Лілія Хурсяк. Конкурс драбблів
Світло у вікні
Він ішов на світло у вікні. Ішов довго, не орієнтуючись ні в часі, ні в просторі. Знав одне: мусить дійти, бо там, у вікні, його мати. Вона стоїть навколішки у молитві за свого єдиного сина. Тож він мусить дійти, обійняти її та витерти сльози. «Вона ще така молода, їй зовсім не личитиме чорна хустка», — шептав хтось невидимий. І він ішов з останніх сил, не зводячи погляду з освітленого вікна та схиленої в молитві постаті в ньому. Нестерпно боліло все тіло, пошматоване уламками ворожої міни, але він ішов…
— Є! Він повернувся! — вигукнув лікар і знесилено опустився на підлогу бліндажа.