Адреналін та мораль: чому люди рятують незнайомців, ризикуючи життям
Чим небезпечніша ситуація, тим вірогідніші шанси на те, що хтось прийде на допомогу.
Ніщо так не заохочує гріх, як милосердя.
Тімон з Афін
Фраза «добрий самаритянин» походить від біблійної притчі про мандрівника із Самарії, який натрапив на пораненого юдея. Цю людину пограбували та побили до напівсмерті. Два благочестиві юдея пройшли повз нього і не надали йому жодної допомоги. Але самаритянин пожалів умираючого. Він обробив його рани, відвів у готель і сплатив усі витрати, поки постраждалий не одужав.
Не тільки добра справа
Якщо пошукати словосполучення «добрий самаритянин» у новинах, то побачите, що в результатах пошуку переважають історії двох типів: добрі люди, які відважно допомогли або врятували когось, хто потрапив у біду, і добрі самаритяни, які стали жертвами, коли спробували надати допомогу. Останній тип історій викликав у мене інтерес. Чому деякі люди відчувають себе зобов'язаними допомагати іншим, навіть наражаючи себе на великий ризик?
Розглянемо випадок доброго самаритянина у Міннесоті, який став свідком, як автомобіль потрапив в аварію та перекинувся на шосе I-94. Ця людина зупинилася, щоб надати допомогу. Потім водій розбитого автомобіля, 22-річна жінка, викрала машину доброго самаритянина. Поліція кинулася в погоню і врешті-решт заарештувала жінку, але до цього вона встигла проколоти шини і поламати машину. Викрадений автомобіль був повністю розбитий.
Інша добра самаритянка зупинилася, щоб допомогти бездомним, не заглушивши двигун. І вони просто викрали автомобіль, усередині якого був її собака.
Ідуть на ризик
Психологи досліджували питання, чому люди поводяться як добрі самаритяни, за допомогою різних теорій, включаючи теорію соціальної ідентичності, гіпотезу емпатії-альтруїзму і теорію морального мислення. Ці знання проливають світло на сутність альтруїзму. Але як щодо людей, які роблять небезпечні і навіть безрозсудні вчинки, щоб допомогти тим, хто потрапив у біду, як та жінка, в якої вкрали і машину, і собаку? Чому деякі люди ризикують стати жертвою, аби допомогти незнайомцю?
Очевидно, деякі люди в надзвичайних ситуаціях діють імпульсивно, не зупиняючись, щоб зважити всі за і проти. Інших тягне за собою адреналін небезпеки. А деякі, як жертва крадіжки автомобіля та собаки, просто надто простодушні та довірливі, щоб передбачати небезпеку. Крім цих очевидних пояснень, є й деякі інші цікаві висновки, зроблені в ході недавніх досліджень.
Одне дослідження показало, що люди готові ризикувати, рятуючи чиєсь життя, більшою мірою, ніж рятуючи майно цієї людини. Чим небезпечнішою була ситуація, тим вищою ставала готовність піти на ризик. Всупереч очікуванням, що більша небезпека, то більша ймовірність того, що випадковий перехожий виступить у ролі доброго самаритянина. У менш небезпечній ситуації той самий випадковий перехожий, швидше за все, взагалі нічого не зробить.
Більш раннє дослідження, опубліковане в Journal of Personality and Social Psychology, показало, що люди з більшою ймовірністю будуть втручатися в критичні ситуації, коли небезпека дуже висока (наприклад, якщо людина тоне), ніж коли можлива шкода невелика (наприклад, якщо людина упустила книгу). Аналогічним чином, дослідження, опубліковане в журналі Journal of Experimental Social Psychology, показало, що люди охоче йдуть на ризик, щоб допомогти іншим, коли ситуація потребує негайного втручання та можлива шкода дуже серйозна.
В чому причина?
Теорія активації передбачає, що люди з більшою ймовірністю допомагатимуть іншим, коли вони перебувають у збудженому емоційному стані, такому як страх чи хвилювання. Ситуації високого ризику часто викликають подібні емоції, і таким чином ймовірність надання допомоги підвищується.
Ще одна причина, через яку люди стають добрими самаритянами у ситуаціях з високим ризиком, у тому, що вони цінують свою моральну ідентичність. Люди з глибоко укоріненими моральними цінностями можуть відчувати сильне почуття обов'язку допомогти іншому, особливо якщо наслідки їх невтручання досить серйозні. Це може спонукати людей не зважати на ризик, навіть якщо в ситуації, що не становить небезпеки, вони б так не вчинили.
Нарешті, варто зазначити, що окремі фактори, такі як риси характеру та попередній досвід, відіграють важливу роль у готовності людей діяти як добрі самаритяни у ситуаціях підвищеного ризику. Наприклад, люди з високим рівнем емпатії частіше допомагають іншим незалежно від того, наскільки ситуація небезпечна. У цьому і полягає наша людська дилема: як допомогти іншим, хай і з ризиком для себе, і при цьому не збільшити масштаб лиха.
