Казмірчук Михайло. Конкурс драбблів
Найдовші хвилини життя
У вухах досі дзвенить. Навколо сама лиш метушня, але вона так далеко.
Нарешті, все тіло розтинає біль. Він так довго не приходив, аж дивно.
Перед очима саме лиш небо. Можна просто заплющити їх та й усе.
Раптом, біль пробуджує в мені щось із минулого життя. Того, що було в мене кілька хвилин тому.
Я перевертаюсь на спину, зціпивши зуби від нової хвилі болю.
Повзу. Повзу. Повзу.
Я бачу. Вона зовсім близько, але не для мене це марафон, це найдовші хвилини життя.
Я близько. Я просто над нею.
Опускаю голову ближче до вуст.
Дихає. Таки дихає.
Нарешті, заплющую очі.