Ірина Жиленко. Запахло дощем... Передосінні дачі...
Запахло дощем...
Передосінні дачі
Пішли на прохід,
сутеніючими алеями.
Вже літа корабель
гойднувся розпачливо
І тихо поплив за вічною течією.
Як сумно молиться услід вітрилу
Пучок гвоздики в прозорій склянці!
Відзолотіла, відгоріла
Жоржинами маленька станція.
Тераса в винограднім неводі
Пропахла пізньою ожиною,
І сонна річка муліне
Згасає на колінах жінки.
І блузка, сплетена із тіні,
Так міцно обхопила плечі.
Лиш пізніх променів тремтіння
Розсипав перед нею вечір.
І так печально, ніжно дише
Між вільхами пташиний плач.
І розкошує горда тиша
За вікнами спустілих дач.
