Шумейко Лідія. Конкурс драбблів
Старі фотографії
Будильник смартфона вперто будить мене.
Через закриті двері чую притишені голоси. Прислухаюсь до розмови. Там бабусі розглядають дорогоцінні фотографії під склом у дерев’яних рамках,що перевезли вчора,бережно загорнувши у вишиті рушники.
Підсіла до них.
Бабуся Параска ніжно гладила старечою рукою по склу, ніби передавала своє тепло своїм предкам і тихо розповідала:
«Дивись,це на Сулі дід Андрій сітку піднімає. Бачиш, яка краса…
А це наша хор-ланка.
Це рід наш ̶ 65 рік. Звідки тільки не приїхали, навіть з Киргизії.»
Історія мого роду – маленький рядочок у історії моєї країни.
Я продовжувач роду, я – майбутнє України.
Вірю в світле майбутнє українського народу.
