Микита Рижих. Добірка віршів «Проблеми існування»
***
Не вирішивши проблем існування
Не знайшовши для нього причин
Диспетчеру метро
Цій жінці яка вже не стане русалкою
Ані вперше ані востаннє
Дозволено вмерти
Тірхі тірхі самотній вітер
У животі ескалаторів станції
Піть піть пташенята спогадів
Починають розмовляти аби
Не було чутно
Сліз
Між жіночими ребрами
І хто сказав що вона жінка
Хто рахував її ребра
Хто взагалі сказав
Що (не) можна вмирати
Диспетчерам у метро
###
На ранок станцію було продезінфіковано
Слідів спогадів не виявлено
Відповідальний
Місце для підпису
***
Коли ти була дівчинкою
Маленькою
Сорокарічною дівчинкою
І жила у пустій квартирі
Прала білизну
Мазала масло на хліб
Смажила яєчню
Дивилася телевізор
Кричала на свою кішку
То не підозрювала
Що твоя кішка
Може образитися
Та ображено
Померти
І от ти стоїш навпроти
Її старого тіла
Тримаєш у руках
Хліб із маслом
Чисту білизну
Смажену яєчню
Сорокарічна
Набагато старша за
Свою кішку
Робиш вигляд що так і треба
Ідеш на кухню
Вмикаєш телевізор
Вимикаєш розум
Заплющуєш очі
Крізь заплющені очі
Ти чуєш
До нових зустрічей
Це всі новини до цього часу
Зустрінемося через тиждень
Не чуєш
Мертвий шепіт твоєї кішки
Старої кішки
Набагато молодшої за тебе
Боже
Які ж сумні та нещасні ці люди
Які щодня сидять перед телевізором
Із заплющеними очима
Поринають по той бік екрану
Зі шматком хліба в руках
У чистій білизні
І їдять яєчню
Мабуть
Якби їм вимкнули світло
Вони би раділи темряві
***
Перехрестя
1
Рік року
Чи ні
Рік весни
Рік сподівань
Схрещені з зіркою
Місяці та супутники
Схрещені з вічністю
Живі та померлі
Прозора жінка
Спокійна ніжна
Ширяє в повітрі весни
У повітрі прийдешнього
І не бачить жодної різниці
Між минулим
Між майбутнім
Схрещені самі з собою
Бредуть непрозорі люди
Вони кволі вони
Вони
Ми ми я
Я піду гуляти з собою узбіччям
2
Хрести узбіччя
Розрізана поверхня
Попіл похоті
Супроти вітрів страсті
У страсбурзі
Онихають птахи
Уникають самогулянь
Страсбурзькі дівчата
Курять на зупинках
Страсбурзькі чоловіки
Я дійду до страсбургу
Ти дійдеш до страсбургу
Ми дійдемо туди
А на підвіконні міста прочитаємо
Спокійне сонце увійшло в вологу хату
Оминуло бузок город огірки соняшники
Конюшні курок старого півня
Колесо що століттями висить під дахом
Лелеки лелеки вони
Архетипічні
Вишивані з мостовиння буднів
Із неологізмів думок
Із усього святого й чудового
А церква
Наче писанка маленька дрібненька
Писанка для лелек
Що літають у небесах
Наче янголи
Вічно милостиві
Вічно з салом горілкою
...
Янголи страсбургу
3
У чорному лісі
Чорні мовці
Потемніли
Потускніли
А потім і зовсім вже зникли
Я йшов
Я йду з собою крізь ліс
І не знаходжу там
І не знаходимо там
Ані клаптику
Ані натяку на наявність
Сонця
О співайте гротескні глашатаї та веслярі
Про сонце страсбургу
4
Коли хто дійшов до серця земних країн коли хто дібрався таки до страсбургу то є ще справедливість на світі є чисті металеві річки металовмісткіші за прип'ять я йду я йшов із собою туди та дістався (дістався?) ми дісталися туди своїми молитвами і зрозуміли що
...
Куди ми дісталися?
Дісталися ми?
Чи дісталися?
Дістався хто?
Ти ми я янголи?
Ааа, лелеки
Дісталися туди лелеки
Таке ж бо воно перехрестя доріг
У небі
Доріг немає
У небі є гоб
Гоб є десь у небі
Гоб є сьде у небі
Гоб є сьде у бені
Гоб
***
Біла собака
На ймення Ведмедиця
Біла біла
Величезна неначе хмара
Вона бігла полем та
Стрекотіла: "Я лас-
Тівка, я лас-
Тівка!",
І весь
Світ
Здавався
Чимось не-
Реальним та
Досить інтимним
Стомлена Беатріче
Також бігла за нею
Ступаючи своїми ногами
На холодні долоні листя
Нагадувала всім
Що насправді наш прапор
Плямистий прапор
Що насправді наші діти
Плямисті діти
Що насправді смерті
Та Сталіна не існує
І взагалі
Це така книжка-розмальовка
Так
Сталін насправді лише дитяча книжка-розмальовка подарована дівчинці Христі на її восьмий день народження нерозумними та лайливими дорослими яким хоч голову попелом покривай (чи хустиною великою на перший погляд ніжно-червоною вишитою на фабриках чи вирощеною наче худоба дбайливим господарями на фермі під нестримний дзвін дін дон дін дон дін дон)
Так
Сталіна насправді не існувало
Це така книжка
Книжка-розмальовка
Яку купили на останні гроші
І тепер не знають куди її подіти
***
Як річка плакала невблаганно тихо людською мовою серед навколишньої зелені трав
Летіла чиста пір'їна
Та ніяк називалася
Вона давно вже не була
Частиною птаха
Вона давно вже не звалась
Пір'їною
Кружляла собі мала наче мала
Власні крила
Та раптом впала нечутно
На рани сухої землі
І тиша стала поглинати у себе
Її невидиму кров
Тим часом довкола ходили люди
Полювали на жар птицю
Уважно дивилися навкруги
Шукали жовтогаряче серед зеленого
Обережно ступали на траву
Ніби чогось боялися
Зажмурювали очі
Ніби погано бачили
Затуляли вуха
Ніби у них і досі дзвенів
Спів кулі постріл рушниці
Того дня в лісі
Ніхто нікого не бачив
Ніхто нікого не знайшов
