Ірина Жиленко. Вибухне ранок! І в очах райдугою...
Вибухне ранок! І в очах райдугою
Задзвенить дорога, мов сонячне люстро.
І я побіжу, неждана й негадана,
Тобі назустріч.
Далеко... Де гір золотисті стегна
Розгойдались закохано і принадно,
І спраглого сонця гарячий регіт
Борсається в шаліючих водоспадах.
І п’яні смереки зваблюють вечір.
Продзвенять дороги, як серпантинові звії,
І я накину тобі на плечі
Вінок із проміння своїх обіймів.
І захлину золотистим хмелем
Південних і довгожданих губ.
Хай полонина лукаво стеле
Нам шлюбну постіль під вічним дубом.
Кохай... Мов хвилі обнялись.
Тремтіння бликів... Синє, зірне.
Кохай і плач під гомін листь,
Під заздре реготіння гір.
