Гаррі Поттера прийнято вважати продуктом масової розважальної культури, який ніби не дотягує до серйозної літератури. Підліткова казка про дружбу і добро. Таке зверхнє ставлення може бути зумовлено браком досліджень його зв’язків з традицією і впливу на сучасність.
Магічну школу, чарівні палички,котли і мітли Роулінг не вигадує, та закріплює так, що першою асоціацією до них стає саме її книга. Велику кількість створінь вона не вигадує, а творчо перероблює і органічно вплітає в історію. Вигадує вона, наприклад, дементорів, і вигадує так, що читач ладний на них звалити свій настрій.
Світ Гаррі Поттера, навіть Хогвартс, небезпечний, повсюди можуть вбити, та разом з тим він створює відчуття затишку, туди хочеться. Можливо, якби читачі уявляли, скільки там домашнього завдання та ще й від руки, то великі столи з їжею би їх не так манили. Тим не менш, книга створює відчуття, що пригоди це затишно, звичайний стан людини і для цього не треба себе ламати.
Чотири архетипних факультети і три архетипних головних героїв. Біблійні відсилки і асоціації з Другою світовою війною нібито в легкій розважальній книжці. Відчуття духу сучасності в майже середньовічному антуражі з мінімумом технологій.
Невеликі деталі в’їдаються в пам’ять назавжди і стають локальними маячками. Цукрове перо хочеться погризти, картки зі зникаючими героями зібрати, а чарівні цукерки з’їсти, хай там буде смак вушної сірки. Таку роботу з деталями нечасто зустрінеш в романах, це більше для оповідань, та тут вона на рівні.
Пропрацьованість світу можна порівняти з ГТА і, звісно ж, не без багів, які вже відмітили уважні читачі. Сам квіддіч, при всій його крутості, здається одним великим багом, бо бити дерев’яним м’ячем по людям, які летять на висоті багатоповерхівки така собі ідея. І 150 балів за снітч імба, бо навіщо грати всім іншим, якщо все залежить від гравця, що його зловить.
Та є одна річ, яку не оспорюють найсуворіші критики, її просто приймають на віру. Коли на початку мати рятує дитину, цьому немає ніяких магічних пояснень. Це фантастична умовність в світі фантастичних умовностей, і так треба.
Гаррі Поттер знайомить нас зі складностями світу, в якому навіть Рита Скітер може написати правду, а Сивіла Трелоні зробити точне пророцтво. Тут вже не казка, де герої спочатку до кінця відіграють свої амплуа. Северус Снейп в цьому плані еталон складного героя, значний внесок в культуру.
Не тільки головні і другорядні герої мають свою харизму, та навіть ті, хто з’являються в декілької епізодах. Тому читач може асоціювати себе з будь-ким, не тільки з тими, на кого він хоче схожим, а й з тими, до кого наразі дотягується. Ця історія допомагала визначитись ще до тестів на кшталт, яка ти виделка.
Сам Гаррі Поттер, на якого традиційно хочеться бути схожим, переживає складні трансформації, відштовхує близьким і разом з тим читачів, ти не розумієш, як головний герой може бути таким дратуючим. Зараз це вже не дивина, та в часи створення книги не було прийнято, щоб протагоніст тебе шкрябав. Ми співпереживаємо і його обожнюванню на початку, і несправедливому засудженню, його боротьбі і перемозі.
Всім відомий провал любовної лінії книги. Там мала бути Герміона, скажуть шанувальники, а гурмани натякнуть на Полумну. Та навіть цей провал органічно вписується в історію, дає читачам зашиперити кого треба з ким треба, і якщо для інших провал любовної лінії дорівнює провалу книги, то тут це невелика подряпина.
Велика кількість вбитих улюблених героїв наочно показує нам, що таке справжнє зло. Читач несеться на таких шалених емоційних гойдалках, до яких не був готовий, що видно по логотипам Ворнер Бразерс різних частин. Певною мірою це занадто і знущання від письменниці, та інакше не зобразити ворога.
Мало хто так заохотив до творчості, як Гаррі Поттер. Та при тому, що любителі не обмежені каноном і можуть писати все, що завгодно, ніхто не перевершив оригінал, хоча в культурі подібні випадки бували. Може, справа в тому, що Роулінг, не дивлячись на помилки, має унікальний стиль, який не помічають через успіх і культовість.
Багато людей кажуть, що вони вже переросли Гаррі Поттера, справедливо помічають його недоліки і не відчувають вже тих емоцій. Та переросли вони його в тому числі і тому, що читали його, кожна гарна книга дозволяє перерости себе, не змушує зациклюватись на собі і відкриває дорогу далі. Надмірна критичність не допоможе об’єктивно зрозуміти книгу, як і надмірна захопленість, тому згадувати її краще не зі зверхністю, а з вдячністю.
Загалом Гаррі Потер це книга зі складною структурою, над якою була проведена титанічна праця, яка стала містком між традицією і сучасністю, розважальною і елітарною літературою. Її може читати і гіковий підліток,і викладач літератури, і коже може знайти в ній щось своє. І так, це історія про добро і дружбу, яку було важко і навіть боляче писати, та зазвичай легко читати.
Саме тому в періоди передчуття важких змін люди кажуть собі, треба перечитати або передивитись Гаррі Поттера.
Олександр Вігер
