Ірина Жиленко. Спорхнули весла. Ніч. Мовчи, мовчи...
Спорхнули весла. Ніч. Мовчи, мовчи...
Не одвертай печального лиця.
Чиясь рука на матовім плечі
Засипана зірками й місяцями.
Мовчи, мовчи, накреслила ріка
Твій срібний профіль, нарекла мовчанням.
Лиш розіп’ята хусточка в руках
Нервово і задихано кричала.
А пальці м’яли непокірний шовк,
Глушили стогін серед сяйва перснів.
Мовчи, мовчи... Пройшов, не підійшов!
І дзвоном вітру захлинувся вересень.
Забувся сон про тихий схлип весла...
В блідих зірках — заплакане мовчання.
І хусточки тремтячі два крила
Усе ще марять півднями причалів.