Унікальна січова ікона Покрова з образом Петра Калнишевського
Ікони українського бароко, відзначаючись святковим настроєм, яскравими кольорами та барвистими візерунками, відіграють важливу роль у духовному житті українців. Особливе місце серед них посідають козацькі ікони Покрови, які не лише є виразними зразками мистецтва, але й цінними історичними джерелами.
Особливості козацьких ікон Покрови
На відміну від традиційних ікон, козацькі ікони Покрови мають ряд унікальних рис:
- Зображення рядових козаків. Поряд з Богородицею та святими на цих іконах зображені рядові козаки, що підкреслює їхню єдність з небесним заступництвом.
- Військові клейноди. На іконах часто присутні козацькі клейноди – бунчуки, прапори, булави, що символізують військову міць та самобутність козацтва.
- Наївність та щирість. Зображення на козацьких іконах, хоча й дещо наївні, але щирі та емоційні, підкреслюючи глибоку віру козаків.
Ікона "Покрова Богородиці" з образом Петра Калнишевського
Одним з найвідоміших зразків козацьких ікон Покрови є ікона з Січової Покровської церкви. Не зважаючи на те, що оригінал Січової ікони «Покрова», яка була написана у 1770-х рр. ХVІІІ ст., до нашого часу не дійшов, збереглися копії, одна з яких знаходиться в Одеському історико-краєзнавчого музею. Про те, що це копія, свідчить напис на звороті: "Копія старовинної ікони, що знаходилася в Запорозькій Січі, а тепер в цілості перебуває у с. Покровському, що колись було Січчю". Написана копія 1836 року для Одеського товариства історії та старожитностей, її розмір – 50 х 34 см. На ній зображено останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, який молиться до Богородиці.
Петро Калнишевський увійшов в народну пам'ять не лише як видатний кошовий отаман, але й як щирий покровитель церкви. Його турбота про духовні справи знайшла відображення навіть у іконописі. Дослідники вважають, що образ Калнишевського на цій іконі — це єдиний його прижиттєвий портрет.
Січова ікона вражає своєю неординарністю. На відміну від інших канонічних зображень того часу, на ній не знайшлося місця для цариці чи патріарха, які зазвичай символізували посередництво між Богом та людьми. На верхньому ярусі ікони зображена Богородиця з золотим німбом над головою та омофором у розведених руках, що стоїть на хмарах. Вона схилила голову вниз праворуч, у бік кошового отамана.
Богородиця зображена в оточенні двох найбільш шанованих на Запоріжжі святих — святого Миколая та Архістратига Михаїла. Святий Миколай, з благословляючою правою рукою, лівою тримає Євангеліє. Архангел Михаїл у правиці тримає державу, а у лівій - вогняний меч.
На нижньому ярусі зображено дві групи запорожців на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським та військовим писарем Іваном Глобою. У центрі групи — гербовий картуш, обрамований козацькими прапорами, гарматами, тулумбасами.З правого боку зображений останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський.
Це стрункий, дещо вищий за середній зріст чоловік. На ньому червоні шаровари і кунтуш, темносиній жупан, підперезаний він широким поясом, гаптованим золотом, з великою золотою медаллю на грудях та шаблею на лівому боці. Кошовий виглядає уже немолодим. Його шия у зморшках, козацький оселедець і вуса посивіли. Очі кошового атамана зведені догори. У молитві він звертається до Діви Марії, з уст кошового виходять слова: "Молим, покрий нас чесним твоїм покровом и избави нас от всякого зла". Це ледь помітний напис у вигляді вузенької стрічки простягнутий вгору. На копії ікони не видно ще одного напису, який зроблено над головою Богородиці. Там написано: "Избавлю и покрию люди моя".
Петро Калнишевський: кошовий отаман, воїн, меценат
Петро Калнишевський (бл. 1690 – 1803) – визначний український козацький діяч, останній кошовий отаман Запорозької Січі (1762-1775). Його життя – це історія хороброго воїна, мудрого очільника, щирого патріота та щедрого мецената.
Народився Петро Калнишевський близько 1690 року в селі Пустовійтівка на Сумщині в козацькій родині. Його предки по батьківській лінії належали до старшини Лубенського полку. Згідно з легендою, у віці восьми років він потрапив на Запорізьку Січ, де був записаний до Кущівського куреня. За часів отаманування Григорія Лантуха Петро Калнишевський вже обіймав посаду військового осавула, що свідчить про його значний військовий досвід та авторитет серед козаків.
Він брав участь у численних походах, здобуваючи перемоги над ворогами. У січні 1762 року Калнишевського вперше обирають кошовим отаманом, а у січні 1765 року – вдруге і вже надовго. Спочатку Катерина ІІ рішуче виступала проти обрання Калнишевського кошовим отаманом. Проте, зважаючи на підготовку до війни з Туреччиною за вихід до Чорного моря, вона змушена була стримати свою неприязнь до нього. Козацька звитяга та досвід Калнишевського були їй необхідні у цій війні.
Калнишевський відзначився як талановитий полководець під час російсько-турецької війни 1768-1774 років. Козацьке військо під його керівництвом здобуло ряд блискучих перемог, що значно вплинуло на хід війни. За свої заслуги Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами та отримав звання генерал-поручика російської армії.
Однак, незважаючи на військові заслуги, Катерина II не довіряла козакам і прагнула ліквідувати Січ. У 1775 році, після зруйнування Нової Січі, Калнишевського заарештували та заслали на Соловецькі острови, де він провів 25 років у в'язниці.
Перебуваючи ув'язненим, Калнишевський не зрікався своєї ідентичності. Він завжди носив козацьке вбрання, розмовляв українською мовою, поводив себе смиренно і побожно, чим здобув повагу чернецтва. 2 квітня 1801 року указом імператора Олександра І йому було "даровано прощення", тобто звільнення з правом вільного вибору місця проживання. Калнишевський відмовився повертатися в Україну, адже це відповідало давньому козацькому звичаю залишатися на схилі літ при монастирі.
Петро Калнишевський був щиро віруючою людиною і протягом життя щедро підтримував Православну Церкву. За його кошти збудовано 5 храмів, а також він фінансував будівництво багатьох церков на Запоріжжі. Він також опікувався Києво-Межигірським монастирем. Відомі його щедрі дари храму Гроба Господнього в Єрусалимі: чаші, дискоси, ложки, позолочені зірки зі срібла. Не шкодував коштів на церковні книги, начиння та одяг. Рідній Пустовійтівці Калнишевський подарував Євангеліє, оправлене сріблом та оздоблене коштовним камінням. За місяць до зруйнування Січі він замовив для січового храму Покрови Пресвятої Богородиці золотий церковний посуд.
Могила Калнишевського знаходиться на головному подвір’ї Соловецького кремля перед Свято-Преображенським собором. Лише у 1856 році за наказом настоятеля монастиря тут була встановлена надмогильна плита, на якій написано, що Петро Калнишевський помер 31 жовтня 1803 року, в суботу, у віці 112 років.
Сьогодні Петро Калнишевський шанується як український національний герой, символ козацької звитяги та віри. Його ім'я увічнене в пам'ятниках, вулицях, музеях та інших об'єктах.
Значення козацької ікони Покрови
Козацька ікона Покрови – це не просто релігійний артефакт, а й потужний символ української ідентичності, нескореного духу та прагнення до свободи. Вона уособлює єднання козацтва з небесним заступництвом, віру в Божу допомогу та стійкість перед ворожими силами.
Ця унікальна ікона свідчить про багатство української культури та є цінним джерелом інформації про козацьке життя та вірування. Її духовна глибина, мистецька досконалість та історична значущість роблять її вічним символом незламності українського духу.
Козацька ікона Покрови – це скарбниця духовних цінностей козацької культури, яка й далі надихатиме українців на нові звершення та боротьбу за свою свободу.