Слова грецького походження в Еннія

Є. І. Скоробогата

Початок культурного розвитку Риму припадає на ті часи, коли грецька культура досягла вже досить високого рівня. В IV і III ст. до н. е. грецька культура була домінуючою в Середземноморському басейні. Тому не дивно, що римляни, які в той час відігравали досить значну роль у політичному житті Італії, але в культурному відношенні були ще дуже відсталими, вважали греків своїми вчителями в цій галузі. Хоч римська культура почала розвиватись за грецькими зразками, вона не була звичайною копією грецької культури, оскільки зберігала своєрідні риси традицій італійської культури. Все, що римляни брали від греків, вони намагались пристосовувати до своїх потреб. Тому і кращі твори римської художньої літератури є творчою переробкою грецької літератури різних періодів.

Засвоївши добре епічну техніку і перенісши її на латинський ґрунт, Енній стає творцем римського гекзаметричного епосу, в чому його особлива заслуга. Поет усвідомлював свою роль у розвитку латинської поезії. Він вважав себе слугою муз, поетом — poeta, на протилежність своїм попередникам — старим vates. Енній переніс і інші жанри грецької літератури на латинський ґрунт.

З усієї багатогранної літературної творчості Еннія збереглись, як відомо, тільки фрагменти. Проте навіть на основі фрагментів, зокрема «Анналів», з яких дійшло до нас найбільше уривків — приблизно 600 віршів, можна мати деяке, звичайно, неповне, уявлення про стан літературної латинської мови в архаїчний період її розвитку.

Цікаво, що прогрес літературної латинської мови зв’язаний з поетом, для якого латинська мова не була рідною. Енній, уродженець Калабрії, вже з раннього дитинства добре знав оскську і грецьку мови, якими говорило населення в Нижній Італії, де схрещувались італійська і грецька культури. Вивчивши латинську мову, Енній говорив, що він має три серця, тому що вміє говорити грецькою, оскською і латинською мовами («Q. Ennius tria corda se habere dicebat, quod loqui Graece et Osce et Latine sciret» (Geli. Na. XVII, 17, 1).

Завдяки Еннію латинська літературна мова зробила великий крок уперед. Свої твори поет намагався писати чистою літературною мовою, проте він не міг обійтися без іншомовних слів, зокрема грецьких, тим більше, що користувався грецькими літературними джерелами.

Спеціальної роботи, присвяченої грецизмам Еннія, немає ще досі ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. Можна знайти лише окремі розділи або підрозділи в загальних роботах зарубіжних вчених, де вони торкаються в тій чи іншій мірі цього питання. Завданням даної статті є показати, якого типу грецизмами користувався Енній, яке місце вони займають у формуванні латинської літературної мови.

У творах Еннія зустрічаємо ряд слів грецького походження, які зберігають деякі особливості, характерні для грецької мови. Але поряд з цим у збережених фрагментах Еннія є слова, які, попавши на латинський ґрунт в дуже ранній період, так пристосувались і фонетично і морфологічно до вимог латинської мови, що в них важко пізнати їх іншомовне походження. М. Руге, як і інші дослідники грецьких впливів у латинській мові, називає слова першого типу словами «вченого перенесення» (gelehrte Ubertragung), тобто словами, засвоєними з грецької мови літературним шляхом. Другого типу слова знаходять визначення у цього ж автора — «народне перенесення» (volkstiimliche Ubertragung). Це в більшості випадків слова матеріальної культури, які проникли в латинську мову в ранній період через розмовну мову.

З ранніх усних запозичень в Еннія знаходимо слово poena у формі poenas (Ann. 101). Слово це так глибоко вкорінилось у лексику латинської мови, що стало центром словотворчої групи. Від poena з’явилось на латинському ґрунті ряд похідних слів, наприклад punio, impune й інші. В Еннія є також назва старого предмету торгівлі purpura (Ann. 355; Hed., 11), де ні в фонетичному складі, ні в морфологічній структурі немає ніякого сліду того, що джерелом його є грецьке слово πορφύρα. Кінцевий голосний в називному відмінку однини скоротився так, як в іменниках латинського походження з основою на -а типу toga, mensa (Et simul erubuit ceu lacte et purpura mixta).

З назв рослинного світу цікавими є cupressus і buxus. У слові cupressus грецьке j передається через и, як це мало місце в усних запозиченнях, в той час як у літературній мові — через у, тобто більше наближене до грецького J (cyparissus — χυάρσο;). В Еннія немає ще дублетної форми cyparissus, яка з’явилась щойно в класичній латині. Що грецьке υ звучало в мові народу як u не тільки в архаїчний період, але і в пізніші часи, видно на прикладі з Appendix Probi, де читаємо: «chlamys non clamus»: «thymum non tumum». У слові buxus спостерігаємо подібне явище з передачею грецького υ. Зіставляючи buxus з грецьким словом πύξος, необхідно відмітити різницю у трактуванні грецького глухого звука π на латинському ґрунті. У даному випадку грецький глухий медіалізується в b. Те саме помічаємо в словах Burrus — Πύρρος, gubernator, gubernare — κυβερνάν, carbasus — κάρπασος (Ann., 184; 160; 472; 473; 560). Буває і навпаки — грецький дзвінкий звук втрачає дзвінкість на латинському ґрунті, наприклад amurса — άμόργα. А. Мейє пояснює зміну дзвінкості на латинському ґрунті етруським впливом, оскільки в мові етрусків не було фонологічної різниці між дзвінкими і глухими. Слова згаданого типу проникли в лексику латинської мови за посередництвом етрусків у той час, коли етруски відігравали домінуючу роль у політичному і культурному житті Італії. Подібну думку висловлює И. Тройський.

Оскільки проривні глухі і дзвінкі звуки вимовляються в основному тими самими органами, в ранню епоху не було диференціації в їх графічному позначенні. Це стосувалось не тільки способу писання слів грецького походження, але і латинських слів (пор. скорочення власних імен C. = Gaius, Cn = Gnaeus). Цікавим є свідчення Ціцерона про те, що Енній вживав тільки форму Burrus: «Burrum semper Ennius, nunquam Pyrrhum» (Or., 49). Buxus, як назва дерева, зберігає в латинській мові жіночий рід, так само як у грецькій мові: buxus aranea (Inc. lib., 14); buxus vieta (Inc. lib., 15). Але поряд з цим в Еннія ця назва може мати форму середнього роду, наприклад: «Stant rectis foliis et amaro corpore buxum» (Ann. 268). Про наявність такої фор,ми в Еннія говорить також Філаргірій у коментарі до «Георгік» Вергілія: «Buxum lignum Vergilius non arborem dixit, quamvis Ennius et arborem potuerit dicere neutro genere» (Philargyr. ad Verg., Georg. II, 449). М. Руге відмічає, що buxum у середньому роді є старшою формою, яка вживалась звичайно для означення предмета, зробленого з дерева, наприклад, флейти.

Дзвінкий проривний b зустрічаємо в Еннія і для передачі грецької аспірати φ в словах: Bruges замість Phryges (Trag., 420), Brugio замість Phrygio (’lrag., 197). Вживання Еннієм форми Bruges підтверджується також словами Ціцерона «...ut patefecerunt Bruges non Phr­ges» (Orat.., 48). Грецьке φ в ранній період розвитку латинської мови передавалось звичайно простим проривним р, наприклад, ариа — άφύα; aplustrum — άφλαυστον; ampora — αμφορέα άμφορευς) тощо.

Пізніше, зокрема в писемній латинській мові, грецьке φ, як і інші аспірати, відмічалось сполученням проривного з h-ph. В Еннія знаходимо ряд слів грецького походження з ph, eh, th, наприклад, Phoenix, philosophari, chorus, machaera, Carthaginiensis та інші, які можна пояснити або модернізацією переписувачами тексту Еннія в пізніші часи, оскільки в написах того часу не зустрічаємо таких форм, або намаганням автора якнайбільше наблизитись до грецьких оригіналів. Проте для пояснення форм Bruges, Brugius слід шукати інших причин. С. Жаннаккон, яка займається дослідженням грецьких елементів у латинській лексиці періоду імперії, такого типу форми пояснює впливом північногрецьких діалектів. У фрігійсько-фракійських діалектах замість Φρύγες говорили Βρύγες. Македонці навіть у пізніші часи не могли вимовити аспірат φ, θ, χ, і тому Φ'.λ;τ:-ος звучало в них як Βΐλιπ- πος, a φαλακρός — як φαλακρός. Відносини між римлянами і племенами північної Греції починають встановлюватись у період війни з Пірром. Після македонських війн посилюються впливи північних племен на Рим. На нашу думку, не є виключеним, що слова згаданого типу потрапили на латинський ґрунт за посередництвом мессапійської мови, фонетичною особливістю якої було не тільки хитання між дзвінкими і глухими, а також відсутність губного звука з аспірованим характером, який відповідав би грецькому φ. Енній, уродженець Калабрії, на території якої була розповсюджена мессапійська мова, зберіг у своїх творах деякі її ознаки.

Римляни в ранню добу зустрічали труднощі не тільки в артикуляції окремих грецьких звуків, а й у сполученнях звуків, наприклад χμ, доказом чого є стара форма drachuma з характерною для народної латині анаптиксою, що служила для полегшення вимови такого типу сполучення звуків. Drachuma двічі виступає в Еннія (Trag., 359 і Trag., 360). Форму drachuma вживає також Плавт. Явище анаптикси спостерігаємо в Еннія і при власних іменах грецького походження: Patricoles (Trag., 14), Aesculapi (Trag., 16). З часом, коли римляни оволоділи грецькою мовою, як рідною, зникли труднощі у вимові чужих їм раніше сполучень звуків. У класичній латині стару форму drachuma витиснула нова drachma. Але вже Енній вживає слова грецького походження без анаптикси, наприклад lychnus (Ann., 328), які можна вважати літературними запозиченнями.

В Еннія є ряд слів, фонетичний склад яких вказує на те, що вони належать до ранніх усних запозичень (пор. Sicilia, Tarentum, Proserpina, scopulus, petra тощо).

Значно більше в Еннія слів грецького походження, які потрапили в лексику латинської мови літературним шляхом. Сюди належать загальні іменники і власні назви, причому слова другого типу зустрічаються частіше.

Назва посуду crater одержує у знахідному множини грецьку форму на –as — crateras ahenos (Ann., 502). Означення ahenos говорить про те, що crateras у наведеному уривку змінюється за третьою відміною консонантичної групи. Проте в «Анналах» (604) є орудний множини crateris ex auratis, утворений від cratera. Таким чином, в Еннія цей іменник міг мати паралельно дві форми основ — консонантичну crater за третьою відміною і вокалічну на -a (cratera) — за першою подібно до ряду інших іменників грецького походження в архаїчній латині, наприклад lampas, -adis і lampada, -ае; dogma, dogmatis і dogma, -ae; schema, -atis і schema, -ае тощо.

Серед інших загальних іменників грецького походження можна згадати і tyrannus, який в «Анналах» (113) виступає в латинській кличній формі tiranne. Характерним для латинської мови архаїчного періоду є спосіб писання грецького и, яке передається через і або и. У словах, що потрапили на латинський ґрунт, мабуть, з ахейського діалекту, в якому υ звучало як її, є и, а в словах іонійського походження — і. Якщо інколи в Еннія зустрічаємо у для передачі грецького υ, наприклад lychnorum lumina (Ann., 328); Lyaeus (Trag., 149); Abydi (Hed., 2); Mitylenae (Hed., 3); Corcyrae (Hed., 10)j polypus (Hed., 10); Myrmidonum (Trag., 222) і т. ін., то це, можливо, є результатом модернізації тексту Еннія, оскільки названа графема з’явилась у латинському алфавіті, як вказують латинські написи, щойно під кінець існування республіки.

Типові ознаки слів, засвоєних літературним шляхом, мають у Еннія також аег (Ann., 149, 439); aether (Ann., 418, 520); echinus (Hed., 11); rhetoricus (Sot., 4) та багато інших.

Щодо власних імен і назв грецького походження, то, переробляючи грецькі твори, Енній намагався якнайточніше передати імена персонажів або географічні назви, які йому зустрічались. Це помічається не тільки у фонетичному складі, а деколи і у флексії грецьких імен і назв. Однак, якщо в латинському алфавіті не було відповідних графем для передачі деяких грецьких звуків, поет додержувався існуючого правопису. Отже, Олімп, Олімпія мають в Еннія форму, подібну до архаїчних написів Olimpum (Ann., 1); Olimpia (Ann., 442), але є і Olympus (Euh., 42; Ann., 198); Eurudica (Ann., 38); Capis (Ann., 31). Слова Libya, Cyclops, Polypus, Corcyra та інші можна пояснити мо­дернізацією тексту Еннія. Грецькі аспірати φ, θ, χ Енній передає зви­чайно у власних іменах і назвах через ph, th, eh, бажаючи таким чином поставити їх ближче до грецьких етимонів. Як приклад можна назвати Phoenix, Philippus, Delphicus, Thetis, Athamas, Corinthus, Erechtheus, Anchisa, Andromacha, Bacchus, Colchis.

Власні імена і назви змінюються в Еннія в більшості випадків за латинськими типами відмін, одержуючи грецькі закінчення тільки в деяких відмінках. Паралельні форми відмінків, латинські і грецькі, можуть виступати в називному, знахідному відмінках і в кличній формі. В інших відмінках не спостерігаємо ніяких відхилень. Поет постійно вживає латинські відмінкові форми. Власні імена грецького походження чоловічого роду з основою на -а мають або латинську форму називного відмінка на -а без сигматичної характеристики, або грецьку на -as, -es. Наприклад: «Doctusque Anchisa Venus quem pulcherrima dium» (Ann., 18). Але структура вірша показує, що кінцеве а на відміну від латинських іменників І відміни є довге, як у грецькій мові. Грецькою формою називного відмінка є Thyestes, Acestes, Aeneas. Дублетні форми — латинську і грецьку — має у Еннія в називному відмінку слово титан — Titanus (Ann., 28), Titan (Euh., Ili, IV, VI). Латинізована форма Titanus, можливо, зумовлена метричними вимогами вірша. В Еннія, як і в інших авторів архаїчної доби, не зустрічається повна форма Titanus, a Titanu, в якій випало s після короткого голосного перед приголосним. Латинськими формами називного однини у нього виступають Agamemno, Pluto, Telamo, які у поетів класичної епохи мають також грецькі форми Agamemnon, Pluton, Telamon. Грецьке закінчення знахідного однини в Еннія зустрічаємо в словах Anchisen (Ann., 32) і в Oresten (Trag., 191). Імена Titan, Paris, Hector, Ulixes, які в інших поетів можуть одержувати грецькі закінчення, Енній вживає у литинській формі знахідного Titanum (Euh., VI), Parim (Trag., 74), Hectorem (Trag., 129), Ulixem (Trag., 199) (порівняти також Acherontem (Trag., 278); Cresphontem (Trag., 156); Àiacem (Trag., 365). У нього є і грецька клична форма Aeacida (Ann., 186) із збереженням довгого кінцевого a: «Aio te Aeacida Romanos vincere posse».

Щоб збагатити лексичний склад латинської мови, Енній не обмежується тільки засвоюванням слів іншомовного походження, а шукає інших засобів, одним з яких є навантаження латинського слова значенням грецького, з яким воно має щось спільне. Наприклад, слово sapientia набирає в Еннія значення sosia (Ann., 227). Застосовуючи цей метод, поет має змогу виразити латинським словом те, що грек називав по-грецьки. З часом метод запозичення значень грецьких слів виявився дуже ефективним. Ним часто користувались відомі майстри латинського слова Вергілій і Горацій.

Енній максимально використовував засоби латинської мови, щоб передати ті поняття, які висловлювали грецькі поети своєю мовою. На зразок грецьких він утворює складні слова в латинській мові, які інколи звучать досить важко і штучно. Серед такого типу словоскладень, введених Еннієм, можна згадати: genus altivolantum (Ann., 84) (пор. гомерівське υψιπετής — II., XII, 201, 219; XIII, 822) ; bellipotentes sunt magis quam sapientipotentes (Ann., 188), omnipotens (Trag., 202). omnipotentis (Ann., 446), velivolantibus navibus (Trag., 89), suaviloquenti ore (Ann., 304) (пор. ήδυεπής — II., I, 248), vites laetificae (Trag., 193), laetificum gau (Ann., 451) і т. ін. Gau — це форма, в якій під впливом гомерівської поезії відбулось скорочення (gaudium), як в altisonum cael (Ann., 561) (caelum). Впливом гомерівського епосу зумовлене також в Еннія явище тмези, наприклад de me hortatur (Ann., 381).

Отже, фрагменти Еннія є цінним джерелом для вивчення питання формування латинської літературної мови в архаїчну епоху. Вони, звичайно, не можуть дати повної картини латинської мови цього періоду, а лише відбивають деякі її риси. Аналіз збереженої у фрагментарному стані спадщини Еннія показує, з якими труднощами боровся поет, переробляючи грецькі літературні твори, які методи і засоби вживав він, щоб створити літературну латинську мову. Поет використовував усі наявні в латинській мові ресурси, щоб передати ті поняття, які виражались у грецьких творах грецькою мовою. Проте Енній не міг задовольнитись лише засобами латинської мови, яка в той час була слабо розвинена. Він часто вживав грецькі слова, з яких одні ще до нього ввійшли у словник латинської мови і так глибоко в ньому вкорінились, що зовсім втратили іншомовний характер, другі належали до нових слів, що зберегли деякі риси свого походження. Слова першого типу належать переважно до матеріальної культури, в той час як слова другого типу походять уже з галузі духовної культури. Енній, що прагне писати літературною мовою, частіше вживає слова другого типу. Інколи він вагається у виборі відмінкової форми називного чи знахідного відмінків. Тому в мові Еннія помітні латинські і грецькі форми відмінків. Можливо, що і в інших відмінках, зокрема в родовому однини, були такі паралельні форми, але фрагментарна спадщина Еннія не дає нам про це ніяких відомостей. Грецькі відмінкові форми звичайно вживаються в поезії високого стилю, до якої належать «Аннали» і трагедії Еннія. В інших його творах виступають латинські відмінкові форми. Велика заслуга Еннія у виробленні і збагаченні латинської літературної мови. На мові Еннія вчились і розвивали її далі відомі представники класичної латинської мови Ціцерон і Вергілій.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1965. – Вип. 4. – С. 54-60.

Біографія

Твори

Критика

• Слова грецького походження в Еннія