Микита Рижих. Зелень. Кіносценарій

Інт. Кішка спить на підвіконні. Несподівано звідкись зверху падає мертва пташка. Кішка з цікавістю прокидається. Титр: Зелень.

Інт. Удома у Марії. Квартира студія. Марія в пальто, вся при параді, вивалює грудку каші з каструлі до тарілки, колупає її ложкою, приклавши другу руку до щоки.

Потім дзвонить будильник, вона здригається, вимикає його, бере сумку з ручки дверей, йде до виходу, взувається.

Повертається висипає кашу назад у каструлю. Йде, виходить за двері, але відразу ж повертається, бере ключ із гачка гардеробу і зникає нарешті за дверима.

На стіл залазить кішка та нюхає тарілку з-під каші.

Нат. Марія йде вулицею, посеред дороги торговець фруктами Армен.

Армен:

Агов, куди поспішаєш?

Марія, бігом, крізь зуби:

На роботу я.

Армен:

Гей, забуваєш ти Армена, забуваєш. Знов голодна там сидітимеш. Візьми груш. Знижку тобі зроблю. За півціни віддаю. Не шкода.

Армен простягає порожній пакет. Марія зупиняється, набирає до пакету груші.

Армен:

Мій тато завжди казав: самотні люди потребують їжі. Хтось, звичайно, алкоголю, але загалом, алкоголь це теж своєрідна їжа.

Марія, віддає Армену пакет, той ставить на терези.

Марія:

А можна я (Армену)… Добридень (посміхається клієнтці).

Армен:

Я любив свого тата. І я завжди мріяв стати таким самим, як він. Тільки успішнішим. Але потім зрозумів, що успіх передається у спадок, як і злидні або алкоголізм. Раніше я не розумів, чому люди так багато п'ють. Тепер я і сам п'ю. А мій тато помер саме через проблеми з печінкою, таке буває. Гроші не можна заробити, їх можна лише вкрасти. Чого вам?

Прибула клієнтка:

Мені кілограм яблук. А ви, Маріє, мою кішечку не бачили? Можливо, вона знову у вас?

Марія негативно киває.

Прибула клієнтка:

І за що коти вас люблять лише. Приходять до вас, пестяться. А мені не даються.

Марія:

Я просто дуже самотня, ось вони і вирішують якось полегшити мої страждання, мабуть. Візьміть груші за мене в Армена. Ну все, всі бувайте. Мені час.

Марія йде. Її співрозмовниця розглядає у руках грушу.

Прибула клієнтка, крик навздогін:

Ви дуже хороша людина, Маріє.

Армен клієнтці, що прибула:

Ееей, не чіпай. Залиш, ти не платила. Поклади на місце. Полож.

Прибула клієнтка:

Я 30 років твоїх дітей у школі навчала мові, літературі. Щоб ти мені зараз казав "полож"? Погляньте на нього, людоньки. Варто мені одягнути халат на вихід, і мене вже вважають за бомжиху. Не потрібні мені твої груші. Не потрібні…

Вона кладе грушу в купу, але та падає на підлогу. Ця дія повторюється тричі.

Інт. Марія у кол-центрі.

Марія:

Так, ну ми все перевірили, ваші гроші зараз у безпеці. Залишайтеся на лінії, вам далі скажуть, де їх забрати, наші спеціалісти. Так, і пін-код вам новий дадуть, так, жінко, ваші гроші у нас, дякую.

Колега:

Ось я завжди хотіла запитати: а чому ти постійно посміхаєшся, вони ж тебе не бачать.

Марія:

А в мене тоді голос добріший і брехати не так соромно. Ось нещодавно, наприклад, я випадково додзвонилася до своєї сусідки навпроти, пенсіонерки. З її карти списали усі гроші. Приходжу додому, і тут вона мене впізнає. За манерою мови. І питає: то це ти там у службі безпеки банку працюєш, і де гроші? А я мовчу, тупо посміхаюся, сусідка махнула вже рукою, та й у результаті, ось, довелося переїхати. Гаразд, мені працювати треба.

Марія занурюється у роботу за комп'ютером.

Інт. Удома у Марії. Марія відчиняє двері, кидає сумку на підлогу біля входу, на неї зверху пальто. Іде розглядає каструлю, потім тарілку. Йде до холодильника, але на ньому зверху сидить кішка. Марія бере її під руку та випускає до під'їзду. Кішка не хоче йти. Марія дістає блюдце, наливає в нього молоко, діставши його з холодильника і дає попити кішці на порозі. Кішка п'є, Марія її гладить.

Інт. Ліжко. Марія прокидається в тому самому одязі від будильника. Поруч із нею лежить кішка. Марія вимикає будильник, дивиться, що в холодильнику, оглядає на столі каструлю з кашею, ставить її поруч із кішкою на ліжко і йде.

Інт. Біля входу в багатоповерхівку. Дві старі бабки вітаються з Марією, що виходить.

Стара каже іншій:

А у сусідки є кішка – злодійка. Їсти їй моїх папуг дуже подобається і хочеться, м'яса їй подавай. Я кажу сусідці: купи кішці м'яса, огризків там, хвостів, залишків, шкур, хоч корм зі смаком м'яса. А вона відповідає: ось ти й купуй, бо у мене грошей немає. Ну, жах. Вбила б її кішку. І сусідку також.

Нат. Марія йде вулицею, посеред дороги торговець фруктами Армен.

Армен:

Ееей, куди поспішаєш?

Марія:

А я нікуди сьогодні не поспішаю. Автобус затримали, і так запізнюся на роботу.

Армен:

Та що ти маєш за роботу? Ось я фрукти людям дарую.

Марія:

Ти ж не даруєш, а продаєш. І переважно пенсіонерам. Знаєш, мені іноді здається, що я мешкаю у країні пенсіонерів. І вони ніколи не закінчуються. Просто неможливо. Ой, знову вона.

Марія ховається за прилавок: знову з'являється та сама клієнтка.

Армен:

Чого вам сьогодні?

Прибула клієнтка посміхається:

Нічого, я просто подивлюсь. А сертифікати на продукцію маєте? Я бачила по телевізору.

Армен:

Слухай, візьми вої груші безкоштовно вже і йди.

Клієнтка бере грушу зверху, але несподівано сипеться вся гора груш. Клієнтка починає збирати з підлоги та натикається на взуття. Звівши очі, бачить Марію.

Клієнтка, що прибула, встає:

Життя за графіком, Маріє Сергіївно. А я знала, що ви тут будете. Кішечка моя не у вас?

Марія починає підбирати груші з підлоги, Армен відходить убік, а “нова знайома” продовжує говорити згори донизу.

Прибула клієнтка:

А як ваша робота? Як там зараз без вас, адже вже майже десятя година? Чим ви там взагалі займаєтесь?

Марія:

Ой, не знаю, завжди по-різному. Здебільшого консультую. Гаразд, простіше вже заплатити, а не піднімати їх (встає).

Прибула клієнтка:

Ви нічого не знаєте. Як так? Ані чим ви займаєтеся на роботі, ані де моя кішечка не знаєте. А взагалі, мені здається, що ваше життя одноманітне і ви постійно займаєтеся одним і тим самим. Ось як.

Марія:

Але всі так само живуть.

Прибула клієнтка:

Ні, я за вами трохи стежила. Я все знаю про вас. Я навіть знаю, що ви другу добу майже нічого не їсте.

Марія:

Але про це навіть Армен здогадується. Я взагалі худа.

Прибула клієнтка:

І кішечка моя у вас.

Марія:

Якщо так, то підіть і заберіть.

Прибула клієнтка:

От і піду.

Марія:

Краще б ви за своїм гаманцем стежили так, а не за мною. Он зараз із кишені впаде.

Прибула клієнтка, посміхається нерухомо:

Дякую. Агов, продавцю, дайте мені зелені.

Марія йде, а її співрозмовниця стоїть нерухомо і розтягується в посмішці.

Інт. Марія з розкритим ротом слухає співрозмовника у навушниках.

Марія:

Але зачекайте. Була підозріла операція, ми помістимо вашу карту у карантин. Нам потрібні лише її номер та три цифри на звороті. Як так? Зачекайте, я переключу вас на іншого співробітника.

Марія натискає кнопку, знімає навушник. Колега, що проходить повз, кладе їй на стіл яблуко.

Марія:

Спасибі, я потім якось з'їм.

Нат. Поруч із Арменом стоїть пенсіонер.

Пенсіонер:

Я не можу собі дозволити виноград. Люди вино п'ють щодня, а я виноград не можу дозволити. Пенсія – це прокляття. Старість нас вбиває, ми стаємо немічними та непотрібними. Ми лише дарма займаємо місце у цьому світі. Ми лише відтягуємо смерть і отруюємо молодість. Я хотів би померти тоді, 20 років тому на війні, але на жаль, я живий і тепер на пенсії. Так жити не можна. Гроші – це крадіжка.

Армен:

Гроші, робота – це крадіжка таланту, тра ля ля. Так що береш чи не береш? А якщо зі знижкою?

Пенсіонер махає рукою:

Ні, не потрібно. Комусь цей виноград потрібніший, вважатимемо так.

Марія проноситься повз пенсіонера, той теж починає йти.

Армен, Марії навздогін, свистить:

Агов, стій…

Пенсіонер обертається.

Армен:

Ні, це я не вам, ідіть.

Пенсіонер знову починає йти.

Армен:

Гаразд, беріть ваш виноград. Він все одно до ранку вже зіпсується. Доведеться викидати.

Армен бере гроно винограду, віддає пенсіонеру. Тепер його фіолетові долоні від соку, Армен витирає їх об свій білий фартух.

Нат. Біля вхідних дверей Марія помічає гаманець, піднімає його.

Інт. Марія дзвонить у дзвінок. Відкриває клієнтка, що була у Армена.

Марія, простягаючи знахідку:

Ось, це ваше, наскільки пам'ятаю. Все-таки втратили.

Клієнтка бере гаманець:

Дякую. Щось іще?

Марія:

Ні, до побачення.

Іде.

Клієнтка:

Гаразд, стійте, я вам віддячу.

Марія відмахується на ходу:

Ні, не варто.

Клієнтка відкриває гаманець:

Ану, зачекайте, тут не вистачає 10 тисяч. Де мої гроші?

Марія, повертається:

Може, ви їх просто не побачили, я не знаю.

Прибула клієнтка:

Ви мене обдурили, обікрали, забрали гроші.

Марія:

Слухайте, це якась помилка. Я нічого не брала. Нічого я не брала. Я. Але я все поверну. Скільки там було, кажете?

Клієнтка, пафосно:

10 тисяч.

Марія дістає гаманець, відраховує гроші.

Клієнтка:

Ну, не гривень же.

Марія відраховує гроші, віддає:

Ось тут гривні.

Клієнтка:

Гаразд, решту віддасте іншим разом. Завтра вранці вихідний, поїдемо до поліції, оформимо розписку на суму, що залишилася.

Марія:

Яку розписку?

Колишня клієнтка:

А у поліції знають про банк, у якому ви працюєте?

Марія розвертається йде.

Інт. Удома у Марії. Марія їсть кашу, на стіл застрибує кішка.

Інт. Марія дзвонить у дзвінок. Відкриває клієнтка Армена.

Марія, віддає кішку:

Ось це ваше.

Клієнтка:

Дякую.

Марія поривається йти, але розвертається.

Клієнтка:

Щось ще?

Марія, йде:

Ні, я піду. Завтра вранці напишу розписку.

Марія йде, а співрозмовниця проводжає її єхидним поглядом з кішкою на руках.