Осип Маковей та суспільно–християнський рух в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (до 150–ї річниці від дня народження діяча)

УДК 94(477)

Кліш А. Б.,
кандидат історичних наук, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка (Україна, Тернопіль)

Проаналізовано роль О. Маковея у становленні суспільно-християнського руху в Галичині наприкінці XIX — на початку ХХ ст. Досліджено його участь у діяльності Християнсько—суспільного союзу. Охарактеризовано публіцистичну діяльність О. Маковея у друкованому органі християнських суспільників — часописі «Руслан».

Ключові слова: О. Маковей, суспільно-християнський рух, Галичина, політична діяльність, часопис «Руслан».

Утвердження української незалежності, становлення громадянського суспільства, формування його ідеології відбувається в умовах бурхливого зростання інтересу до історичного минулого нашого народу. При цьому пріоритетного значення набуває звернення до ролі особистості в історії, оскільки саме людський вимір є тим критерієм, який визначає духовність, потяг до історичної правди. Історія кожного напрямку діяльності є персоніфікованою, оскільки об’єктивні процеси сус­пільно-політичного розвитку проходять через індиві­дуальний досвід. Тому особливої актуальності набувають дослідження діяльності однієї з визначних особистостей кінця XIX - початку XX ст., Осипа Маковея, 150-річчя від дня народження якого ми відзначаємо цього року.

Метою цієї публікації є аналіз політичної діяльності О. Барвінського у Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст.

Незважаючи на певні здобутки науковців у дослід­женні парламентської діяльності українців у Віденсь­кому парламенті та Галицькому сеймі, поза межами наукових досліджень залишається чимало важливих нерозв’язаних проблем, в тому числі й визначенні ролі окремих особистостей у цьому процесі.

Науковий доробок дослідників із задекларованої проблематики обмежується публікаціями А. Кліша [10­11], Р. Лехнюка [12], М. Мудрого [16], Ф. Погребенника [17], В. Проскурняк [19] та Р. Романюк [20].

Зокрема, Р. Романюк дослідила особливості співпраці О. Маковея з редакцією часопису «Руслан», визначила тематичне спрямування його публікацій у цьому виданні, проаналізувала проблематику виступів публіциста, щодо національних питань українців [20].

Натомість, радянський дослідник життя та діяльності О. Маковея Ф. Погребенник, зазначав, що «письменник, не розібравшись в деяких складних обставинах суспільного життя, зв’язує свою діяльність з клерикальною так званою християнсько-суспільною партією та її органом «Руслан» [19, с. 30].

Основою джерельної бази слугують матеріали періодики, зокрема часопису «Руслан», архівні фонди Центрального державного історичного архіву України у Львові та Відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Особливої уваги заслуговує епістолярна спадщина О. Маковея, насамперед його листування з лідером християнських суспільників О. Барвінським.

У 1896 р. від народовців відмежувалася праве крило, утворивши Католицький русько-народний союз (далі - КРНС) - першу українську клерикальну партію. У другому параграфі її статуту говорилося: «Ціллю товариства є дбати про релігійно-моральні, народні, політичні і економічні справи руського народу в Галичині, іменно же про справи руських селян і міщан на основах католицьких» [22, с. 493].

Заснування нової партії викликало широкий суспільний резонанс не лише в Галичині. О. Маковей у листі до О. Барвінського від 11 жовтня 1896 р. зазначав, що потрібно зробити для новоутвореної партії, щоб здобути підтримку буковинців: «Колиб я мав що на сїм довірочнім зборі сказати, то сказав би се, щоби товариство, яке повстане на такім твердо-католицкім ґрунті, не дивувало ся, що «Буковина» і буковиньскі Русини на такім становищи станути нїяк не можуть. Ми чи хочемо чи не хочемо, а з огляду на інтерес бук. Русинів, мусимо станути «понад церквами», а навіть в потребі бути православними. Треба, аби та галицка клерикальна партия, яка організує ся, вміла наше положене зрозуміти» [1, арк. 26-26зв].

Прикметно, що його погляди щодо значення релігії у формуванні суспільної свідомості дещо змінилися. Зокрема, О. Маковей у доповіді «Про політичне поло­ження» зазначав, що для Галичини національна ідея взаємопов’язана з «русько-католицькою» ідеєю. Він зазначив, що «люди зрозуміли, що кому у нас дорога национальна ідея, тому мусить бути дорога і рус.-кат. релїгія, бо сї два поняття в Галичині не розлучні» [23, арк. 16-17].

Слід зазначити, що попри доволі позитивне ставлення до новоутвореної партії, О. Маковей подеколи критикував окремих її членів та редакторську політику її друкованого органу - часопису «Руслан».

Зокрема, він доволі скептично ставився щодо фактичних редакторів «Руслана»: «Часопись Руслан мала торік двох редакторів: спершу ним був священик-катехит, що в самий найкрасший час до роботи в редакциї мусїв учити дїтей у школї (С. Кульчицький - авт.). Потім... бувший директор руського театру в Галичині (Л. Лопатинський - авт.)», про якого автор висловився не зовсім толерантно [24, арк. 13]. Цікаво, що останнього на посаду редактора О. Барвінському запропонував саме О. Маковей [2, арк. 1-2].

Активна праця О. Маковея у часописі «Руслан» припала на період редакторства в газеті С. Ґорука, з яким його пов’язували тісні довголітні дружні взаємини. На шпальтах часопису «Руслан» опубліковано понад 120 праць О. Маковея на політичну, соціальну, літературознавчу, художньо-публіцистичну тематики.

О. Маковей негативно реагував на критику «Русланом» радикальних поглядів української молоді. Зокрема, у листі до О. Барвінського від 24 травня 1898 р., він зазначав: «Молодїж зискало ся значно статями в обороні єї. Против неї не треба би виступати і хто знає, чиє завтра? - А о скілько молодіж радикальна, то про єї радикалізм можна би що найменше писати здержано або мовчати, її не пересьвідчимо, а роздра­товувати не потрібно» [1, арк. 10зв].

Оцінюючи українське представництво у парламенті, О. Маковей, у сатиричній формі змалював депутатів, зазначивши, що О. Барвінський і М. Каратницький - це «віра», бо вірили в можливість одностайної боротьби українців у парламенті; депутати Д. Танячкевич, К. Охримович і А. Вахнянин були «керинею», бо вносили розбрат і безлад у середовище українських парламентарів; К. Мандичевський, Т. Окуневський, І. Винницький вели себе, як «парламентерські дикуни»; а «себе поборювали» Р. Яросевич і І. Гробельський [15, с. 3]. Слід зазначити, що оцінював депутатів О. Маковей не за партійною приналежністю. Адже, О. Барвінський та А. Вахнянин були членама однієї партії - КРНС, а Мандичевського, Охримовича та Гробельського християнські суспільники підтримали на виборах.

Часопис «Руслан» передрукував статтю О. Маковея у «Буковині» «Поляки а ми», у якій ми може прослідкувати їх ставлення до співжиття українців та поляків у Галичині: «Долю нашого народа в Австриї звязала істория з долею польского народу. Теперішні відносини між сими двома народами невідрадні. З одної сторонни є слїпа невирозумілість польска, наслідок почутя сили, а з другої сторонни немічна ненависть руска, не менше слїпа як польска зарозумілість» [18].

Слід зазначити, що О. Маковей не раз ставав на захист лідера християнських суспільників О. Барвінсь­кого, якого нерідко безпідставно звинувачували полі­тичні опоненти. Так у статті «Чорна рада» О. Маковей заперечив повідомлення журналіста часопису «Галичанинь», щодо звинувачень О. Барвінського у намаганні зруйнувати політичну діяльність «новокурсників, ради­калів і народовців», оголосивши «перед тим ареопаґом... апольоґію нового курсу і зажадати votum довіря». Автор категорично звинувачував тих політиків, що не прагнули пояснювати, просвіщати політично, «вчити публіку», а тільки намагалися «їй подобати ся» [25, с. 1-2].

О. Маковей виступив на захист О. Барвінського, якого виключили з НТШ. Зокрема, у листі від 13 січня 1908 р. він зазначав: «Бандитизм з поля політики зайшов уже і в наукове Товариство і шукає там своїх жертв. Менї страшенно дивно, що наша вченість, як у Грушевського, Франка і Гнатюка, може йти в парі з такою безощадностию, як у Ввашій справі. Пояснити се собі можу тільки в той спосіб, що се справді фізично хорі люди...» [З, арк. 69-69зв].

Саме українським політикам О. Маковей присвятив поему «Ревун». Він стверджував, що головний герой «Ревуна» був «типовий політичний Дон Кіхот, чоловік, що бере ся до поважних справ без поважного приготовления; се дурисвіт з патріотичними фразами на устах, очайдух, котрий знає, що у нас може багато зискати, а нічого не втратити» [3, арк. 121]. Автор викривав лицемірство та підступність різного роду ошуканців-кар’єристів, продажних хамелеонів та їх байдужість до інтересів народу. У листі до О. Барвінського О. Маковей зазначав: «Правда, я склав нарочно Ревуну «життєпис» так, щоб жоден посол і відомий діяч не міг взяти єї до себе, однак самі описувані мною події нагадують Вам загальновідомі хоч і перелицьовані тут факти. Я вважав неможливим, бо інакше, сатира не була би сатирою на наші обставини; в ній мусіло остати ся щось таке, що відразу нагадувало би наше життя. Через те припаде до смаку всяким великим і малим ревунам, яких у нас багато і вони почнуть «ревіти»...» [З, арк. 121-122].

У своїй автобіографії О. Маковей зазначав: «Цілий свій вік я не любив партійної правомірности і партійних кайдан, а що ніколи не мав наміру стати активним політиком, той не путав собі рук і ніг» [13, с. 234].

Тим не менше, після трансформування КРНС у Християнсько-суспільний союз (далі - ХСС), О. Маковей став одним із лідерів новоутвореної партії.

Членами-засновниками ХСС були О. Барвінський, публіцист К. Кахникевич, повітовий суддя Р. Ковневич, гімназійний викладач І. Кокорудз, викладач VII львівсь­кої гімназії о. В. Лициняк, викладач Академічної гімназії у Львові Є. Макарушка, викладач учительської жіночої гімназії О. Маковей, радник крайового суду И. Ро­манович, професор Львівського університету К. Студинський, викладач учительської чоловічої гімназії В. Тисовський [16, с. 423-424].

Перед ХСС стояли такі завдання:

• Дбати про пробудження і підтримання якнай­ширшої національної свідомості в народі.
• Працювати в християнському дусі і берегти всі права греко-католицької церкви.
• Пробуджувати в руськім народі якнайбільший інтерес до державного життя Австрії.
• Дбати про економічний розвиток народу» [5, арк. 1-2].

Християнські суспільники поклали собі за мету «вихо­вувати нарід так, щоб він у всіх тих чотирох напрямах виявляв здоровий погляд і хосенну діяльність» [5, арк. 2].

10 червня 1911 р. підписано проект статуту партії, який винесено на обговорення установчих зборів. 11 червня з’явилася відозва із викладом основних ідейних засад організації. Слід зазначити, що автором цього документу був О. Маковей, а О. Барвінський зробив редакційні поправки та коментарі [4, арк. 1].

У ньому зазначалось: «Від основної думки про самостійність нашого народу ніколи не відступимо і вдаватися в спілки з иншими, ненаціональними партиями ніколи не будемо» [4, арк. 1]. Новостворена партія поставила собі за мету «практичну діяльність християнства в суспільному напрямі з підмогою береження та пособлення духових і материяльних справ християнського горожанства» [6, арк. 1].

Варто зазначити, що політичним credo ХСС вважався доповідь О. Маковея «Про політичне положення» [14, с. 2-3], у якій зазначалося, що для Галичини національна ідея взаємопов’язана з «русько-католицькою» (греко- католицькою. - авт.) ідеєю. Партія намагалась поширити принципи християнської етики і католицької соціальної доктрини на суспільно-політичне, економічне, куль­турно-освітнє життя галичан. Програмовим завданням ХСС було сприяти встановленню автономії Галичини. ХСС проголошував ідею рівноправності всіх націй в межах австрійської імперії, вважаючи це єдиним засобом для забезпечення політичного «миру і спокою в державі і в краю» [23, арк. 41].

Як і створення її попередниці КРНС, народження нової партії проходило в умовах нищівної критики і нападків інших українських та неукраїнських партій. Більшість опонентів ХСС вбачали в ній відновлення сліпого угодовства часів «нової ери», що було, на нашу думку, помилковим.

Зокрема, С. Єфремов у публікації «На старий шлях» у часописі «Рада» намагався проаналізувати політичні взаємини в Галичині та місце у них ХСС. Він, зокрема, зазначав, що наслідком утворення «клерикальної» стане розкол в українському політикумі. Хоча ХСС неодноразово зазначав, що не виступатиме з гострою критикою УНДП. Окрім того С. Єфремов стверджував, що духовенство не могло бути справжнім поводирем народу, коли мова йшла про політику й національні змагання: «Еволюция так званих «християньских соціялістів» у інших народів і їхня отверто реакцийна виразно показує той шлях, яким напевно (?!) піде й наш «християньско-суспільний Союз», і не поможуть тут ні национальні домаганя ні «християньска етика», навпаки - они тільки виправдовуватимуть реакційні вчинки вузкоклясової організациї». Саме тому створення такої політичної сили й було названо С. Єфремовим як «старий шлях» [21, с. 1-2].

У полеміку з С. Єфремовим вступив О. Маковей, який у статті «Старий і новий шлях» зазначив: «Єго замітки різнять ся корисно тим від інших, що писані спокійніше, без притирки і без лайки. Видко, хоче автор зрозуміти нову появу і придивляєть ся їй з таким засобом відомостей, який має про наші відносини і взагалі про культурне життя...» [21, с. 1]. О. Маковей заперечив думки С. Єфремова щодо греко-католицького духовенства, оскільки воно неодноразово сприяло роз­витку національної самосвідомості галицьких українців.

На одному із з’їздів партії О. Маковей доповів про політичну ситуацію в Галичині. Він, зокрема, став на захист новоутвореної партії, яку інші українські політичні сили звинувачували у недостатній опози­ційності. Критику ХСС доповідач вважав загальним наступом лібералізму на Церкву. Натомість О. Маковей критикував радикалів та соціал-демократів за анти­релігійну пропаганду, а націонал-демократів за «моно­полізацію патріотизму» та малодіяльність. Оцінюючи результати виборів 1911 р. до Віденського парламенту, він засудив діяльність українських партій за брак єдності та взаємну критику, що призвело до втрати значної кількості голосів виборців. О. Маковей констатував факт збільшення чисельності ХСС та заснування низки осередків у провінційних містах, зокрема Перемишлі, Тернополі, Яворові, що свідчило про проходження «дитячого віку» у становленні партії. Партія, на думку О. Маковея, буде сильною лише тоді, коли укріпиться у провінції, коли кожен член ХСС приведе кілька нових.

Окрім того, він виступив із думкою щодо заснування регіональних партійних часописів: «одно число на тиждень, але добре зредаговане і розкинене у кождий куток повіта, може більше зробити, нїж щоденна часопись зі столиці» [23, арк. 21].

Свій виступ О. Маковей завершив словами: «Уже нас благословили на ріжні способи: і по доброму, зі щирого серця на многая літа, і по злому, на куцу годину. Прикро то, без сумніву прикро, за добрі наміри і роботу слухати клевет, обмови і підлих зневаг. Але нам не вільно упадати духом, наші ідеї не хвилеві, а вічні, ми мусимо їх боронити, бо вони гідні того» [14, с. 3].

Окрім того, О. Маковей виступав за впровадження «народної» мови для перекладу щоденних молитов, зазначавши: «Ті священики, котрі гадають, що можуть маловажити народну мову в молитвах і що без їх згоди в сїй справі не настане нїяка зміна, повинні памятати одно, що пере толкувати молитви на народну мову можуть і без них наші сьвітскі фільольоґи і що сей переклад ми, сьвітскі люди, можемо дуже радо приймити і для себе і для наших дїтий, не чекаючи на духовну апробату, бо для самої мови нам такої апробати не потрібно. [...] Молитви для всїх - се є добро всїх - і про се добро ми, сьвітскі люди, маємо право так само рішати, як і священики, тим більше, коли справа йде лише про мову молитов. Ми занадто добре пам’ятаємо і бачимо, куди нас завела старословянщина, за котрою давнїйші священики побивали ся, хоч самі небавом приняли гладко росийщину, і не можемо погодити ся з тим, щоби хтось признавав собі право приказувати нам, якою мовою ми маємо молити ся. Сьвітска інтелїґенция жде покищо спокійно на виготовлене перекладів священиками, вважаючи се їх дїлом. Коли ж зауважить, що тут забагає ся консервувати щось таке, що на консервоване з чисто практичних, релігійних і національних причин не заслугує, то поступить по свойому, як зрештою уже й роблять не одні, навчаючи дітий молитов у своїх власних перекладах. - Ми бачимо, що із сеї справи москвофіли і навіть Поляки кують політичну збрую против нас і бачимо також, що дехто й з наших має сумніви. [...] нас, сьвітских, дуже чудує як можна більше дорожити старословяньскими словами і формами, нїж змістом і метою кожної молитви?!» [7, арк. 1-3].

Життєві обставини змусили О. Маковея покинути Львів. Шкільна рада перевела його на вакантну посаду директора Заліщинцької учительської семінарії.

Проте і там він не поривав зв’язки із ХСС, намагаючись утворити осередок партії. Зокрема, про це зазначав О. Маковей у листі до О. Барвінського: «Небавом дістанете звідси нових членів - і ми тут зберемо ся та зазначимо й своє становище... Досі тут, не було нашої організації. І її треба створити, а на то треба часу. Я сим по змозі займу ся...» [З, арк. 140].

Таким чином, упродовж кінця XIX - початку XX ст. відбулася еволюція поглядів О. Маковея на суспільно- християнський рух. Якщо наприкінці XIX ст. він часто критикував діячів КРНС, редакційну політику часопису «Руслан», то у 1911 р. - став одним із лідерів та

ідеологів ХСС. Це можна пояснити тим, що О. Маковей у Львові зблизився з лідерами суспільно-християнського руху О. Барвінським, К. Студинським та редактором часопису «Руслан» С. Горуком, що вплинуло на зміну його суспільно-політичної позиції.

Список використаних джерел

1. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. - Ф.11. - Од.зб. 1801/п.118.
2. Там само. - Од.зб. 5260/п. 328. - 10 арк.
3. Там само. - Ф.11. - Од.зб. 1803.
4. Там само. - Ф.11. - Од.зб. 4616.
5. Там само. - Ф.11. - Од.зб. 5153.
6. Там само. - Ф.11. - Спр.5148.
7. Там само. - Ф.11. - Од.зб. 5470.
8. Там само. - Од.зб. 1801\п.118. - 69 арк.
9. Там само. - Од.зб. 1802\п.113.
10. Кліш А. Християнсько-суспільний союз: інституалізація та діяльність / Андрій Кліш // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - К., 2015. - Вип.47. - С.55-62.
11. Кліш А. Часопис «Руслан» як джерело до вивчення Хрис­тиянсько-суспільного союзу (1911-1914 рр.) / Андрій Кліш // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алек- сієвець. - Тернопіль: Вид-во ТИПУ ім. В. Гнатюка, 2015. - Вип.16. У 2 ч. - 4.2. - С.196-202.
12. Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку XX століття / Роман Лехнюк // Львів: місто - суспільство - культура: Збірник наукових праць. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016. - Том 10: Львів / Lwow / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики / За ред. О. Аркуші, О. Вінниченка, М. Мудрого. - Частина 1. - (Вісник Львівського університету. Серія історична. - Спеціальний випуск’2016). - С.310-348.
13. Лукіянович Д. Автобіографія О. Маковея // Літературно- науковий вісник. - 1926. - Т.88. - Кн.11. - С.230-240.
14. Маковей О. Про політичне положене. Реферат / Осип Маковей // Руслан. - 28 грудня 1911. - С.2-3.
15. Маковей О. Фальшиве пророцтво // Буковина. - 9 (21) бе­резня 1897.
16. Мудрий М. Рукописні джерела до історії Християнсько- суспільного союзу в Галичині / Мар’ян Мудрий // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. - Київ; Львів, 2004. - С.421-440.
17. Погребенник Ф. Осип Маковей: крит.-біогр. нарис / Федір Погребенник. - К., 1960. - 134 с.
18. Поляки а ми // Руслан. - 27 серпня (8 вересня) 1897.
19. Проскурняк В. П. Суспільно-політична та наукова діяль­ність Осипа Маковея: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Проскурняк Василина Пантелеївна; [Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича]. - Чернівці, 2012. - 251 арк.
20. Романюк Р. Осип Маковей і газета «Руслан»: тематико- проблемні особливості публіцистики // Збірник праць Науково- дослідного центру періодики. - 2010. - Вип.2. - С.550-560.
21. Старий і новий шлях // Руслан. - 21 (8) липця 1911. - С.1-2.
22. Статут політичного товариства під назвою «Католицький русько-народний союз» // Правда. - 1896. - 4.41. - С.493-495.
23. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.319. - 62 арк.
24. Там само. - Ф.201. - Оп.1. - Спр.4735.
25. Чорна рада // Руслан. - 4 (16) серпня 1898. - С.1-2.

References

1. L’vivs’ka naukova biblioteka im. V. Stefanyka NAN Ukrai’ny, viddil rukopysiv. -F.ll. - Od.zb. 1801/p.ll8.
2. Tam samo. - Od.zb. 5260/p. 328. - 10 ark.
3. Tam samo. - F.ll. - Od.zb. 1803.
4. Tam samo. - F.ll. - Od.zb. 4616.
5. Tam samo. - F.ll. - Od.zb. 5153.
6. Tam samo. - F.ll. - Spr.5148.
7. Tam samo. - F.ll. - Od.zb. 5470.
8. Tam samo. - Od.zb. 1801\p.ll8. - 69 ark.
9. Tam samo. - Od.zb. 1802\p.ll3.
10. Klish A. Hrystyjans’ko-suspil’nyj sojuz: instytualizaeija ta dijal’nist’ / Andrij Klish // Etnichna istorija narodiv Jevropy: Zbimyk naukovyh prac’. - K., 2015. - Vyp.47. - S.55-62.
11. Klish A. Chasopys «Ruslan» jak dzherelo do vyvchennja Hrystyjans’ko-suspil’nogo sojuzu (1911-1914 rr.) / Andrij Klish // Ukrai’na-Jevropa-Svit. Mizhnarodnyj zbimyk naukovyh prac’. Serija: Istorija, mizhnarodni vidnosyny / Gol. red. L. M. Aleksijevec’. - Ternopil’: Vyd-vo TNPU im. V. Gnatjuka, 2015. - Vyp.16. U 2 ch. - Ch.2. -S.196-202.
12. Lehnjuk R. Ukrai’ns’ki konservatyvni seredovyshha v idejnomu prostori L’vova pochatku HH stolittja / Roman Lehnjuk // L’viv: misto - suspil’stvo - kul’tura: Zbimyk naukovyh prac’. - L’viv: L’vivs’kyj nacional’nyj universytet imeni Ivana Franka, 2016. - Tom 10: L’viv / Lwow / Lemberg jak mis’ki prostory: ujavlennja, dosvidy, praktyky / Za red. O. Arkushi, O. Vinnychenka, M. Mudrogo. - Chastyna 1. - (Visnyk L’vivs’kogo universytetu. Serija istorychna. - Special’nyj vypusk’2016). - S.310-348.
13. Lukijanovych D. Avtobiografija O. Makoveja // Literatumo- naukovyj visnyk. - 1926. - T.88. - Kn.ll. - S.230-240.
14. Makovej O. Pro politychne polozhenje. Referat / Osyp Makovej // Ruslan. - 28 grudnja 1911. - S.2-3.
15. Makovej O. Fal’shyve proroctvo // Bukovyna. - 9 (21) bereznja 1897.
16. Mudryj M. Rukopysni dzherela do istorii’ Hrystyjans’ko- suspil’nogo sojuzu v Galychyni / Mar’jan Mudryj // Do dzherel. Zbimyk naukovyh prac’ na poshanu Olega Kupchyns’kogo z nagody jogo 70-richchja. - Kyi’v; L’viv, 2004. - S.421-440.
17. Pogrebennyk F. Osyp Makovej: kryt.-biogr. narys / Fedir Pogrebennyk. - K., I960. - 134 s.
18. Poljaky a my // Ruslan. - 27 serpnja (8 veresnja) 1897.
19. Proskumjak V. P. Suspil’no-politychna ta naukova dijal’nist’ Osypa Makoveja: dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01 / Proskumjak Vasylyna Pantelei’vna; [Chemiv. nac. un-t im. Jurija Fed’kovycha]. - Chemivci, 2012. - 251 ark.
20. Romanjuk R. Osyp Makovej i gazeta «Ruslan»: tematyko- problemni osoblyvosti publicystyky // Zbimyk prac’ Naukovo- doslidnogo centru periodyky. - 2010. - Vyp.2. - S.550-560.
21. Staryj i novyj shljah // Ruslan. - 21 (8) lypcja 1911. - S.l-2.
22. Statut politychnogo tovarystva pid nazvoju «Katolyc’kyj rus’ko-narodnyj sojuz» // Pravda. - 1896. - Ch.41. - S.493-495.
23. Central’nyj derzhavnyj istorychnyj arhiv Ukrai’ny u m. L’vovi. - F.408. - Op.l. - Spr.319. - 62 ark.
24. Tam samo. - F.201. - Op.l. - Spr.4735.
25. Choma rada // Ruslan. - 4 (16) serpnja 1898. - S.l-2.