Біографія Тита Макція Плавта
Тит Макцій Плавт – давньоримський театральний діяч, автор численних комедій, на змісті яких позначився вплив грецької культури – народився близько 250 до н. е. у Сарсіні (Умбрія, Італія).
Біографія його маловідома, хоча є підстави вважати, що він був вихідцем з найбідніших кіл плебсу. У «Хроніці» християнського письменника Ієроніма зазначено: «Плавт, родом із Сапсини в Умбрії, помер у Римі. Через брак харчів найнявся до мірошника на ручний млин і там, у вільний від роботи час писав комедії та продавав їх», відомості про його батьків відсутні. В юності займався торгівлею та розорившись найнявся на млин і там, у вільний від роботи час, написав свої перші комедії. Можливо, драматург пізніше подорожував по містах Великої Греції. Добре знав давньогрецьку мову і, відповідно, твори грецьких письменників. Плавт здебільшого переробляв грецькі комедії на «римський лад».
Аналіз п'єс що збереглись вказує на те, що їх автор по соціальному положенню був близький до народу. Добре знав театральну справу. Досить вірогідним є припущення, що Плавт був актором якоїсь мандрівної трупи, що показувала свої вистави в різних містечках Італії. Грав в оському фарсі (ателані). Виконував ролі одного з постійних героїв — дурня-ненажери Макка. Про це частково свідчить і друга частина його імені. Його трансформоване ім'я «Макцій», оскільки «Maccus» був героєм «ателлани», римської комедії масок, де, вірогідно, працював і Плавт. Пізніше він опинився у Римі, і його п'єси почали користуватися великим успіхом у ласих до видовищ місцевих жителів. За проблематикою і змістом творів Плавта можна зробити висновок, що він добре знав життя, побут, мову та звички простих римлян.
Плавт писав орієнтуючись на смаки нижчих верств населення. Культурно відсталі римляни, захоплені кривавими ігрищами, зокрема гладіаторськими боями, мало цікавилися театром і літературою. Тому драматург зробив ставку на сміх, намагаючись будь-що розвеселити римську публіку. Для цього він використовував усі можливі засоби, що їх давав сам жанр комедії. Тут були і словесний комізм, і комізм ситуацій, і пряма буфонада — балаганні вихватки й ляпаси на сцені, і гострокритичні й сатиричні репліки персонажів, комічні сварки, тощо.
Творчість
Плавт був плідним драматургом. З приписаних йому 130 комедій римський учений Варрон відібрав 21, двадцять із яких дійшли до нас повністю.
Сюжети й основних персонажів своєї палліати римський комедіограф бере у давньогрецьких письменників, у так званій «середній» і «новій» аттичній комедії. Ці сюжети, як відомо, були досить одноманітні. Постійно розповідалось про підкинутих і пізніше знайдених дітей, про хлопця, який закохався в гетеру, інколи гетера виявлялась вільною дівчиною, проданою в рабство, і знаходила врешті-решт своїх батьків.
Позичаючи сюжетну канву і основних дійових осіб, Плавт створює оригінальніші, глибоко відмінні від грецьких, п'єси. Його комедії розраховані на широкі кола римського місцевого плебсу. Новоаттичну комедію римський комедіограф наближає до веселого народного фарсу.
Таким чином, базова для палліати нова аттична комедія з її ідеалом «наслідування життя» в творах Плавта перетворилась на веселу буфонаду з дотепними гострими жартами та піснями, а дія розгортається в напівфантастичному світі гротеску та гіперболи.
Причиною театрального успіху Плавта була також мова його творів. Із діалогів зникають улюблені Менандром філософські сентенції. Особливе значення Плавт надає діалогам і словесним суперечкам, у яких герої могли використати повністю можливості своїх лексичних запасів. Плавт полюбляв гостре грубе слівце, а тексти його п'єс наповнені дотепами, каламбурами, афоризмами.
Центром інтриги, носіями нескінченних жартів, дотепів і каламбурів у Плавта стають його улюбленці — раби, мудрі й легковажні, помірковані й зовсім нерозважливі, філософічні й просто язикаті. Вони бігають, викривають, обвинувачують, б'ються, замислюються, відкрито брешуть, ображають своїх господарів.
У комедії «Псевдол» перед глядачами постає майстер інтриги — раб, який завжди готовий на якусь несподівану витівку чи жарт, хитрий ошуканець і шахрай. Загалом Плавт рідко дає фізичне зображення своєму героєві, але в даному випадку воно є майже вичерпним. Обурений Псевдолом Гарпаг пригадує його характерні риси і створює дуже точний портрет цього лукавого пройдисвіта.
Римська палліата нагадувала наш сучасний водевіль чи оперету, тому в п'єсах Плавта суттєву роль відіграє музичний елемент. У його комедіях багато арій, так званих кантиків, що виконувались у супроводі флейти. Розміри кантиків (а отже, і мелодії) дуже різноманітні, тож в п'єсах вони, безсумнівно, звучали жваво і весело. Крім того, в комедіях Плавта велика кількість речитативів. Разом з кантиками вони складають близько третини тексту.
П'єси Плавта називаються comoedia palliata — «комедія плаща».
Деякі свої твори Плавт переклав повністю, а в деяких використана «контамінація» — поєднання в одній комедії сцени взяті з різних оригіналів.
Твори
Спочатку Плавтові приписували понад 120 комедій, проте в 1 ст. до н. е. римський літературний критик і вчений Варрон визнав насправді Плавтовими лише 21 комедію, з яких дійшли до нас 20 майже повністю, а одна — в уривках. Найвідомішими є такі його комедії:
«Амфітріон». Важко визначити час написання або прем'єри тієї чи іншої з комедій Плавта. Існують лише окремі дати, яким можна вірити. Одна з останніх п'єс цього драматурга, «Амфітріон», за твердженням самого автора, не може бути названа «комедією». Вона має міфологічний сюжет (у 17 ст. її сюжет переробив і використав Мольєр). Розповідає про перебування Зевса і Меркурія на землі. У той час як фіванський цар Амфітріон воює з розбійницьким плем'ям телебоїв, Юпітер (Зевс) спокушає його дружину Алкмену. З цією метою він набуває вигляду царя, а Меркурій його раба — Сосія.
«Скарб». Комедію поставлено у 190-х роках до н. е. Це комедія про скнару, який знайшов скарб, і до такої міри боїться його втратити, що стає загальним посміховиськом. Ця комедія вплинула на образи скнари у Шекспіра, Мольєра, Бальзака, Пушкіна, Гоголя, Карпенка-Карого та багатьох інших письменників.
«Куркуліон» — комедія про спритного раба Куркуліона, який звільнив для свого хазяїна дівчину з рук старого зводника (деякі сюжетні ходи згодом використає Бомарше у своїй трилогії про Фігаро).
«Менехми» («Близнята»). Конфлікт цієї соціально-побутової комедії оснований на надзвичайній схожості двох сицилійських близнюків — Сосікла і Менехма. Один з них загубився під чай подорожі їхнього батька до італійського міста Тарента на ярмарок. Соціального відтінку комедії надають гроші, що стають головним мірилом усіх цінностей. Думки майже усіх персонажів обертаються навколо них.
«Хвальковитий воїн». Центральний персонаж має аналогії у низці п'єс нової європейської драматургії, від Шекспіра до Шоу. Сюжет комедії традиційний для нової комедії греків: визволення хитрим рабом дівчини для свого молодого господаря. П'єса була поставлена близько 204 р. до н. е. У центрі — постать дурнуватого й самозакоханого воїна Піргополініка, який стає головним об'єктом сатири Плавта.
«Псевдол» («Pseudolus», 191 рік до н. е.). Комедію було поставлено на Мегалесійських іграх у 191 р. до н. е. Одна з останніх і найулюбленіших п'єс Плавта побудована на тому ж сюжеті визволення головних персонажів. Проте центральним є кмітливий і хитрий раб Псевдол, набагато розумніший за свого безпорадного господаря Калідора, закоханого в красуню Фенікію, яка належить Боліону.
Тит Макцій Плавт помер у 184 році до н. е. в Римі.
Твори
Критика
