Іра Соєр. Конкурс драбблів
Сповіщення
– Ти коли-небудь сповіщала когось про свою смерть?
Навпроти мене сидів хлопець років тридцяти з коротким чорнявим волоссям, втомленим обличчям і зім'ятою сорочкою із послабленою краваткою. Він затягнувся цигаркою і продовжив:
– Бо це доволі нелегке завдання, і якщо в тебе є досвід…
– Ні, – перебила я його. – Досвіду немає.
– Погано, – він пустив хмаринку диму вгору. – Бо ти вже труп. А тепер йди звідси, не затримуй мені чергу!
Я піднялася з місця і вийшла з кабінету. Голова паморочилась. Все наче було не реальним. Це не могло бути реальним!
Повітря не лізло в легені.
Я взяла смартфон і відправила повідомлення: «Мене більше не існує».
