Козацька доблесть у символах: історія герба Івана Чарниша
Козацька геральдика завжди була полотном, яке вражає незвичністю сюжетів та відображає бурхливу історію і характер героїв того часу. Але навіть на цьому тлі виділяється герб старшинського роду Чарнишів: на кривавому полі щита козак, утративши голову, й далі веде бій із ворогами. Цей герб, відомий як "Невмирака", не лише переказує історію роду, але став символом сміливості, невмирущої сили та нескореності.
Герб Чарнишів та його легендарне походження
Вивчаючи герб роду Івана Чарниша, ми натрапляємо на символ, що переносить нас у саме серце козацької міфології. За родинною легендою, коли його дідові під час облоги турками Чигирина турецьке ядро відірвало голову, він і надалі продовжував рубати шаблею ворогів. Цей старовинний герб "Невмирака" не просто відображає історію, але й відзначає козацьку військову мужність та непохитну віру у перемогу. Зауважимо, що козак-невмирака - це воїн, в якого, за повір'ям, є 7 або 9 смертей.
Навіть смерть козака не спинить – саме так цей гербовий сюжет сприймали вже сучасники. На гарматі «Соловей» 1713 року, роботі відомого глухівського ливарника Карпа Балашевича, вилито саме цей герб з літерами навколо: “Е. Ц. П. В. В. З. П. Г. И. Ч.” і такий супровідний вірш:
Персональний портрет: життєвий шлях Івана Чарниша
Герб із фігурою козака-невмираки зображено, зокрема, й на одному зі списків портрета гадяцького полковника (1709–1715) Івана Чарниша, що зберігається в Музеї Шереметьєвих у Києві.
Іван Федорович Чарниш (?–1728 рр.) належав до другого покоління роду, походження якого залишається невідомим, хоча в історичних джерелах можна знайти згадки про його попередників у синодику Любецького монастиря на Чернігівщині. Точне місце його народження, як і навчання, невідомі. Однак уже у 1698 році Іван Чарниш фігурував у джерелах як військовий канцелярист, що дозволяє припустити наявність у нього належного рівня освіти. У 1700 році він звернув на себе увагу гетьмана Івана Мазепи та отримав посаду "господаря гадяцького замку", тобто управителя маєтків, що належали самому гетьману.
Однак на цій посаді Іван Чарниш пробув недовго – до 1703 року. Потім він брав участь у Північній війні та в Калішській кампанії. У 1705 році разом із гетьманським племінником Я. Войнаровським перебував у Гродно, тоді як сам Мазепа знаходився в Дубно. У 1706 році, після загибелі під Несвіжем стародубського полковника М.Миклашевського вперше заявив
свої претензії на полковницький пірнач. В обхід гетьмана Іван Чарниш клопотався про уряд для себе перед самим царем, однак Мазепі вдалося призначити у стратегічний для нього полк свою людину – Івана Скоропадського.
Він фігурував у справі про донос Василя Кочубея, зазнав арешту, але згодом був відпущений, став знатним військовим товаришем і навіть ще раз спробував отримати стародубський полковницький пірнач у 1708 році.
На час Полтавської битви він був уже гадяцьким полковником замість С.Трощинського, якого
усунули з уряду за підтримку Івана Мазепи та близькі родинні зв’язки з опальним.
З 1709 по 1715 роки Іван Чарниш полковникував у Гадячі, а у 1715–1728 роках він вже займає посаду генерального судді, хоча фактично свої обов’язки перестав виконувати з 1723 року.
Через службовий безлад був заарештований і перебував під слідством. Після завершення слідства в лютому 1728 року Івану Чарнишеві було дозволено оселитися в Москві, однак прожив він там недовго: уже 30 грудня помер і був похований у Новодівочому монастирі.
Іван Чарниш був двічі одружений, від обох шлюбів мав п’ятьох синів і трьох доньок. Усе своє
життя виявляв спритність, улесливість, хитрість, завдяки яким і добився своїх посад та матеріального становища.
Сучасне відтворення та значення
Символіка "Невмираки" не згасає з часом, але навпаки, набуває нового життя та значення. Сьогодні, герб Івана Чарниша не лише прикрашає сторінки історичних архівів, але й залишається живим свідченням мужності та відваги своїх передків. Експонати, де зображено "Невмираку", стають об'єктами вшанування та пам'яті про відданість та героїзм козаків.
Герб Чарнишів - це не лише символічний образ минулого, але й нагадування про те, що справжній дух козацтва ніколи не згасає. Він живе у серцях тих, хто вірить у свої ідеали і готовий боротися за них, навіть у найтяжчі моменти. Ця геральдична символіка залишається світлим прикладом військової доблесті та відваги, яка варта того, щоб бути переданою з покоління в покоління.