Проблема гідності в морально-естетичних поглядах Цицерона

Тетяна Продан

Осмислюється поняття «гідність» в інтерпретації Цицерона на основі латинських термінів «decorum» та «honestum». Досліджується етимологічний зв’язок між термінами «decorum» та «dignitas». Виокремлено два види гідності: людська природна гідність і власна гідність. Встановлено, що природна гідність складає основу людськості в людині та є онтологічною характеристикою людського буття. Власна гідність є моральною категорією, яка передбачає шлях морального самовдосконалення. Акцентовано увагу на естетичному аспекті людської гідності в Цицерона, як універсальної категорії, який дозволяє узгодити загальне з індивідуальним. Ключові слова: dignitas, decorum, honestum, людська гідність, власна гідність.

Вираз «гідність людини» відображає сучасний концепт буття людини, який є предметом не тільки етичної сфери, а також політичної. У найбільш значущому документі ХХ ст. - Загальній декларації прав людини (1948) гідність і права людини є основою свободи, справедливості та загального миру. Свого політичного виміру гідність людини набуває у принципі рівності, що є основою демократичних режимів. Гідність як ознака, що притаманна виключно людині, вперше згадується в Цицерона. І саме в його працях зустрічається словосполучення, яке за змістом наближене до сучасного виразу «гідність людини». Базовим текстом для дослідження гідності у філософських поглядах Цицерона буде праця «Про обов’язки» (44 р. до н.е.). Слід зазначити, що переклад українською мовою тексту «Про обов’язки» відсутній. У дослідженні, окрім латинського тексту, використовувались переклади англійською та російською мовами.

Праця «Про обов’язки» була написана Цицероном підчас полемічної боротьби з Марком Антонієм, у якій мислитель відстоює ідею республіки та засуджує політичну тиранію. Поняття обов’язок (officium) трактується Цицероном не як абстрактна категорія, а як конкретний обов’язок, пов’язаний із державними справами. На думку С. Утченко, трактат орієнтований на молодого римлянина та написаний з метою виховання достойного громадянина (vir bonus), який тільки стає на шлях державної кар’єри [див.: 4, с. 167].

У зазначеній праці Цицерон намагається узгодити моральне з корисним. Текст складається з трьох розділів: у першому - аналізується поняття honestum; другий розділ присвячений питанню корисного; третій - відображає конфлікт морального з корисним під час судження про обов’язок. На думку Цицерона, моральне безперечно має перевагу над корисним. Мислитель називає чотири частини як джерела морального, з яких походять відповідні чотири стоїчні чесноти: пізнання істини; справедливість і щедрість; велич духу; порядок і міра, що є окрасою життя та охоплюється терміном «decorum» [див.: 5, с. 62, 82]. З кожної чесноти випливають конкретні обов’язки, за допомогою яких можна досягнути головної мети, вищого блага.

Поняття «decorum» та «honestum» у моральному аспекті

Для розкриття змісту, який закладає Цицерон у поняття «гідність», потрібно звернутися до латинських термінів «decorum» та «honestum».

Латинський термін «honestum» (доброчесність) Цицерон вживає як відповідник грецькому, що російською перекладають як «нравственно-прекрасное». Грецький термін Аристотеля відображає синкретизм доброго і прекрасного: «...вчинки, які відповідають доброчесності, будуть приносити задоволення самі собою. Понад те, вони ще й добрі та прекрасні» [1, с. 35]. В Аристотеля добре або благо має декілька категорій: у категорії суті благо визначається як Бог і розум, у категорії якості - доброчесність, у категорії кількості - як міра, в категорії відношення - як корисне, в категорії часу - як своєчасність, у категорії місця - як зручне. Доброчесність як родове поняття - це дотримання середини, і це етичні устої (або склад душі). Окрім того, благо визначається своєю метою: «.коли щось із того що робиться, є метою, то воно й буде благом, здійснюваним у вчинку, а якщо таких цілей декілька, то відповідно й благ декілька» [1, с. 25, 115]. Найвище благо в Аристотеля, це довершене благо, яке має мету саму собою, інші блага - засоби. Можемо розуміти грецький термін прекрасне як довершену мету доброчесності, а добре є тим засобом, тим належним, яке дозволяє досягнути прекрасного. Моральне самовдосконалення людини є внутрішнім аспектом блага, яке виявляє себе у доброчесності людини, у діяльності її душі. Зовнішні блага людина отримує як винагороду за свою доброчесність. До них належить честь: «честь - це нагорода, що присуджується за доброчесність, і дається вона добрим». [1, с. 161]. Зовнішнє благо є суспільним визнанням доброчесної людини, яка заслужила його завдяки власним моральним зусиллям. Цицерон, вживаючи латинський термін «honestum» для перекладу грецького, також враховує аспект зовнішнього визнання. На цьому ґрунтуються інші думки щодо перекладу терміна «honestum». На думку Н. Грінцера, смисл категорії «honestum» неможливо адекватно осягнути без врахування латинського honor (з якого походить «honestum»), що термінологічно означає офіційні почесті виборних посад у Римській республіці та охоплює ідею визнання, зовнішню суспільну оцінку. Тому дослідник пропонує перекладати термін «honestum» як «гідне», яке передає ідею «пошани», як гідний взірець поведінки в очах оточуючих [2, с. 26]. Подібний відтінок знаходимо в українському перекладі В. Литвиновим слова «honesta» як морально гідного [див.: 7]. Розуміння доброчесності в діапазоні між морально-прекрасним і морально-гідним відображено зміну та особливості римського контексту, який орієнтований більше на зовнішній аспект суспільного визнання, хоча не заперечує моральної основи.

Термін «decorum» позначає чесноту, пов’язану з почуттям міри і повагою до інших людей. Англійський відповідник «decorum» є «propriety» (пристойність, доречність) [9]. Етимологічно «decorum» тісно пов’язаний із «dignitas», але одностайної згоди у цьому твердженні немає [10, с. 51]. Якщо ж перекладати «decorum» як «гідність», тоді не зрозуміло в чому саме суть гідності, адже саме поняття «dignitas» (гідність) розкриває свій зміст завдяки терміну «decorum» (пристойність). Цицерон використовує латинський термін «decorum» як аналог грецького «npsnov», яке немислиме поза моральною сферою та охоплює такі характерні чесноти філософії стоїків як поміркованість, приборкання пристрастей душі та міра в усьому.

У цьому контексті, латинський термін «decorum» доречно перекладати на українську як «пристойне»: «Те що пристойне - морально гідне, те що є морально гідне - пристойне». Цицерон називає «пристойним» справедливість і повагу: «Функція справедливості не шкодити людям, поваги - не ображати їхні почуття» [8]. Відтак суть пристойної поведінки полягає в тому, щоби не шкодити іншій людині, або, іншими словами, не завдавати шкоди її людськості. Цицерон розглядає «пристойне» на двох рівнях: перший - «пристойне» як загальне, що перебуває у будь-якому морально гідному; другий - «пристойне», що стосується окремого виду морально гідного та як частина підпорядковується першому як загальному. «Пристойне» як загальне складає суть того, що є перевагою людини над іншими живими істотами. «Пристойне» як частина загального - це відповідність власній природі, в якій виявляються самоконтроль і помірність [9]. Завдяки категорії «пристойне», можемо виокремити два види гідності у поглядах Цицерона: природна гідність або універсальна, яка стосується всіх людей, лише тому, що вони є люди; власна гідність, яка культивується шляхом вправляння у чеснотах, що становить перевагу людини над тваринами [10, с. 51-52].

Людська гідність як універсальна категорія

Зміст поняття гідності розкривається через осмислення людської природи. Цицерон виокремлює та підносить природу людини над тваринним світом. Особливі характеристики, притаманні виключно людині, на думку філософа, це здатність до мислення та навчання. На основі розуму та мовлення люди об’єднуються в одну спільноту, в один людській рід [5, с. 61, 71]. В іншій праці, «Про закони», Цицерон вказує на розум як на той зв’язковий елемент, який поєднує людей з богами. Ототожнення людини з її розумністю - це перший зв’язок людини з богами, другий - закон. «А оскільки розум є законом, то ми, люди, повинні вважатися пов’язаними з богами також і законом» [6, с. 165, 71]. Розум закладає раціональне підґрунтя в людську поведінку, що підносить людину над тваринами, і становить суть її переваги. «Із цього мислимо, що чуттєва насолода не є достатньо гідною людини (dignam homonis), перевагою повинно бути її осудження та уникання; ... І навіть, якщо ми хочемо осягнути, чим насправді є перевага та гідність, ми зрозуміємо, як ганебно потопати в розкоші та легковажно, наче зманіжено, жити, натомість як морально гідно (honestum) жити ощадливо, помірковано, строго, розважливо» [8]. У зазначеній цитаті Цицерона слід відзначити вираз, наближений до словосполучення «гідність людини». Гідність постає онтологічною категорією людського буття, відтак універсальною характеристикою людської природи.

Зовнішній та внутрішній аспекти власної гідності

Категорія «пристойне» Цицерона заснована на трьох речах: красі, порядку та одязі, відповідному дії [8]. У наступних параграфах Цицерон детально описує яким має бути вигляд, аби відповідати зовнішній гідності (formae dignitas): гарний колір шкіри обличчя, досягнути якого допоможуть тілесні вправи; одяг, у виборі якого слід керуватись розумною серединою. Гідність шляхетної людини повинна прикрашатися наявністю відповідного будинку. Втім, зазначає Цицерон, не будинок додає честі, а навпаки. Щодо діяльності душі, то наміри слід підкоряти розуму, а розум слід скеровувати до пошуку істини. Тому не всі види діяльності є пристойними для вільної людини [5, с. 91-93]. Як бачимо, зовнішні атрибути є невід’ємною частиною власної гідності людини. Їхня пристойність ґрунтується на почутті міри та своєчасності. Зауважимо, що для Цицерона, відповідність власній натурі є важливим аспектом у пристойній поведінці. У кожного свій вимір пристойного, залежно від посади, діяльності та, власне, натури. Подібне розрізнення стосується краси, яка має два види: чарівність (venustas) і гідність (dignitas). Перша стосується жіночої чарівності, друга - чоловічої гідності [8].

Внутрішній аспект власної гідності пов’язаний з моральним удосконаленням і внутрішньою вимогою, зверненою до себе підчас виконання обов’язку. Обов’язок у Цицерона означає не тільки моральний обов’язок, а й посаду, пов’язану з публічною діяльністю. Не всім однаково доречні певні речі, в силу різної природи, тому люди різні у своїй гідності. Власна гідність ґрунтується на особистому вимірі пристойного, яке безумовно повинно підпорядковуватися загальному пристойному. Зовнішній аспект утілюється в зовнішніх атрибутах, які є невід’ємною частиною гідності людини у римському суспільстві. Розуміння пристойного відображається у публічній поведінці, зовнішньому вигляді та відповідних речах, які оточують їхнього власника. Наголосимо, коли Цицерон наводить приклади пристойного для гідної людини, йдеться не про людину як таку, а про людину громадянина, яка займається державними справами.

Людська гідність - моральна чи естетична категорія?

Ідея людської гідності як універсальної категорії людського буття закладає моральний принцип, який забороняє шкодити людині. Принцип моральності ґрунтується на розумній природі людини, що відрізняє її від тварини. В цьому контексті, людська гідність безперечно постає в якості моральної категорії. Проте в суспільстві, в якому жив Цицерон, був наявний інститут рабства, кожному рівню соціальної структури відповідав певний рівень обов’язків і уявлення про пристойне. Як у нерівному суспільстві можливе обґрунтування природної гідності людини? Моральне обґрунтування гідності людини, що притаманне усім людям лише тому, що вони люди, провокує вимогу соціальних прав, вимогу до суспільства. Пояснення слід шукати, виходячи з космоцентричного контексту досліджуваної доби.

Космоцентричний контекст передбачає, що людина включена у розумний впорядкований Всесвіт. У праці «Про природу Богів» Цицерон дає таке визначення природи: «Природа - це як дерево, як тварина, в яких нема нічого довільного, але все виглядає впорядкованим і подібним до виробу мистецтва» [7]. Природа мислиться телеологічно та як така, що має розум. «.Нема нічого досконалішого за світ, нема нічого кращого за доброчинність. Отже, світові властива доброчесність. Людська природа, звичайно, не досконала, і все ж у людині виявляється доброчесність. Наскільки легше уявити її у світі! Отож у світі є доброчесність, вона мудра, а тому вона Бог!»[7]. Раціональна засада світобудови, абсолютний розум як божество, людина споріднена з божеством завдяки розуму - це складники цілісної космоцентричної світобудови. О. Лосєв відзначає, що справжнє поняття доброчесності в натурфілософії стоїцизму Цицерона - це не просто моральна сфера та моральна досконалість, але це також досконала структура шляхетно функціонуючого розуму, яка суб’єктивно представлена як блаженний стан людини. Це не просто мораль, а швидше естетичний стан, взаємопроникнення краси і добра [3, с. 733-734]. Отже, людська природна гідність, яка споріднює людину з божеством і об’єднує з Усесвітом - це ідеальна реальність, яка потенційно є в кожній людині, «суб’єктивний естетичний стан». І саме тому всі люди мають людську гідність, хоча це не означає, що вони рівні у соціальному статусі.

Такий перехід з моральної категорії в естетичну, на думку М. Лебех, дозволяє Цицерону уникнути неминучого егалітаризму, якщо трактувати природну гідність виключно як моральну категорію [10, с. 57]. Тому, вважає дослідниця, ми не можемо говорити про концепцію людської гідності або космоцентричну теорію гідності, а лише про космоцентричне розуміння. Невідповідність поведінки принижує не стільки особу, над якою вчинено непристойне ставлення, скільки того, хто дозволив собі непристойну поведінку, відтак принизив і заперечив те людське, що є в собі самому. Почуття людської гідності, отже, локалізоване всередині самої людини як вимога до себе бути людиною. У прийнятті рішення щодо власної поведінки, діяти так, щоби не принизити себе, коли дозволяєш собі непристойне ставлення до іншої людини. Розуміння гідності у такому контексті змушує людину поводитися гідно навіть тоді, коли вона перебуває наодинці, не в полі зору інших. Якщо ж трактувати людську гідність виключно як моральну категорію, це обґрунтовує моральне право вимагати рівності з наступними політичними і соціальними наслідками. Космоцентричний світогляд не передбачає рівності, ієрархія природна.

Висновок. Отже, поняття людської гідності в інтерпретації Цицерона розкриває свій зміст у таких морально-естетичних категоріях: доброчесность як морально гідне (honestum) і пристойне (decorum). Проблема узгодження універсальності людської гідності з власною гідністю розв’язується в Цицерона завдяки синкретизму моральної та естетичної сфер. Розуміння гідності як естетичної категорії втілює універсальну ідею людської гідності, яка не заперечує ієрархічного принципу, не вимагає рівності соціальних статусів, але водночас спонукає до постійного морального вдосконалення. Поняття людської гідності у Цицерона - це не ідеальна модель, а швидше формула з конкретними практичними приписами і моральними настановами у конкретних історичних умовах для громадянина в окремому випадку та людини як представника людства - в загальному, яка повинна забезпечити мир, запобігти тиранії та авторитарній владі.

Література:

Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель ; пер. з гр. В.Ставнюка]. - К .: «Аквілон-Плюс», 2002. - 480 с.
Гринцер Н. Римский профіль греческой философии. [Електронний ресурс] /Н. Гринцер. - Режим доступу: http://ancientrome.ru/publik/article.htm?a=1362065100#t020 - Цит. 2015, 20 Жовтня
Лосев А. История античной естетики Ранний эллинизм [Електронний ресурс] / А.Лосев. - М .: Исскуство, 1979. - Т.5 -. [Цит. 2015, 20 Жовтня]. - Режим доступу : http://www.philosophy.ru/phil/library/losef/iae5/txt63.htm
Утченко С. Трактат Цицерона «Про обязанности» и образ идеального гражданина / С. Утченко // О старости. О дружбе. Об обязанностях / Пер. Ред. С. Утченко. - М. : Наука, 1975. - С. 159-174.
Цицерон М.Т. Об обязанностях / М.Т. Цицерон // О старости. О дружбе. Об обязанностях / Пер. Ред. С. Утченко. - М. : Наука, 1975. - С.58-158.
Ціцерон М.Т. Про закони / М.Т.Цицерон // Про природу богів. Цицерон. Про державу. Про закони / Пер.з лат. В.Литвинов. - К. : «Основи», 1998. - С. 155-246.
Ціцерон М.Т. Про природу богів [Електронний ресурс] / М.Т. Ціцерон // Про природу богів. Цицерон. Про державу. Про закони / Пер. В. Литвинов. - К. : «Основи», 1998. - С. 247-402.. - Режим доступу: - http://www.philosophy.ru/phil/library/losef/iae5/txt63.htm

http://www.aelib.org.ua/texts/cicero de_natura_deorum ua.htm#1 - Цит. 2015, 20 Жовтня.

Cicero M. T. De Officiis. [Електронний ресурс]. [.Cited 2015, 20 Oct.]. - Режим доступу: http://www.thelatinlibrary.com/cicero/off1.shtml
Cicero M.T. De Officiis [Електронний ресурс] /M. Tullius Cicero. Translate Walter Miller. Cambridge. Harvard University Press; Cambridge, Mass., London, England. 1913. - Режим доступу: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A2007.0L0048%3Abook%3D1%3Asection% 3D93-Cited 2015, 20 Oct.
Lebech M. On the problem of human dignity. A hermeneutical and phenomenological investigation / M. Lebech. Konigshausen and Neumann. Germany. 2009. - 327 pp.

Л-ра: Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. – 2015. – Вип. 754-755. – С. 154-157.

Біографія

Твори