Богдана Крамченко. Конкурс драбблів
Ми
Спершу ми були порізно. Він - вкритий пилом і холодом, я - з болем в душі і опухлим від сліз обличчям.
Випадково в паніці забігаю у двері, які завжди були зачинені для мене. Я вже й не сподівалась їх відчинити. Та цього разу відчиняю. І зустрічаю його.
Він вітається зі мною сердитим скрипінням, що змінюється на лагідне муркотіння від мого дотику. Вперше за багато часу посміхаюсь. Я втішаю його від самотности, він заповнює пустку в мені.
Відтоді ми - я та мій рояль - одне ціле.