Образ матері у творчості Кьоко Морі

Т. Біляніна

Кьоко Морі - сучасна японсько-американська письменниця, яка переїхала до США у дорослому віці та сприймає традиційну японську культуру через призму «західного погляду», що представляє особливий інтерес для дослідників її творчості. Вивченню прозової та поетичної творчості К. Морі присвячено роботи Роджера Нойштадтера, Донг Ісбістер, Ватанабе Кайоко, Ііда Міюкі, Масамі Усуі, Лейлані Лінди Нішіме, Кьоко Норми Нодзакі, Румак Ю.С. та інших дослідників.

Переживши у ранньому віці трагедію самогубства матері, Кьоко Морі проносить мотив втрати матері через усю свою творчість — і поетичну, і прозову. Цей мотив виступає не стільки узагальненим, скільки особистісним досвідом, формуючим поетику творів письменниці. У романі «Донька Шідзуко» (1993), який було опубліковано першим, майже з хронологічною точністю відтворюються події з її дитинства. Другий роман «Самотня пташка» (1995), хоча й подає ключові події дитинства К. Морі у зміненому вигляді, не менше за перший твір сповнений емоційно вірогідних деталей життя письменниці, що перетворює його на «альтернативну літературну автобіографію».

Дослідниця Шен-Мей Ма знаходить у творах Кьоко Морі риси жанру «postmortem narratives», який «відроджував мертвих через спогади»: «Твори Морі в сукупності - романи, збірки есе, мемуари - протягом десятиліть зосереджуються, різною мірою, на самогубстві її матері, нагадуючи твори «postmortem», які відроджують мертвих через спогади» [3, 45]. Схожу думку ми знаходимо в дослідженнях Масамі Усуі, яка у статті «Травма, спричинена смертю матері, у творах Вірджинії Вулф та Кьоко Морі» зазначає, що й у творах Морі постійно присутня, наче привид, душа її матері. Її душа у вигляді розрізнених спогадів схована не тільки в серці доньки, але й чоловіків, що її оточували, навіть, як стверджує М. Усуі, у серці її чоловіка, який покинув її заради іншої [9].

Перші оповідання К. Морі, написані під час її навчання у Америці, не стосувалися її матері та її власного Я. Проривом у своїй творчості К. Морі називає створення у 1980 р. серії віршів, що ґрунтуються на щоденниках її матері, які та писала протягом двох останніх років життя. Письменниця називає цей процес «перекладом голосу матері»: «Нарешті я перекладала її голос, її досвід на нову мову, у вірші, які були дуетом двох наших голосів» [4, 36]. «Переклад» тут можна розуміти не лише як написання творів новою для Кьоко Морі мовою — англійською, яку вона обирає як «мову свого голосу» замість японської, а й як надання форми тому невисловленому, що її мати намагалась передати у щоденникових записах японською мовою. З того часу, як вважає К. Морі, найважливішим аспектом її творчості стала місія «біографа» її матері та інших жінок її сім’ї.

Професор англійської мови А. Воллер Хастінгс у статті «Відсутність матері у творах Кьоко Морі» («The Absent Mother in the Works of Kyoko Mori»), яку було оголошено доповіддю з нагоди вручення нагороди «Phoenix Award» Кьоко Морі за роман «Самотня пташка», зазначає, що такий сюжетний хід, як зникнення одного або обох батьків, бере свій початок від дитячої літератури й нині розповсюджений у літературі для дітей та юнацтва. Головною метою такого ходу дослідник називає надання молодому протагоністу самостійності, що дозволяє без допомоги впоратись з життєвими перепонами. Однак, спираючись на дослідження американської письменниці й редактора дитячої літератури Лізи Роу Фраустіно, В. Хастінгс стверджує, що сюжет відсутності матері, а особливо матері, яка йде із сім’ї, починаючи з 70-х pp. XX ст. часто служив підтримкою негативної реакції на американський феміністський рух («support the backlash to American feminism»). Ідеї фемінізму уможливили ситуацію, що виходила за рамки класичної «історії сироти»: дитина втрачала матір не через нещасливі обставини, а через вибір самої жінки, а нарація з позиції дитини не дозволяла читачеві поглянути на цю ситуацію з перспективи матері [3].

Романи Кьоко Морі відходять від подібного одностороннього зображення ситуації відсутності матері. Як наголошує В. Хастінгс, письменниця намагається дослідити соціальні умови, які підштовхують жінку до неможливих з погляду «правильної японської дружини» дій [3].

Романом «Донька Шідзуко» Кьоко Морі відкриває серію книг, у яких художньо досліджує ряд тем, що стануть спільними для більшості її творів: образ матері, жіночого бунтарства, мовчання як форми протесту, а не покірності, та місце жінки у традиційному японському суспільстві. І про це пише вільна жінка - японка, яка стала американською письменницею. Одна з важливих тем роману - взаємини «матір-донька», це очевидно вже з назви «Донька Шідзуко», в якій головна героїня Юкі не названа по імені, а позиціонується як «донька своєї матері». Бути назавжди донькою для неї та для самого автора стає сенсом життя та творчості. І хоча мати за формою є відсутнім персонажем у романі, її духовна присутність у поетиці всієї розповіді особливо значуща. Японська естетика моно но аваре пронизує всі спогади про матір, а її образ закарбовується у речах, кольорах, ароматах.

Так, яскравий одяг, як єдиний спадок, залишений матір’ю, виступає для Юкі свідоцтвом материнської любові та символом зв’язку з минулим. Коли батько Юкі на вимогу її мачухи Ханае спалює весь старий дитячий одяг, пошитий Шідзуко, це розриває для Юкі останню нитку, що пов’язувала її з новою родиною батька. У більш пізньому романі «Самотня пташка» подібним символом виступає розсада квітів, висаджена матір’ю Мегумі, проте дівчина розриває зв’язок власноруч. Зрозумівши, що мати виростила квіти лише з метою створити ілюзію того, що вона не залишає родину назавжди, Мегумі не бажає забирати «брехливі» квіти із собою і висипає розсаду на подвір’ї материнського будинку. Однак це лише символ нового, початку, і для Юкі (як і для Мегумі) це не означає втрату спогадів про матір та втрату зв’язку з нею.

Напередодні від’їзду до коледжу Юкі обирає, які речі матері забрати з собою на згадку про неї, але розуміє, що не може вибрати щось одне. Для дівчини це відкриття подібне до того, коли вона усвідомила, що красу картини Моне не можна висловити на уроці за три хвилини. Так само її мати не може бути «списком речей» («Her mother couldn’t be summed up in a list»), це применшить значення самої постаті матері для неї, адже зведе її цілісний та багатогранний образ до «лише однієї сутності». Дослідниця Шен-Мей Ма вважає, що для Юкі не тяти нічого означає забрати з собою всю Шідзуко, тобто пам’ять про неї [3].

В образі матері втілено бажання письменниці зобразити жінку-матір в її прагненні до творчості та самовизначення. З автобіографічної прози К. Морі відомо, що саме від матері письменниця успадкувала почуття краси, яке виявляється на багатьох рівнях тексту. Майстерність письменниці К. Нодзакі порівнює із живописом (Образи спливали в уяві, наче я дивилась на картини) [10, 186-187].

У мемуарному творі «Вода й марення» образ матері Кьоко Морі набуває іншого звучання: він нерозривно пов’язаний у її пам’яті з образом води. І Башляр присвячує окремий розділ своєї книги образові води материнської, стверджуючи, що з погляду відчуттів, «природа є проекція образу матері».

«Інтимна пісня моря» — це материнський голос, в якому знаходить нове життя щось із наших несвідомих спогадів [1, 165]. За словами К. Нодзакі, під час короткого візиту до Японії К. Морі вперше усвідомлює, що втрата матері стала для неї у певному сенсі поштовхом до свободи, а її сни про воду - це пам’ять про маму [10, 176]. Брюс Корсон у рецензії на твір «Вода й марення» під назвою «Спогади, що зникають, тривалий біль» («Fading Memory, Lingering Pain», опубліковано у «The Plain Dealer», 23 квітня 1995 p.) висловлює подібну думку, називаючи архетип води одним з найбільш «материнських» символів японської нації [2]. Цей твір Б. Корсон називає історією пошуку душі та сутності матері, і хоча, на думку критика, Кьоко Морі не може в повному сенсі повернутися додому, через роки та з новим досвідом вона знаходить краще розуміння минулого.

У більш пізньому автобіографічному творі «Ввічлива брехня» проблемно-тематичне поле пов’язане з прагненням проникнути до мотивів вчинку матері. Письменниця співвідносить особисту трагедію зі світом суспільних явищ: патріархальний устрій традиційної японської сім’ї, суспільні зобов’язання «берегти обличчя» та чіткі ієрархічні й тендерні межі у мові, яка вирішує, на її погляд, майже все. Глибоко особистісне осмислення трагедії минулого як головний нерв оповіді її попередніх книг «Донька Шідзуко», «Самотня пташка», «Вода й марення», стає у «Ввічливій брехні» каталізатором іншого оповідного стилю, домінуванням аналітичних роздумів про японську культуру: мовних, соціальних, моральних, побутових - індикаторів неволі, і не тільки жіночої.

Образ матері залишається важливим ідейно-художнім центром цього твору, відчувається духовна наскрізна присутність матері письменниці у книзі. Емоційна спорідненість з матір’ю - ознака її духовного зв’язку з Японією. Матір вічно жива в її душі та говорить її словами іншою мовою. Образ матері для К. Морі і у цій книзі безпосередньо пов’язаний з її творчістю та мистецтвом: яскраві спогади пов’язані з одягом, який матір шила для неї, а сукня, яку К. Морі одягає на церемонію початку нового шкільного року, стає для автора символічним духовним зв’язком із матір’ю.

У мемуарній прозі Кьоко Морі інтимно-особистісні спогади й переживання, пов’язані з втратою матері, спроеційовано та оформлено у двох образах Японії - минулого і теперішнього. Пов’язаний з образом матері образ Японії для Кьоко Морі - це бачення «своєї» Японії в новій перспективі. Японія має для неї глибоко особистісний сенс - це не стільки «моя батьківщина», «дім», а нерозривна пам’ять та біль. У цьому чітко проявляється відхід від традиційної теми японсько-американської літератури: Японія - не трагічний образ втраченого нею коріння, а образ загубленої батьківщини пращурів. У цьому полягає одна із суттєвих особливостей творчості Кьоко Морі як азійсько-американської письменниці.

Література:

1. Башляр Г. Вода и грезы. Опыт о воображении материи. М. : Издательство гуманитарной литературы, 1998. 268 с.
2. Corson В. Fading Memory, Lingering Pain. The Plain Dealer. April 23, 1995, 121.
3. Ma Sh. Asian Diaspora and East-West Modernity. West Lafayette, Ind. : Purdue University Press, 2012. 228 p.
4. Mori K. (Auto)biography Writing for my Silent Mothers. Phoebe. V.l, N.2. October 1989. P. 36-41.
5. Mori K. One Bird. NY: Fawcett Juniper, 1996. 248 p.
6. Mori K. Polite Lies: On Being a Woman Caught Between Cultures. NY : Fawcett Books, 1999. 262 p.
7. Mori K. Shizuko's Daughter. NY : Fawcett Juniper, 1994. 214 p.
8. Mori K. The Dream of Water: A Memoir. NY : Fawcett Columbine, 1996. 275 p.
9. Usui M. The Trauma Caused by Mother’s Deaths in Virginia Woolf and Kyoko Mori. Doshisha. Literature. 45, 2002. P. 59-81.
10. Acta humanistica et scientifica Universitatis Sangio Kyotiensis. Foreign languages and literature. Series 24. 1997-03. P.172-192.

Л-ра: Проблеми східної філології і методики викладання східних мов: актуальні питання теорії та практики. – Дніпро, 2022. – С. 14-17.

Біографія

Твори

• Натреновуючись (з) котами

Інтерв'ю

• Кьоко Морі про письменство крізь глибоку травму: як відома мемуаристка пропрацьовує дитячі травми

Критика

• Архетип дому у творчості Кьоко Морі
• «Ввічлива брехня» Кьоко Морі: мова як опір
• «Вода й мари» Кьоко Морі: поетика заголовка
• «Донька Шідзуко» Кьоко Морі як его-роман
• Образ матері у творчості Кьоко Морі
• Особливості автобіографізму в творчості Кьоко Морі
• Феномен двомовності у творчості Кьоко Морі: лінгвостилістичний аспект