18-11-2023 Сапфо Мітіленська (Σαπφώ) 25

Збирала квіти з Музою в саду...

С. Кононенко

Образ Сапфо зітканий з любові і поезії. Вона була тонкою і чуйною поетесою еротичних почуттів і настроїв, що виникли в епоху виродження аристократії. Уцілілі рештки її поезії говорять про найніжніші рухи серця, про палкі почуття, про нервову вразливість; легенди, які народна фантазія сплела навколо поетеси, зображають її жрицею любові і краси. Вона перейшла в свідомість потомства як втілення любовних мук і захватів і стала одним з тих легендарних образів, шо важливіші і значніші як символи, ніж як історична фігура. Історія не зберегла нічого, шо могло б надати Сапфо реальних обрисів, наділити її плоттю і кров'ю; з туману далеких віків вона висі упас як поетична мрія, як героїня чарівної казки, в якій все яскраве і гарне. Ми не знаємо і певністю жодного її поклонника, але ми знаємо, що протягом сторіч поети і філософи приносили їй дари свого натхнення і розуму, і їх поклоніння межувало з обожуванням. Ми не маємо вірогідних відомостей про її зовнішність, але назва «красуні» була звичайним епітетом, що додавався до її імені. Її моральна репутація була предметом суперечок і нападок, тим часом її великий сучасник Алкей називає її цнотливою і боїться зробити їй признання, а Геродот повідомляє, що вона жорстоко осміяла свого брата Харакса за його зв’язок з гетерою Радопіс. З боротьби вчених, з купи суперечливих відомостей стародавніх письменників образ Сапфо вийшов яскравим і чистим. З її іменем назавжди зв'язаний один з великих елементів у духовній роботі людства. Сапфо - перша геніальна жінка, що лишила світові плоди свого розуму. У розпалі політичної боротьби в своєму місті Сапфо зображала життя серця, проникала в ті куточки душі, де почуття краси і романічна нудьга не вмирають навіть у моменти тяжких суспільних конфліктів. Якщо природа її батьківщини і дух її епохи відкривали широкий простір для розвитку поезії серця, то тільки жінка могла стати такою яскравою виразницею поетичної сторони свого віку, у складній мелодії його різноманітних почуттів і дум вона зуміла підхопити і з великою силою виділити ті мотиви, шо пом’якшували її загальний суворий тон. вона співала про любов у ту епоху, коли життя викликало назовні всі сили гніву і розбрату. Вона, без сумніву, своїми смаками і настроями належала до тих же кіл. шо й Алкей. Але любовна поезія Сапфо пройнята ніжнішими настроями.

І ми менше потребуємо історичних і біографічних відомостей, щоб збагнути її поезію: її пісні так само багато говорять нашому часові, як і її епосі; колорит місця і часу трохи блідне в почуттях. шо відбиваються в них. Навіть уцілілі вірші її являють собою цінні скарби всесвітньої поезії. Стародавні розуміли це освіжуюче, облагороджуюче значення лірики Сапфо. У численних присвятах вони відзначати її роль.

Очі її пломенисті проміняться сяйвом відрадним.
Бо відбивається дух віщий її в тих очах.
Постать її незрівняна і стрункості сповнена й міри -
Лагідна вдача її в постаті вияв найшла;
А на лиці вона усміх принадний і думу єднає.
Як поєднала в собі Музу й Кіпріду вона.

Один поет порівнював її з «молодою бджілкою»: подібно до останньої, пурхаючи, вона «збирала квіти, з музою, в саду піерид». Гадес відніс її в підземне царство, виправдавши слова поета, що «боги заздрять нам», а епітафія іншого грецького поета каже:

Сапфо імення та попіл її ця могила ховає,
Пісня ж її чарівна житиме вічно між нас.

Вона була сучасницею Алкея, розквіт її діяльності збігається, мабуть, з першою чвертю VI сторіччя до нашої ери. Вона, подібно до Алкея, належала до аристократії. Батько її, Скамандронім, або Скамон, один з багатих лесбосців, помер тоді, коли Сапфо була дитиною. Живучи в розкоші в домі батька, Сапфо не знала злиднів і згодом, коли вийшла заміж, бо чоловік її також належав до найбагатших жителів острова. Нам відомо, шо від цього шлюбу народилася в неї дочка Клеїда, яку палко кохала мати. Інших відомостей про дитинство і сімейне життя Сапфо в нас немає. Далі ми знаємо, що на початку VI століття поетеса втекла з Лесбоса до Сіцілії. Через те, що ця подія збіглася з перемогою народної партії і з вигнанням мітіленської аристократії, то слід думати, що Сапфо довелося поділити долю своєї партії. Але ні вірші Сапфо, ні переказ не згадують про її участь у політичних подіях батьківщини. Зате з її іменем зв’язана звістка про інший вид діяльності. Вона заснувала в Мітілені щось на зразок жіночої поетичної школи, згрупувавши навколо себе юних учениць, яких вона навчала співів. Деякі з учениць Сапфо (Ерінна, Дамофіла) мали велику славу, а одна з них, Аттіда, була, видимо, предметом особливо ніжної любові з боку Сапфо, що вилила свої почуття до неї у зворушливих піснях, які належать до перлин світової поезії. Її життя було культом любові і краси. Її смерть була даниною цьому ж почуттю. Легенда, що прикрасила кінець її життя, розказує, що поетеса закохалася в прекрасного човняра Фаона. Цей юнак дістав у дар від Афродіти засіб, що перетворював його в невідпорного красеня; і Сапфо стала його жертвою. Покинута Фаоном, вона в розпачі кинулася з Левкадської скелі у хвилі Іонійського моря.

Вірші Сапфо говорять про її епікурейські смаки, про нектар, шо виблискує в золотих чашах, про її любов до краси: вона любить, щоб кожний момент життя був обставлений гарно, вона обмірковує деталі костюма і зачіски. Самі боги, за її словами, дивляться з любов’ю на людей, що прикрашають себе квітами, і не люблять того, хто не носить вінка. Але сама краса без внутрішніх гідностей не приваблює Сапфо: «по- справжньому прекрасний той, хто великий душею», «без доброчесності багатство марне». Увага, яку приділяє Сапфо доброчесності, може бути свідоцтвом того, скільки чистоти і краси вміла вона вносити в поезію любові; уривки, що говорять про це, одні здатні виправдати Сапфо від обвинувачень у грубій сласності. Але ще ніжнішим і чистішим співчуттям були пройняті її епіталамії, або весільні пісні, які стародавні греки цінили надзвичайно високо і з яких до нас дійшли тільки мізерні фрагменти. Видимо, Сапфо співала в них про святість невинності, про красу і радості шлюбу, про милі клопоти і тривоги, зв'язані з шлюбом. Одна з весільних пісень її збережена для нас Катуллом, що, видимо, близько додержувався тексту поетеси:

Перший хор.
Квітка в таємному захисті тихого саду зростає,
Ані отарам незнана, ні гострим не знищена плугом;
Дощ її пестить і зміцнює сонце і вітер леліє,
Всім юнакам принадна й дівчатам усім вона люба.
Тільки ж, надламана нігтем, вона поникає і в'яне -
Вже юнакам не принадна й дівчатам вона вже не люба.
Дівчина теж, поки чиста зростає, - усім вона мила;
Тільки ж утратить невинності цвіт поневажене тіло -
Більше не бажана вже юнакам і не мила дівчатам.
О Гіменею, Гімене, прийди, о прийди, Гіменею!

Другий хор.
В полі порожнім лоза виноградна самотно схилилась;
Не піднесеться вона і не виростить ніжного грона,
Никне безсиле стебло до землі під своєю вагою,
Паростки змучені аж до коріння от-от доторкнуться,
Кожен байдуже мине хлібороб її, й віл не помітить.
Але як трапиться їй поєднатися з в'язом могутнім,
Буде вона дорога хліборобові й знана волові.
Дівчина теж, як лишиться незаймана, старіє марно;
Тільки як заміж у пору призначену дівчина піде,

Мила вона чоловікові й батькові втіхою буде.
О Гіменею, Гімене, прийди, о прийди, Гіменею!
Катулл, Весільна пісня 39-59.

Мізерна спадщина, що дісталася нам після Сапфо, дозволяє таким чином прийти до висновку, що її поезія була присвячена зображенню внутрішнього світу жінки, житло її серця. Вона в зворушливих віршах розказує про страждання жінки, покинутої або такої, що не зустріла взаємності, про муки ревнощів. Ці пісні звернені не до чоловіків, а до дівчат, особливо до Аттіди, яку Сапфо, видимо, любила і яка зрадила її для Андромеди. Поетеса шле ніжні докори своїй коханій, співає про свої страждання, уїдливо висловлюється про свою суперницю. Найціннішим з усієї поетичної спадщини Сапфо є дві її славетні оди, шо мають особливу популярність і перекладалися безліч разів на нові мови.

Ми наводимо їх тут на закінчення нашого нарису про Сапфо.

До Афродіти.
Барвнотронна владарко, Афродіто,
Дочко Зевса, підступів тайних повна,
Я молю тебе, не смути мені ти
Серця, богине,
Але знов прилинь, як колись бувало:
Здалеку мої ти благання чула,
Батьківський чертог кидала й до мене
На колісниці
Золотій летіла ти, Кріпкокрила
Горобина зграя, її несучи,
Над землею темною, наче вихор,
Мчала в ефірі.
Так мені являлася ти, блаженна,
З усміхом ясним на лиці безсмертнім:
«Що тебе засмучує, що тривожить,
Чом мене кличеш?
І чого бажаєш бентежним серцем,
І кого схилити повинна Пейто
У ярмо любовне тобі? Зневажив
Хто тебе, Сапфо?
Хто тікає - скрізь піде за тобою,
Хто дарів не взяв - сам дари нестиме,
Хто не любить нині - полюбить скоро,
Хоч ти й не схочеш...
« О прилинь ізнов, од нової туги
Серце урятуй, сповни, що бажаю,
Поспіши мені, вірна помічнице,
На допомогу.

Другій оді прийнято давати заголовок «Прощання».

До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадний сміх.
А у мене в грудях
Певно перестане і серце битись,
Лиш побачу я образ твій, і слова
Мовить не зможу.
Мій язик одразу німіє, прудко
Пробігає промінь тонкий по тілу.
В ухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом.
Мов трава пожовкла, безсило никну.
От іще недовго, й здається - маю
Вмерти, безумна...

Поезія Сапфо повна глибокого почуття: при своїй байдужості до політичних і соціальних питань, що хвилювали її сучасників, знаменита поетеса не була безтурботною пурхливою пташкою, її поезія не позбавлена трагічного відбитку; вона співає про любов і красу, але в цих піснях нерідко звучить тужливе страждання високих нервово-чуйних натур; вона співає тільки про свої особисті настрої, але ці пісні глибоко проникають у життя серця і розкривають його таємниці. Як усяка глибока натура, Сапфо вміє розлити своє особисте почуття по всьому світу, забарвити своїми особистими настроями загальне. Її важко наслідувати, її поезію неможливо фальсифікувати.

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 3. – С. 44-46.

Біографія

Твори

Критика