Анастасія Дуплей. Вчитель, який змінив моє життя
Присвячується світлій пам'яті нашої мами Світлани
“То не час йде швидко, а наше життя проходить…“ – часто цю фразу повторювала наша мама, коли в пам'яті спливали роки її юності. Коли озиралася назад, то у думках линули різні періоди життя: дитинство, юність та зрілість. Чому саме маму ми вважаємо нашим вчителем? Впродовж цього короткого оповідання спробую Вам докладно розповісти.
Нас у мами – двоє. Здається, так як і кожен мріє у своїй сім'ї мати доньку та сина. Мамина мрія здійснилася, а головне вона змогла віддати нам і укласти у нас всю свою любов, доброту та турботу. Ці емоції були безцінними для нас. Ми завжди вважали її прикладом для наслідування та справжньою Людиною. Навіть її ім'я відображало у собі світло, бо звали цю неймовірну жінку – Світлана. Вона завжди була така ніжна, тендітна, добра, але водночас сповнена неймовірної сили та віри у краще майбутнє. Її гострий розум завжди генерував чимало чудових ідей. А в глибоких, безмежних, виразних сірих очах відображалися спокій та впевненість.
Вона вміла згуртувати навколо людей, дуже сильно любила дітей і думаю з неї б вийшла прекрасна вчителька французької мови. Ви б тільки чули, як красиво вона розмовляла французькою, яку старанно вчила в школі і на “нульовому“ курсі університету. Та життя внесло свої корективи і ця чарівна пані потрапила на навчання в технікум, і здобула освіту головного технолога з виготовлення цегли для будівництва. Та навіть той період навчання мама згадувала з трепетом, тому що можна було познайомитися з новими людьми, дізнатися весь процес виробництва не тільки з книжок та лекцій, а побачити все вживу. Після навчання вона залишилася працювати лаборантом у технікумі, здається, то була робота мрії: студенти приходили і випускалися, незмінний колектив, цікаві події та вир життя.
Але життя дійсно дивна та мінлива річ. Бо коли нам здається, що от вже все так і буде продовжуватися, то обов'язково щось змінюється. Такою радикальною зміною певно у більшості людей стає створення сім'ї, тому наша мама не була винятком. Хоча їй довелося змінити прізвище та місце проживання, але ще певний час вона працювала на улюбленій роботі. І так тривало до того часу, поки не народилася я, тоді життя змінилося кардинально, бо про цього “поспішайчика“ (так називають дітей, які з'явилися раніше терміну) треба було дбати, віддавати всю свою увагу та любов. Та й певно коли бачиш те чудо вагою кілограм вісімсот грам під апаратами, то одразу розумієш, що життя вже ніколи не буде колишнім. Але саме сильна віра та турбота залишаться у моїй пам'яті назавжди. Бо потрібно безмежно когось любити, щоб абсолютно змінити свій стиль життя, особливо, якщо багато часу доведеться проводити у лікарнях. І повірте на слово, таких днів серед лікарів було дуже багато, і завжди поряд була найближча людина – мама, яка підтримувала тоді, коли було страшно або боляче. Шкода, що ще більше починаєш все цінувати у свідомому віці і тоді, коли цієї людини вже немає, і ніколи не буде поруч.
Через певний період часу наша сім'я поповнилася і у мене з'явився найкращий брат на всій Землі, я і зараз так вважаю, бо знаю, що у цьому великому світі я не одна. Але на відміну від мене, він народився справжнім богатирем. Звісно після всього, нашій мамі довелося осісти на одному місці, у селі, але без діла їй не сиділося, тому вона вела і господарство та з часом влаштувалася на роботу, на пошту. Було враження, що ця робота перейшла у спадок, оскільки бабуся свого часу теж працювала листоношею. Сказати, що це легка справа, то повірте аж ніяк!!! Особливо, якщо ти приїхала з іншого району, людей не знаєш, але вмієш на відмінно робити поштову справу. Легко не було, щоб всі отримали те, що належало їм, то потрібно було мати при собі паспорт і мама тільки так була переконана, що це саме та людина. Тут знову багато нових знайомств, великий обсяг роботи, неймовірний майже щоденний кілометраж і все заради того, щоб бути ближче до сім'ї, до дому. Можливо, це теж було втручання долі, бо без неї ніяк, вона –мінлива.
У мами можна було багато чому навчитися, особливо її сміливості, наполегливості та непроламної справедливості. І я думаю, що колись обов'язково зрозумію, як це любити не за щось, а просто так, бо в тебе вже є найдорожчий скарб – твоя сім'я. Вона дійсно стала і була для нас тим вчителем, яка змінила наші життя. Бо саме завдяки такій безцінній любові ми були дійсно щасливими і хоча попереду у нас ще все життя та приклад для наслідування у нас був найкращий. Тепер ми мусимо здійснити всі задумані плани та піти у власні сім'ї вже без неї. Досі не віриться, що такої важливої людини, як МАМА більше нема і не буде у наших життях, але спогад про неї назавжди залишиться у нашій пам'яті та закарбується у наших серцях. Дякую, Богу за те, що ми мали кого називати святим словом – МАМА. Бо саме вона навчила нас бути справжніми людьми, досягати своїх цілей, здійснювати свої мрії, наполегливо працювати та бути такими, як є.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
