Ірина Жиленко. Розлук осінній дощопад...
Розлук осінній дощопад
Слізьми засипав оболоні.
І я ніяк не можу знять
З твоїх плечей сумні долоні.
Зеленим полум’ям взялось
Галуззя рук над небокраєм.
І зашуміло, і знялось,
Немов сумна осіння зграя.
О, шумні трепети розлук
І злив зелене лопотіння.
Так одиноко стеле бук
Осіннє листя на каміння.
І я бреду, як сивий присмерк,
Одна, в зеленому тумані...
М’якими трубами вилискує
В садах засмучений Рахманінов.
І сонце плакати стомилось
Над горизонтами розлук,
Де так всесильно розшумілась
Самотня пісня моїх рук.
