Ткачук Ірина. Конкурс драбблів
Постріл
Я падаю горілиць на холодну сріблясту ковдру, на тисячі кришталевих ниток, зітканих у великий білий килим, і бачу двоє виноградних очей.
Силою витискаю зі своїх легень одну десяту подиху.
Біле небо.
Заплющую очі.
Темрява.
Розплющую знову.
Біле небо.
Гілля побілених ялин.
І біла флейта виграє сріблясті ноти, що з хрускотом земляться на мене. Вони майже не розчиняються на моїй холодній шкірі. Я бачу срібло на своїх щоках.
Нитки на незрушному тілі вплітаються в лляну ковдру.
Біле небо.
Я заплющую очі.
Біле небо.
Зимовий ліс засинає. І я засинаю з ним.