Ірина Жиленко. Одквітувало маками лице...
Одквітувало маками лице,
Відгупав бубон місяця в ялинах.
І спіймана зненацька промінцем,
Розпалахтілась хусточка малинова.
І потупляла очі перед сходом
Долина — грішна, радісна дикунка.
Пунцовіла трояндовими водами
І сонними рум’янцями піску.
І скрушно запечалились гаї,
Лукаві лиця опустивши долу:
Та ми... їй-богу... Винні солов’ї...
Ударило вино в зелені голови!..
Рожевогрудий і упертий птах
Підвівся, стрепенувся, затрубив!
Рожевою веселкою над дахом
Запломеніли крила голубині.
А мілина відкрилася до неба
Рожевим тілом в яхонтових росах.
І сміхом бризнув малиновий гребінь
В її хвилястих і рожевих косах.
А сонце бурмотіло спересердя,
Слова сплітало, грізні і святі.
Ах, осліпи мене, жорстоке милосердя,
Як важко прокидатись в самоті!
Забутих снів трояндовий вінок
Розірваний, заплаканий, убогий.
І спомину тендітний ясенок,
І золота обручка кругом нього...