Біографія Сапфо
Дані про життя Сапфо неточні і спотворені її численними біографами, конкурентами і послідовниками. Єдиним сучасним джерелом відомостей про життя Сапфо є її поетичні твори.
Сапфо, Сафо, Псапфо (на еолійському діалекті Псапфа) Мітіленська (грец. Σαπφώ, «світла, осяйна») – давньогрецька поетеса, композиторка і музикантка, авторка монодичної меліки та «сапфічної строфи»; заснувала й очолила «Дім Муз» при храмі Афродіти; названа Платоном «десятою музою»; внесена до канонічного списку Дев'ять ліриків – народилась близько 630 року до н. е. у місті Мітілена на острові Лесбос в Егейському морі у сім'ї «нового» аристократа-торгівця Скамандроніма і жінки на ім'я Клеїс.
Мала трьох братів (Харакса, Ларіха й Евріга). У шестирічному віці втратила батька, тому матері довелося віддати її до школи гетер, де навчали співу і танцям.
Відчуття слова й ритму проявилося у Сапфо в ранньому віці, і, вірогідно, з ранніх літ вона писала гімни для хору, що виступав на Термійських панегіреях – головному релігійному святі Мітилени на честь Артеміди Термії, древньої богині, владарці водних джерел на Лесбосі. Крім цього, Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові й застільні пісні.
У 618 до н. е. владу у місті захопив Меланхр, котрого древні автори звуть першим тираном Мітілени. Зусиллями поета Алкея з братами і Піттака, був убитий, і тираном став Мірсил, політика якого була спрямована проти старої мітіленської знаті, і у числі інших аристократів рід 17-літньої Сапфо тікає на Сицилію (між 612 і 618 до н. е.). Її вигнання у Сіракузах тривало до смерті Мірсила (між 595 і 579 до н. е.), і лише після 30-ліття вона повертається додому.
За свідченнями сучасників, була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними кучерями уздовж щік.
Сапфо померла у 570 році до н. е. на острові Лефкас (Греція).
Творчість Сапфо
Близька до фольклору лірика Сапфо рідко виходила за межі властиво жіночих переживань, виражених з надзвичайною простотою і яскравістю. Напружена пристрасність, відверте почуття були основною перевагою поезій.
Сапфо часто писала про родинне життя: милується маленькою донькою, побивається, що брат закохався в недостойну жінку, але найчастіше описує переживання любові.
Стрижень творчості Сапфо – пристрасть і біль кохання, його шал і розпука, здебільшого автобіографічні твори, адресовані ученицям «дому Муз». Лейтмотив оспівування кохання був не просто виявом душевних порухів розумної і талановитої жінки, а своєрідною життєвою позицією, філософією Сапфо.
Поетичні твори Сапфо, зібрані в античності Александрійською бібліотекою, становили дев'ять книг, що включали жіночі культові гімни, весільні (епіталами) та обрядові дівочі пісні, любовні пісні, вирази дружніх почуттів та елегії.
Перша книга: вірші, написані сапфічною строфою, всього 330 строф (фрагменти 1-42).
Друга книга: вірші, написані гліконічним розміром з розширеним дактилем (фрагменти 43-52).
Третя книга: вірші з двох великих асклепіадових віршів (фрагменти 53-57).
Четверта книга: двовірші чи подібні за розміром (фрагменти 58-91).
П'ята книга: можливо, складалася з різних тривіршів (фрагменти 92-101).
Шоста книга: зміст невідомий.
Сьома книга: до нас дійшли тільки два рядки одного розміру (фрагмент 102).
Восьма книга (фрагмент 103).
Дев'ята книга: епіталами (весільні пісні) в різних розмірах, включно з дактилічним гекзаметром (фр. 104–117).
Не всі збережені фрагменті можна віднести до певної книги (фрагменти 118–213 не вдалось класифікувати); в них зустрічаються й інші віршові розміри.
З усього масиву творчості Сапфо до нас дійшли, крім численних уривків, у повному обсязі із поезії тільки один гімн «До Афродіти», в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і перекладена спочатку Катуллом, а потім багато разів численними мовами світу, поезія, що змальовує в усьому об'ємі силу любовного почуття.
Життя і поезія Сапфо пронизані лесбійським почуттям, традиційним для ряду грецьких міст (наприклад Спарти), але особливо поширеним на Лесбосі. Подібні емоції живились не лише традицією або платонічними потягами. Апулей (доповнюючи Геродота кн. II, розд. 134–135) переповів легенду про те, що брат Сапфо Харакс, виноторговець, закохався в красиву гетеру Родопіду, що жила в Єгипті. Коли за величезну суму він купив її в колишнього власника і привіз на Лесбос, Сапфо сама зажадала Родопіди. Помітивши домагання сестри до юної коханої, розлючений брат виїхав з будинку разом з рабинею. За словами Лукіана (Діалоги), Сапфо не винайшла жіночої гомоеротики, але стала її яскравою виразницею.
Творчість Сапфо визначила цілий напрям у ліричній поезії, збагатила її постійними переспівами народних пісень, новими віршовими розмірами. В античності лірика Сапфо була надзвичайно популярною і знаною. Поезії Сапфо в усі часи вважалися взірцем і мали вплив на еліту. Її образ став хрестоматійним і часто зустрічається у творах живописців, скульпторів, романістів, драматургів.
Вплив на українську літературу
Поезію Сапфо знали в Київській Русі. Так, публіцист, сатирик, ерудит ХІІ ст. Даниїл Заточник укладає в уста красуні, що підлещується до свого чоловіка, слова, які є відлунням відомих віршів Сапфо «До богів подібний»: «Свѣте очию моєю! Аз на тѧ не могу зрѣти: єгда глаголеши ко мнѣ, тогда взираю и обумираю и воздрожат ми всѧ уды тѣла моего, и поничю (поникну) на землю».
Очевидний вплив поезій Сапфо на творчість Лесі Українки. Тринадцятирічною, під сильним враженням від легенди про смерть мисткині, Лариса Косач пише вірш «Сапфо» з власним тлумаченням легенди. Одним із останніх творів Лесі Українки є незакінчена драма «Сапфо», де йдеться про людей різної вдачі: натури творчої, натхненної мисткині, геніальної Сапфо та її коханого Фаона, байдужого до високих поривань. Для Лесі Українки Сапфо – взірець, наставниця, вчителька, вольова та рішуча жінка.
Як перекладачі до поезії Сапфо зверталися Іван Котляревський, Г. Кочур, А. Содомора, Іван Франко, Агатангел Кримський, Тарас Лучук.
У 2019 вийшла друком антологія «Перші поетеси: Кодекс давньогрецької жіночої поезії». Упорядкував тексти, виконав переклади та підготував науковий апарат видання перекладач, поет і філолог Тарас Лучук. І саме Сапфо очолює тут перелік 18 поетес-грекинь.
Твори
Критика