Соціальні мотиви в комедії Плавта «Горщик»
В. Є. Мілясевич
Дослідники творчості Плавта останнім часом все частіше приділяють увагу питанню соціальної спрямованості творчості Плавта, намагаються визначити соціальний образ поета, розглядають його поетичну спадщину на фоні соціального та політичного середовища. Цікавим об’єктом для подібних досліджень є його комедія «Горщик», яку дехто з плавтиністів, зрештою, вважає за одну з найкращих його п’єс.
Суперечливою, не виясненою остаточно залишається дата постановки п’єси. Седжук, беручи до уваги результати досліджень, одержаних у галузі хронології п’єс Плавта своїми попередниками (Путтнером, Веставей, Келлерманом), причисляє «Горщик» до середньої групи, тобто до комедій, які були поставлені в період з 200 до 192 р. до н. е. З його міркуваннями збігаються погляди Біньоне, який, зважаючи на натяк у п’єсі на скасування в 195 р. до н. e. lex Oppia, відносить «Горщик» саме на цей рік.
Іншої думки дотримується М. М. Покровський, який схильний разом з іншими новішими коментаторами віднести цю п’єсу на час, щоне передував 191 р. до н. е. Підставу для такого міркування дає йому згадка про Цереру в 354 вірші досліджуваної комедії. Однак дуже легко припустити й протилежне, а саме: вірш Сererin, Pythodice, has sint facturi nuptias був у грецькому оригіналі, і Плавт його залишив як елемент комізму. Адже ці слова говорить стара п’яниця Стафіла («виноградна китиця»). З грецького оригіналу запозичена також, мабуть, згадка в пролозі (в. 36) про нічне жіноче свято на честь Церери, на якому мала місце любовна зустріч Ліконіда та дочки Евкліона, чого, зрештою, не заперечує М. М. Покровський.
Інші, більш переконливі фактори, змушують перенести дату постановки п’єси на декілька років раніше. Тоді саме мали місце в римському суспільстві події, на які ми бачимо реакцію поета в п’єсі «Горщик». Плавт був свідком подій, що відбулись в ці роки: в 197 р. до н. е. з успіхом для римлян закінчилась 2-га Македонська війна, в 195 р. до н. е. скасовано Оліїв закон, який був спрямований проти марнотратства жінок і забороняв їм їздити по вулицях в екіпажах, якщо вони відправлялись у свій сільський маєток. У цьому ж році Катон Старший, будучи консулом, виступає проти витрат, які роблять жінки на предмети розкоші, зокрема й проти їзди жінок в екіпажах, прикрашених слоновою кістю. В 194 р. до н. е. мав місце тріумф Фламініна. На цей саме період слід віднести постановку п’єси «Горщик». Плавт, як відомо, часто солідаризується з Катоном у соціальних проблемах і разом з ним намагається припинити паростки нових, згубних для римського суспільства запозичень від греків. Таке бачимо і в п’єсі «Горщик».
Плавт у п’єсі гостро висміює жіноче марнотратство. Позитивний персонаж комедії Мегадор критикує як зайве та нерозумне прагнення жінок до показної розкоші.
Istas magnas factiones, animos, dotes dapsiles, clamores, imperia, eburata vehicla, pallas, purpuram nil moror quae in servitùtem sumptibus redigunt viros. (Aul., 167-169)
Сам Мегадор — небідна людина, у нього в домі багато рабів, багата домашня обстановка, золото, срібний посуд (в. 242-243). Він, однак, виступає проти зайвого марнотратства, схвалює розумну ощадливість (в. 494-496). Багатим на художні комічні засоби є монолог Мегадора (в. 500-535), в якому він називає нескінченну кількість постійних домашніх ремісників та наємних фахівців, які обслуговують жінок: всі вони юрбою стоять біля дверей багатих римських матрон, вимагаючи у них плати за свої послуги. Специфічне, плавтівське словоутворення свідчить про те, що цей монолог або повністю створений самим Плавтом, або поет зробив у своєму грецькому оригіналі великі зміни. Аналогічну критику марнотратства знаходимо в інших комедіях Плавта, зокрема критику марнотратства куртизанок.
Виникає питання: до якої міри актуальними були подібні проблеми для римського суспільства за часів поетичної діяльності Плавта. Прийняття спеціального закону (lex Oppia) проти марнотратства жінок, боротьба Катона Старшого з жіночою розкішшю (Лівій, XXXIV, 2 та XXXIX, 42-44) говорять про те, що ці соціальні явища мали місце в римському суспільстві, а особливий, плавтівський комічний стиль у пасажах, в яких поет критикує нерозумну жіночу марнотратність, свідчить про те, що Плавт свідомо висміює її.
Коренем зла є жінка з великим посагом (uxor dotata). Вона — причина багатьох прикростей для чоловіка та великих його витрат:
Nam quae indotata est, ea in potestate viri est: dotatae mactant et malo et damno viros (v. 534-535)
Посажна жінка перестає коритись чоловікові. Від часу, коли заміжжя перетворюється з сакрального обряду в звичайний договір, жінка, яка принесла в сім’ю більшу долю майна, почуває себе повністю незалежною від чоловіка, зберігає за собою право розпоряджатись своїм майном, як їй захочеться (в. 498-502). Вона зовсім перестає коритись чоловікові, як це роблять жінки без посагу (в. 534). Ідеалом для Мегадора є жінка з хорошими моральними якостями, а не з великим посагом. Для жінки не потрібно іншого посагу, крім чесності: dum modo morata recte veniat, dotata est satis (v. 239). Ця думка дуже близька за змістом до слів ідеальної жінки Алькмени з комедії «Амфітріон»:
Non ego illam mi dotem duco esse quae dos dicitur, sed pudicitiam efr pudorem et sedatum cupidinem, deum metum, parentum amorem et cognatum concordiam, tibi morigera atque munifica sim bonis, prosim probis. (Amph., 839-842)
Декілька раз порушується в п’єсі питання соціальної нерівності, питання взаємовідносин між бідними та багатими. Зростання торгово-грошового капіталу в Римі, збагачення внаслідок переможних війн на одному полюсі римського суспільства та обідніння внаслідок появи дешевої рабської праці на другому його полюсі були об’єктивноюреальністю, яка робила порушення подібних проблем у комічному театрі Плавта дуже актуальним.
Хоча проблеми соціальної нерівності в п’єсі тісно пов’язані з сюжетом комедії і виникають із взаємовідносин між бідняком Евкліоном та багачем Мегадором, однак вони майже завжди мають узагальнюючий характер. Майнова нерівність є причиною зародження недовір’я бідняків до багатих. Коли багач, за словами Евкліона, ввічливо розмовляє з бідняком, по-дружньому тисне йому руку, він обов’язково має на увазі вчинити якусь шкоду біднякові. Багаті, немов поліпи, якщо до чогось доторкнуться, вже не випустять:
Nemini credo qui large blandust dives pauperi:
ubi manum inicit benigne, ibi onerat aliquam zamiam.
ego istos novi polypos qui ubi quidquid tetigerunt, tenent.
(Aut., V. 196-198)
Багаті ніколи не додержують слова, завжди мають на увазі лише власну користь (в. 259). Бідняк мусить мати велику сміливість, щоб згодитись на якусь умову з багатим (в. 460). Бідному увійти в сімейні зв’язки з багатим з допомогою шлюбу, говорить Евкліон, це те саме, що запрягти в одну упряжку осла з волом: осел не витримає тягару і впаде, а віл навіть і не оглянеться на нього (в. 226-235).
Іншої думки з цього приводу багач Мегадор. Він вважає, що бідні поступають неправильно, коли відкидають дружбу, яку їм пропонують багаті, адже пізніше завжди шкодують, що не використали принагідної можливості. Основною причиною такої їх поведінки є зайве недовір’я до багатих та не обумовлений нічим страх (в. 247-249).
Плавт устами Мегадора пропонує досить наївний спосіб ліквідації майнової нерівності громадян, а саме: щоб багаті брали собі за жінок дочок бідних без посагу. Це принесло б суспільству велику користь:
et multo fiat civitas concordior et invidia nos minore utamur quam utimur et illae malam rem metuant quam metuont magis et nos minore sumptu simus quam sumus. (v. 481-484)
Чи знаходили ці ідеї практичне застосування в римському суспільстві за часів Плавта? Свідчення Плутарха (Катон Старший, 20 та 24) про те, що перша жінка Катона була більш благородною, ніж багатою, а друга — дочкою його бідного клієнта, дає можливість відповісти стверджувально на поставлене питання.
П’єсу «Горщик» червоною ниткою пронизує думка про те, що золото — це суспільне зло: воно знищує добрі задатки людини, зароджує в ній підозрілість та недовір’я до інших, віднімає душевний спокій, спотворює характер людини.
У зв’язку з цим напрошується необхідність ще раз порушити таке питання: образ Евкліона не є художнім образом скряги, таким є герой комедії Мольєра «Скупий». Французький комедіограф, який писав свою п’єсу, маючи за зразок «Горщик», повністю змінив образ головного героя п’єси згідно з соціальними умовами свого часу та естетичними вимогами глядачів. Плавтів же Евкліон — це бідна людина, але не убога (в. 187); він чесний (в. 215 сл.), добрий за своєю вдачею (в. 172), ощадливий (в. 206), любить свою єдину дочку (в. 385-387), однак випадково знайдений ним скарб робить його диваком. У нього зароджується надмірна підозрілість до людей. Щоб не дати людям приводу до підозрінь, що у нього є скарб, він прикидається дуже бідним. Ці ж пасажі (в. 299-320, 371-387), в яких Плавт дає гротескне зображення скупості Евкліона, слід краще вважати за самостійну вигадку поета з метою збільшити елемент смішного в п’єсі, хоча вони могли і бути в його грецькому оригіналі. Комедія Менандра «Відлюдник» свідчить про те, що гротеск був притаманним і новогрецькій комедії, зокрема творчості Менандра.
Знайдена десять років тому комедія Менандра «Відлюдник» дає матеріал і для інших паралелей. В ній Менандр порушує декілька з тих соціальних питань, які, як ми це бачили вище, є об’єктом критики «омічного театру Плавта а саме: проблему ліквідації майнової нерівності шляхом одруження багатих з бідними («Відлюдник», 790-794), необхідність ліквідації основних протиріч та негативних явищ суспільства з метою його удосконалення («Відлюдник», 744-746). В обох п’єсах бідняк не довіряє багатим, з застереженням ставиться до їх навіть вигідних для нього пропозицій. У «Відлюднику» є також думка про те, що найкращим посагом у дівчини є її добре виховання та порядність (в. 384 сл.), а також говориться про те, що зосередження багатства в руках невеликої кількості людей приводить до порушення суспільної гармонії. Комедія «Відлюдник» відкриває також нові можливості для проведення порівнянь в галузі художнього методу та стилю Менандра і Плавта. Однак це цікаве питання вимагає окремих детальних досліджень.
Резюмуючи результати спостережень над сюжетом та комічним стилем комедії «Горщик», відмітимо:
За дату, коли вперше була виставлена комедія «Горщик», є підстави вважати 195 р. до н. е.
Плавт порушує в п’єсі актуальні для римського суспільства його часу соціальні проблеми: жіночого марнотратства на предмети розкоші, порушення сімейного ладу жінками з великим посагом, проблему класової нерівності і т. п.
Наявність цих та інших проблем у недавно знайденій комедії Менандра «Відлюдник» дає підставу вважати, що автором оригіналу Плавта, за яким він створював «Горщик», був саме Менандр.
Евкліон — це не тип скупія, це — бідняк, якого спотворює знайдений ним скарб.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1971. – Вип. 24. – № 9. – С. 98-102.
Твори
Критика
