Кетлін Розері. Конкурс драбблів
— Не віриться, що навіть ти залишив мене.
Юнак піднявся, зминаючи у руці папір. На кілька секунд він завмер, очима хапаючись за потерті вимальовані літери. Всередині гримів відчай, б’ючись о кришталеві стіни надії. І коли останній шматочок розбився вщент, юнак викинув папірець подалі від себе.
Цей клаптик, здавалося, забрав з собою весь біль. На мить він закрутився, плутаючись у вирії вітряних потоків, а потім вже котився обраним шляхом. Одиноко обвиваючись навколо скель, він спрямував у безодню, проте чийсь подих підкинув його вгору, де небо вже здавалося ближчим за землю.
У холодному місячному сяйві промайнула людська тінь.