому, перекладаючи пісню «Жак», він особливо дбає про точну передачу зображеного тут злиденного життя французьких селян в роки Липневої монархії у Франції.
С. Буда сумлінно відтворює всі суто національні ознаки і деталі тексту. Це тяжіння до точності виявляється вже в самій назві перекладу «Жак», адекватній з оригіналом. Попередні перекладачі, як ми вже бачили, цю назву змінювали. Взагалі порівняно із своїми попередниками, С. Буда більш точний, але натомість — менш поетичний.
Інколи переклад переобтяжений застарілими словами, які рідко можна зустріти в сучасній мові (такими, як збірчий, поцінувати, вільгота, хижа). Тільки до певної міри вживання таких архаїзованих слів може бути виправдане самим сюжетом пісні, який для сучасного читача звернений у минуле.
Найбільш вдалою, на нашу думку, є в цьому перекладі п’ята строфа, якій С. Буда зумів надати народнопісенного колориту:
Весь наш достаток — вбога хижа,
Цей клаптик поля —.вся земля,
Полита злиднями рілля,
Де за борги забрато збіжжя.
У збірці пісень Беранже, що з’явилася 1970 р. у видавництві «Дніпро», перекладу пісні «Жак», на жаль, немає, як немає там і багатьох інших чудових пісень французького поета. Тому актуальним є створення високомайстерних, повноцінних в ідейному та художньому відношенні українських перекладів П.-Ж. Беранже.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1973. – № 6. – С. 75-78.
Твори
Критика
