Хлопчик... та інші вірші. Іван Сидорчик
ХЛОПЧИК
Сам малий, немов горобчик –
Трішки вищий за траву, –
Знов збирає гроші хлопчик
На «пташки» для ЗСУ.
Захотілося придбати
І йому славетний дрон,
Аби тату передати,
Що торік пішов на фронт.
Й таки мав чим бити звіра;
Втихомирювать орду,
Що назвалась руським міром,
Приволікши нам біду.
Отож, жвавий, мов горобчик,
Трішки вищий за траву,
І збирає гривні хлопчик
На «пташки» для ЗСУ!
* * *
Ще не згинув той московський звір,
Що віками в рабство заганяв,
Й товарняк, що віз людей в Сибір
Теж із своїх колій ще не впав.
І ще не розбіглись «свояки»,
Що й тепер, в догоду тій біді,
Скурвлені, женуть товарняки
Задля яничарів для Орди…
ПІД ОСІННІМИ КЛЕНАМИ
Осипається листя із клена,
Загляда тихо осінь в вікно
І наш парк у накидку зелену
Вже нескоро одягнеться знов.
Ще день-два – і нахрапистий вітер
Крильми дужими небо порве
Й будем знов ми сніжинки ловити, –
Наче щастя спізніле своє.
І молитися вслід оцим кленам,
Що печально стоять за вікном
Й, поскидавши накидки зелені,
Все в багряне малюють давно…
ЗАЛИШИЛОСЬ ДЕСЬ ЛІТО ПОЗАДУ…
Залишилось десь літо позаду;
Трубить осінь в золочений ріг
Лиш тьмяні ліхтарі, мов кульбаби,
Блякнуть вздовж присмирнілих доріг.
І візьми розбери, де життя те,
Про яке стільки чуть довелось.
В яке й сам колись, бавлячись, сватавсь,
І ось на: спереду – лиш мороз
Із розбурханим літом позаду,
Із дзвінким перехрестям доріг,
Де печально, неначе кульбаби,
Ген біліють вгорі ліхтари…
А ДІДИ ЩЕ СЯДУТЬ БІЛЯ ХАТИ…
Ще діди зійдуться біля хати,
Щоб на призьбі ще погомоніть,
Адже їм ще є про згадати,
Чим прив*ялі душі оживить.
Й начебто украдки, – мов крізь сутінь,
Крізь шпаринку пізнього тепла,
Хоч на хвильку в молодість вернутись,
Що з літами в безвість відійшла…
І благословляти ті хвилини,
Що, махнувши осені крилом,
Звіддаля, неначе птахи линуть
В золотому листі за вікном…
ЗЛО ЗАСЛІПЛЕНИХ
Вам не захотілось жити в мирі;
Для вас осоружне слово МИР,
Отож знов поперлися, мов звірі,
До своїх сусідів – по ясир.
Певне, й потепер ще не збагнули,
Що у зла дорога лиш одна,
Що й до вас воно колись підрулить,
І ту чашу пити й вам до дна…
НЕ ДАРЕМНО…
Не даремно ж і в нашу епоху,
Коли звір більшовицький вже вмер,
Старший люд борошенця потроху
Зберігає іще й по тепер.
Його й досі ще голод лякає,
Та біда – ще в очах їх стоїть;
Страшна пам'ять ніяк не лишає,
Навіть поза межею століть.
Недаремно ж бо, ой, недаремно
Старші люди, тамуючи лють
Й роздираючи пам'ять на рем*я,
Сухарі ще й тепер бережуть!..
ПАТРОНИ
Відбехали тривожно дзвони,
З війни – в окопах будяки,
Та й досі ще з землі патрони
Бува, викопують дядьки.
Насіяв Гітлер, нині – Путін
З кагорти підлих зарізяк.
Про зло хотілось вже й забути,
Та тільки як, та тільки як,
Коли, попри вже згаслі дзвони,
Чий гул луна й крізь даль віків,
Ще й потепер з землі патрони
В селі викопують дядьки?!!
«НЕРУХОМІСТЬ»
– Чом вже й ти малюєш губи,
Як сусідська дівка, брате?
– Так говорять, що вже будуть
Нерухомість продавати.
Ну а я уже, сам знаєш,
Ледве що тримаюсь купи,
А так, сам собі гадаю,
Може, хтось дурний ще й купить!..
ПЕТРИК
Петрик журиться, що вміє
Запускати тільки …змія,
А у школі ж треба вміти
Й підрахунки «запустити»,
Непрості слова читати
Та навчитися писати,
Що для всіх наук основа,
А не гра якась ранкова
З ранцем нелегким на спині
І в негожі дні осінні.
Бо ж іще, – зітха, – не вміє
Прив*язать Буквар до змія,
Коли той злетить над полем, –
Щоб підніс Буквар до школи!..
НА ТОРЖИЩІ
Гудів базар, з запінених причалів
Змивали хвилі кров*яну росу,
Де правду, як ту дівку, продавали,
Перед всіма облапуючи всю.
Все ближче підступали проворніші,
Очима вгризшись в тіло молоде.
Й цікавило одне всіх: а хто більше
Заплатить, і в гарем свій поведе?!
Й хилилась в тої голова на груди,
Сльоза зривалась у глибінь золи
І в реймаху тім тішились іуди,
Які той біль на осуд привели…
ДОЛЯ
Вже завтра мав летіти він у Штати,
Де сіють хліб давно його діди,
А тут – війна. І взяв він автомата,
Щоб з усіма Вітчизну захищати
Від дикої московської орди.
І в свисті куль, під страшний рев гарматний,
Ввесь ріст піднявсь, закривши шлях біді.
І обіч шляху посивіла мати,
Що ждала свого сина біля хати,
Тополею спинилась назавжди.
Й тепер зчорніле листя осипає,
В вись проводжа печальних журавлів,
Що теж між хмар у вирій відлітають
Й неначе з її сином розмовляють,
Що вибратись до діда не зумів…
ШЕВРОН
Де, бува, на хвильку знову
Затиха в димищах фронт, –
Над окопом зорі ловить
Козлик з іменем Шеврон.
Й годі його відігнати
Далі з того пятака,
Бо нежданий гість рогатий
Знов, як блискавка, зника.
Й лиш коли між трав, що в'януть,
Хлопці з розвідки ідуть, –
То курінь свій бездоганно
За звірком і впізнають
Що, вистрибуючи, знову,
Як змовкає хижий фронт,
Між окопів зорі ловить,
Коли хтось гукне: «Шеврон!».
Наче б прагне привітати,
Всіх, хто ще «тримає» фронт,
Той бешкетничок рогатий
З дивним іменем Шеврон..
КАШОВАР
Там, де б'є свинцевий дощ –
Кашовар на ймення Борщ,
Попри небо в чорних хмарах,
Ще від ночі куховарить.
Ніколи йому й поспати;
Має всіх нагодувати,
Аби військо мало силу
Нищити орду «красиво»,
Що приперлася, проклята,
Нас від чогось …визволяти.
А попруться вражі діти, –
Й черпаком їх буду бити,
Попри оцей, в очі, дощ! –
Зізнається друзям Борщ.
ПАМЯТНА РОЗМОВА
– Та спинись же, куме. Дай…
– Та глухий я, вибачай!!!
– На ось з груш моїх плоди!
– Оце діло! Дай сюди!!!
