Осип Маковей. В дорогу, в дорогу!
В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле!
Чи цвітами піду, чи терня поколе,
чи певно там зайду, чи щастя там найду,
іду, де побачив мету.
Не вернусь з дороги, хоч мучить тривога:
чи справді до щастя веде ся дорога,
чи гідне є муки, і бою, й розпуки
се щастя, що я єго жду.
Як найду єго, порівняюсь з метою —
все горе забуду за хвилі спокою.
Проживши ті хвилі, навіки в могилі,
вдоволений, тихо спічну...
Твори
Критика
