Біографія Квінта Еннія
Квінт Енній – давньоримський поет – народився у 239 році до н. е. в Рудії (між Бриндізі та Таранто, Італія); за походженням був греком.
У 204 році Марк Порцій Катон привіз Еннія в Рим з Сардинії, де той ніс військову службу. У столиці Енній зайнявся педагогічною діяльністю і, завдяки своїм літературним здібностям, швидко завоював прихильність багатьох знатних римлян, які почали у той час усвідомлювати силу поезії.
У 189 році до н. е. Марк Фульвій Нобіліор, вирушаючи до Етолії, запросив з собою Еннія, щоб той потім зміг оспівати його подвиги. Син цього вельможі добився для Еннія в 184 році до н. е. прав римського громадянина.
Енній помер у 169 році до н. е. у Римі від подагри, бо, за свідоцтвом Горація, полюбляв заохочувати свій поетичний талант дарами Вакха.
Творчість Квінта Еннія
Усі твори Еннія дійшли до нас тільки в уривках. Пережита Еннієм епоха другої пунічної війни спонукала поета оспівати славні подвиги народу, який гостинно його прийняв. На цій епопеї, яку Енній назвав «Annales» (літопис; пізніші граматики дали їй назву «Romais»), була, головним чином, основана його літературна слава. Найімовірніше, Енній працював над «Анналами» значну частину свого життя і випускав їх неодноразово, доповнюючи кожне видання новими подіями.
У повному вигляді «Аннали», за припущенням, складалися з 18 книг, 1500 −1800 віршів у кожній, і показували історію римлян від прибуття Енея в Італію до подій 178−175 рр. до н. е. До нас дійшло трохи понад 600 віршів; тому для оцінки поеми і визначення її обсягу і змісту ми повинні спиратися головним чином на свідоцтва стародавніх письменників.
Судячи з усього, Енній збирав для своєї праці численні матеріали у вигляді суспільних та приватних літописів, сімейних переказів тощо, і хотів створити художню епопею на кшталт Гомера. Це особливо проявляється у передмові до поеми, де Енній розповідав, що бачив уві сні Гомера, котрий розкрив йому таємниці всесвіту і потойбічного життя і повідомив, що душа його, Гомера, побувавши в тілі павича, переселилася тепер в Еннія.
Наслідування Гомеру проявилось і в тому, що Енній написав свою поему гекзаметрами, вперше в римській літературі використавши цей розмір. Ці спроби далеко не завжди були вдалими, чим частково пояснюється сувора оцінка Моммзеном «Анналів».
Енній пробував свої сили і в інших видах літератури. Збереглися уривки з 22 драм Еннія, з яких видно, що сюжети для трагедій він брав переважно з міфів про Троянську війну і в обробці їх орієнтувався переважно на Евріпіда, скепсис якого знаходив сильний відклик в душі Еннія.
З грецькими оригіналами Енній поводився досить вільно і, ймовірно, старався пристосувати їх до потреб римської сцени; так, наприклад, в «Іфігенії» хор дівчат, який виведений в Еврипіда, Енній замінив на хор солдатів. З римського життя нам достеменно відома лише одна п'єса Еннія – «Викрадення сабінянок». Від комедій Еннія залишилися лише два заголовки. Теренцій зараховує Еннія до авторів, які поєднували у своїх творах події з кількох грецьких оригіналів.
У дидактичному вірші «Epicharmus» Енній, приєднуючись до поглядів названого сицилійського філософа, виклав (у трохеїчних тетраметрах) його матеріалістичне натурфілософське вчення. Подібним раціоналістичним напрямком відрізняється і, написаний, імовірно, тим же розміром, твір «Euhemerus – sacra historia», який містив у собі відомий погляд на походження богів. Цей твір зберігся в основному у переробленні Лактанція. Гумористичним доповненням до цієї філософії є дидактична поема (в гекзаметрах) з кухонного світу – «Hedyphagetica» («Ласощі»); вцілілий уривок з неї перераховує різні сорти риб.
Нарешті, Енній писав сатири та епіграми, і в останніх, здається, вперше започаткував у римській літературі елегійний дистих. Творам Еннія не вистачало художньої обробки, але він мав безперечний талант, тому мав значний вплив на наступних поетів (наприклад Вергілія), котрі запозичили у нього багато красивих зворотів. Особливо цінували Еннія Цицерон та Вітрувій. За свідоцтвом Авла Гелія, ще в II-му столітті уривки з «Анналів» входили у програму публічних читань, хоча в часи імперії за Еннієм визнавали радше одне історичне значення: ми повинні поважати Еннія, каже Квінтіліан, як поважаємо стародавні священні гаї, величезні старовинні дуби, які не стільки красиві, скільки поважні.
Твори
Критика
