Колубай Олена. Конкурс драбблів
Безум
Зручніше вмостившись, Жизель кидає погляд на камеру та добирає потрібні слова.
– Знаєш, це неймовірно дивно, та я нічого про тебе не пам’ятаю. Психотерапевт каже, що таке стається від стресу, але я досі намагаюсь згадати. Я ходила по нашій квартирі, дивилась фотографії, спала у твоїх речах. Перший спогад повернувся, коли мене ледь не збило авто, я була п’яною. Але цей спогад надто яскравий. День зустрічі, точніше твої слова. Не чутно сигналу автомобіля, галасу людей, лише твій голос, – у Жизель тремтять вуста. – Я зрозуміла цю схему: ти приходиш до мене, коли я на межі смерті. Впевнена, відчуваю тебе лише через біль.
