Ірина Жиленко. Тихий, жалібний крик птаха...
Тихий, жалібний крик птаха,
І тривожний клинок крила у присмерках.
Рубіновий, пекельний котел заходу...
О, як у нім караються очей моїх зблиски!
Бузковіють лиця під вуаллю тайни,
І розгоряються самокрутки люпину.
Плесо в червінцях. І я вже не знаю,
Де вечір, де ніч. Сливові вина...
І очі в селянок — серпневими сливами
Солодко ваблять в обійми стогів.
І птиці... І сміх теплувато-щасливий
З хриплинками радісної жаги.
Там ходить ніжність, темно-кара і тепла,
Виблискуючи литок виноградними гронами,
І золота присмерковість греблі,
Засипана зорями по вербові крони.
Далекий сумуючий крик птаха,
І місячною хвилею сплива чекання.
Погасла остання жаринка заходу,
Роздмухавши маківки на щоках.