12.01.2024
Історія
eye 1792

Велич і розкіш Кочубеїв: палац у Диканьці як символ злету та падіння роду

Велич і розкіш Кочубеїв: палац у Диканьці як символ злету та падіння роду

Кочубеї були яскравими представниками козацької знаті та швидко здобули вагоме положення серед козацької старшини. Цей успіх вплинув на економічні можливості родини. Процес формування Кочубеїв як магнатського роду розпочався з другої половини XVII століття, а село Диканька стало осередком їхніх маєтностей, навколо якого сформувався один із найбільших палацових комплексів родини. Він був найбільшим у своєму роді на Полтавщині та одним із найвеличніших в Україні.

Становлення Кочубеїв-магнатів

Збирачем земель на Полтавщині став канцелярист Василь Леонтійович Кочубей (бл. 1640–1708 рр.), який дослужився до рангу генерального писаря (1687–1699 рр.) та генерального судді (1699–1708 рр.). 

Василь Леонтійович Кочубей

У 1687 році гетьман Іван Мазепа своїм універсалом закріпив за генеральним писарем Диканьку, а також інші маєтності в Ніжинському полку. 

Після спроби Василя Кочубея викрити Мазепу у зраді проти царя його було страчено 14 липня 1708 р., а родичі втратили свої землі, в тому числі і Диканьку. Реабілітація Кочубеїв  відбулася лише після переходу гетьмана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ. Страта голови роду та подальша царська милість були назавжди закарбовані у родовому гербі Кочубеїв у вигляді зображеного на блакитному тлі кривавого серця з двома золотими хрестами в ньому та девізу "Elevor ubi consumоr" (Підношуся, коли загинув).

герб і девіз роду Кочубеїв

Нащадок Василя Леонтійовича, Віктор Павлович Кочубей (1768–1834), завдяки підтримці впливових родичів зробив блискучу кар'єру при царському дворі: він розпочав службову
кар'єру дипломатом у Швеції, Англії, Туреччині, повернувшись до Петербурга, керував колегією іноземних справ, дослужився до віце-канцлера і міністра внутрішніх справ. У 1799 році він став графом, а у 1831 - князем російської імперії.

Віктор Павлович Кочубей

Особливості архітектури Диканського палацу

Будучи у захваті від Європи та її класичної архітектури, Віктор Павлович Кочубей почав наприкінці XVIII ст. будувати в Диканьці розкішний двоповерховий кам'яний палац за проєктом архітекторів Дж. Кварнегі, Фераре, Таманте, М. Львова, Л. Руска. Палацовий комплекс зводився за європейською модою того часу, а в моді якраз був ампір.

Палац Кочубеїв у Диканці на старому фото

Палац складався з головного корпусу та двох поєднаних з ним галереями бічних флігелів. Галереї були одноповерховими, будівлі — двоповерховими, з чотириколонними портиками тосканського ордера на головних фасадах. Бічні флігелі вінчали декоративні сферичні бані. 

Герб Кочубеїв на квітнику у дворі палацу

На парадному дворі, крім палацу, була каплиця. Господарські служби, кінний двір з манежем, оранжерея, зоопарк були розташовані окремо.

У 1810 році архітектор Л. Руска перебудував палац, придавши йому рис особливої вишуканості: архаїчний чотириколонний портик грубуватого тосканського ордера на чолі головного будинку Руска переробив на шестиколонний портик витонченого іонічного ордера. На парковому фасаді палацу була купольна напівротонда, оточена спареними колонами.

Палац Кочубеїв у Диканці на старому фото

До ансамблю входив також великий двоповерховий флігель для гостей.

Скарби палацу Кочубеїв

Сам двоповерховий палац містив більше сотні, оздоблених з великим смаком, кімнат.  Їх наповнювали коштовні меблеві гарнітури, в тому числі петровських та єкатерининських часів, дорогі англійські, французькі, австрійські порцелянові сервізи з монограмами Кочубеїв, нанесеними золотими літерами, твори живопису та графіки різноманітних шкіл та епох, оригінальний саксонський фарфор, богемське скло, скульптура, килими, чеканка із золота, срібла та міді, вироби з кришталю, гобелени італійської, французької, фламандської шкіл. Тут існувала велика бібліотека, що славилася своїми рукописами та рідкісними виданнями. Окремо стояли службові та господарські приміщення, будівля пошти, кінний двір з манежем. Практично всі вони з'явилися на початку ХІХ ст.

У садибі все нагадувало про трагедію Василя Кочубея. Тут зберігалася його сорочка (як реліквія) поруч з іншими артефактами часів війни зі шведами. У палаці під старовинні речі було облаштовано цілу музейну кімнату.

На території маєтку було збудовано вівчарню, кінський, поташний, селітряний, восковий заводи, пошту. До маєтку завозилися екзотичні рослини, які висаджували в оранжереях та в парку навколо палацу. 

Саме в цьому палаці граф Кочубей приймав російського імператора Олександра І, де на його честь була збудувана в стилі класицизму в 1820 році Тріумфальна арка, яка до сьогодні стоїть при в'їзді до Диканьки. Її автором був архітектор Л. Руск. 

Тріумфальна арка на честь російського імператора Олександра І. Сучасний вигляд

Маєтком захоплювалися ті, хто його бачив: і палацем, й іншими цікавинками Диканьки. У маєтку часто гостював знаменитий сусід Микола Гоголь, садиба якого, хоч і не така пишна, знаходилася поруч. До палацу прилягав ландшафтний парк в англійському стилі, що спускався в балку Бровар, де були влаштовані ставки. У парку були неймовірні клумби, чимала оленяча ферма, ну і, звісно, дуби. Найбільший дуб навіть у царські часи називали "мазепинським". Начебто саме під ним проходили побачення Мотрі Василівни та гетьмана Івана Мазепи.

Кочубеївські дуби у Диканці

Руїна та кінець епохи величі

Вся ця розкіш загинула в 1917 р., в часи революції. Останнім власником Диканського маєтку з навколишніми землями став онук Віктора Павловича – генерал-лейтенант Віктор Сергійович Кочубей (1860–1923). За прихильність до збереження монархії він був заарештований у ході Лютневої революції 1917 р. Після звільнення з-під арешту В.С. Кочубея родина була змушена емігрувати за кордон. Кочубеї, тікаючи від небезпеки, залишили все своє майно в маєтку. У ньому зберігався архів, а також сімейні реліквії: одяг, в якому стратили В.Л. Кочубея, його зброя та церковне начиння. Палац було пограбовано та спалено, а його руїни розібрали після 1924 року. Парк частково зберігся, хоч і в занедбаному стані.

Спадок Кочубеїв

Родина Кочубеїв залишила слід в економічному та культурному розвитку регіону. Палац у Диканці став не лише резиденцією роду Кочубеїв, але й символом їхньої влади та розкоші, адже тут проживав його засновник. Завдяки архітектурі та природним ландшафтам маєток вражав сучасників своєю величчю та вишуканістю. Згадки про цей маєток та його власників залишаються в історичній пам'яті, нагадуючи про важливий період в історії України та вплив роду Кочубеїв на економіку та культуру регіону. Руїни палацу та частково збережений парк свідчать про трагічні обставини кінця епохи, але залишають невмирущий слід у спогадах та історії країни.

Читайте также


Выбор редакции
up