Моя комендантська ніч

Розповім вам, як я провів цю ніч.
Ми з другом святкували звільнення мене і моєї квартири від мотлоху і старого одягу. На даху гриль-бару «Фаетон».
На улюбленому Слобожанському проспекті...
Потім пішки пішли до друга. Через вечірні сади і дерева. Коли я сам ходив цим шляхом, не бачив цих едемських кущів... Ніхто мені чомусь не закидає, попри мою антирелігійність, за зловживання образами раю у своїй так би мовити творчості. Ага, є таке. Дякую, неіснуючий боже, за вигнання із раю! Нам тепер принаймні є, куди повертатись.
Не знаю, чи вірить мені хтось, коли я кажу: а зараз я не вигадую, все так і було? Але це дійсно відбувалось насправді... Та і взагалі у всій цій розповіді — жодної вигадки. Самі факти.
Ми проходили повз відділення «Укрпошти» на Калинівському, і почули крики звідти, ніби там відбувалась оргія. Зупинились, прислухались. Так, сумніву немає, звуки звідти. Жіночий пискіт, але такий, не від страху... Звуки метушні, бігу. Що за вакханалії? На годиннику — 22:30... Потім увімкнулось світло, друг побачив, як якийсь хлопець бігав за дівчатами, а ті від нього награно втікали...
Хотілося постукати і сказати:
—Доброї ночі, а що у вас тут таке? Можна до вас?
—О, це ж ви, Денис Лукін, головний співець «Укрпошти» на Січеславщині? Звичайно, що можна, заходьте, пане... У нас тут невеличка імпреза...
Друг пропонував постукати і сказати: «А можна марку погасити?».
Може, це корпоратив, але я в жодному відділені «Укрпошти» не бачив дівчат, які могли би пищати подібним чином... А можливо, так пищать ті жіночки... Або «Укрпошта» здає приміщення в оренду під якісь містерії...
Ми з сумом видихнули, і пішли додому пити самогон. Попередньо в «АТБ» купили тонік. Не хвилюйтеся: лід був. У друга завжди є лід в морозилці. Як і в мене. Це те, що нас об'єднує і робить друзями...
Сидимо на кухні. Я запитую:
—Звідки самогон?
—Не знаю...
—В сенсі?
—Він вже тут був, коли я сюди заїхав.
Самогон нізвідки... Вічний сем. Підгончик від попередніх мешканців. Ви би спробували самогон, в походженні якого не маєте певності? От, я і теж не втримався. Самогон з тоніком, ммм... Тільки лайму не вистачало. Або краще скибочки огірка. Треба «Смєні» запропонувати цей рецепт.
Коли я зібрався йти додому, виявилось, що до початку комендантської години залишилось 5 хвилин. Друг запропонував викликати таксі: у багатьох таксистів є перепустки в комендантську ніч, але я запланував пройтись і послухати Мішель Гуревич...
—Тебе спіймають і просто дадуть по пиці, — зауважив друг.
—Не може бути. Наші військові — сонечки.
—В тіктоці. А в житті всі люди різні, були випадки, коли били порушників комендантської години.
Я вирішив ризикнути. Заради тебе, Мішель...
І не пошкодував. Мене ніхто не побив, не піймав, лише заборонена ніч лагідно відшмагала своєю нестерпною красою...
Давно в мене такого не було. Власне, ніколи не було. Я йшов тупо сам. Просто сам у світі.  Ну, коли вздовж дороги, то автівки проїжджали. А потім — ні душі, ні тіла. Тільки я і хрипкий, низький голос пані Гуревич... Тільки я і ніч.
Ну, і ще у вікнах горіло світло. Це не просто так. Значить, люди там не сплять. А мені здавалося, що увесь всесвіт поринув у забуття. Люди не сплять, рятуються від океану мороку у своїх ковчегах-багатоповерхівках, а я тону один у безкраїй ночі...
А потім я зауважив фігуру з ліхтариком. З'явилась і зникла. Потім ще одна. В обидвох випадках я встиг побачити ті постаті лише на декілька секунд. Що вони шукали вночі? Заради чого йшли на ризик? Вони шукали сенс свого лівобережно-третього життя? Ліхтарик треба посильніше! Вигулювали собаку? Вигулювали свою самотність?..
В кінці алеї я побачив людей. Пара сиділа на лавочці, свята трійця йшла, лускаючи насіння, ще парочка пересувалась на своїх чотирьох... Ми з ненавистю дивились один на одного: кожен думав, що він єдиний на Землі, плід пізнання добра і зла ще не дозрів...
Хотів тегнути «Укрпошту», мовляв, що у вас там відбувається, я не засуджую, мені просто цікаво, а потім подумав, що вони мені дадуть таку відповідь:
—А чого це ви після настання комендантської години гуляєте?
—Так а те, що я у вас бачив, було до настання комендантської години!
—Але ж ви все одно гуляли після 24-ої! То як ви, порушник закону, можете звинувачувати нас у ...припустімо, теж порушенні закону?
—А може, це я вигадава, що я гуляв вночі?
—Ну, то може ви і історію з «Укрпоштою» вигадали?..