28-03-2024 Марк Туллій Цицерон (Marcus Tullius Cicero) 25

Біографія Марка Туллія Цицерона

Марк Туллій Цицерон – давньоримський політичний діяч республіканського періоду, видатний оратор, філософ і літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози – народився 3 січня 106 року до н. е. в маєтку свого батька поблизу м. Арпіна (південний Лацій, Італія).

Його родина була доволі впливовою в місті, належала до стану вершників. Дід Цицерона – Марк Туллій – очолював консерваторів у місцевому сенаті, а також у 120 до н. е. був монетарієм Римської республіки, мав підтримку принцепса римського сенату Марка Емілія Скавра. Батько Цицерона через слабке здоров'я державної служби не прагнув, займався літературними справами. Освіті своїх дітей він приділяв особливу увагу, тому переїхав із семирічним Марком та його братом Квінтієм до Риму, де вони навчались ораторського мистецтва, віршування та філософії.

У 90-х до н. е. Цицерон перебував рік на військовій службі під час Союзницької війни; спочатку під командуванням Помпея Страбона, а потім – Сулли. Повернувшись до Риму посилено займався філософією у Філона Ларисського та стоїка Діодота. Як свідчив сам Цицерон, він присвячував заняттям «дні й ночі».

Прихильник свободи та республіки, Цицерон захищав свої ідеали у викривальних промовах. Уперше виступив на суді у 81-80 до н. е. при Суллі. Справа набула політичного забарвлення, і Цицерону довелось на деякий час виїхати з Риму під приводом хвороби. За наступні два роки він відвідав Афіни, Малу Азію та Родос.

Після зречення та смерті Сулли Цицерон повернувся до Рима, де одружився з Теренцією, представницею заможної і знатної родини. Хоча цей шлюб укладався радше з розрахунку, вони прожили разом наступні тридцять років і мали сина Марка Туллія Цицерона та дочку Туллію Цицероніс.

Політичну кар'єру Цицерон почав 76 до н. е. на посаді квестора в сицилійському місті Лілібей, де завідував постачанням продовольства до Риму; із цим завданням Цицерон впорався блискуче, набувши репутації непідкупного та чесного правителя. Повернувшись до Риму та переконавшися, що про його досягнення в провінції ніхто не знає, вирішив, за власними свідченнями, жити постійно в місті та перебувати ближче до Форуму. Цицерон увійшов до складу сенату, де одразу ж здобув славу блискучого оратора.

70 до н. е. Цицерон привернув загальну увагу своїми виступами проти Гая Ліцинія Верреса, намісника Сицилії. Цицерон створив одіозний портрет жорстокої та жадібної людини, котра безкарно пригноблювала рядових громадян, не нехтувала грабунком, і водночас показав сумну картину суспільного життя свого часу, коли Римська республіка опинилася на межі катастрофи. Промови збереглися до наших часів. Ораторський талант Цицерона підняв таку хвилю обурення, що осоромлений правитель змушений був ще до закінчення суду податися у вигнання, виплативши 3 млн сестерціїв.

Того ж року Цицерон став едилом, до обов'язків якого входило проведення за власний рахунок громадських ігор. Як едил влаштовував ігри тричі (з невеликими витратами коштів).

Виграш справи перетворив Цицерона на найпопулярнішого адвоката в Римі. У 70–67 до н. е. він неодноразово виступав у цивільних процесах: до нас дійшли фрагменти його промов за М. Фонтея, пропретора Галлії, за квестора П. Оппія і, нарешті, повністю збереглася його промова за Авла Цецину, письменника того часу, знатну людину з етруського міста Волатерри.

Улітку 67 до н. е. Цицерона було одностайно обрано претором. У той час він придбав розкішний будинок на Палатині та маєток у Тускулумі (сучас. Фраскаті).

Наступним кроком мало стати консульство. Для здобуття такої поважної посади людині його походження необхідна була підтримка впливових діячів, і Цицерон зробив ставку на Гнея Помпея Великого, котрий у ті часи був найпопулярнішою фігурою римського політикуму. У промові на захист законопроєкту трибуна Манілія Цицерон закликав обрати Помпея одноосібним верховним командувачем. Суперниками Цицерона у здобутті консулату були Луцій Сергій Катіліна й Гай Антоній. У своїй промові кандидата в консули оратор розкрив минуле своїх конкурентів, звинувативши тих у зраді та підготовці державного перевороту. У результаті 63 до н. е. Цицерона було обрано голосами всіх центурій. Для Цицерона, «нової людини» на консульській посаді (чого не траплялося вже 30 років), це був пік політичної кар'єри. Під час консульства за викриття змови Катіліни він був радо проголошений «батьком батьківщини».

Але внаслідок відмови підтримати перший тріумвірат Цезаря, Помпея та Красса Цицерон поступово все більше втрачав вплив і відійшов від активної політики. У квітні 58 до н. е. Цицерон був змушений податися у вигнання в Македонію через закон Публія Клодія, за яким до «позбавлення води та вогню» (тобто вигнання) мав бути засуджений той магістрат, який винен у страті римських громадян без суду.

Повернувшись до Риму у вересні 57 до н. е., Цицерон долучився до партії Помпея.

У лютому 51 до н. е. сенат призначив Цицерона проконсулом до Кілікії (Мала Азія), де той виявив неабияку енергію, справедливість і поблажливість стосовно підлеглих, скасував зайві витрати міст, пов'язані з утриманням намісників, полегшив і зменшив податковий гніт. Особливий подив у провінції викликала його особиста безкорисливість і помірність. Несподівано Цицерон набував слави полководця. Перемігши у битві неподалеку Ісси гірські племена Амана і підкоривши фортецю Пінденісс, Цицерон був проголошений своїми військами імператором, отримав право на тріумф. Але за першої ж нагоди він повернувся до Італії 49 до н. е. і знову приєднався до Помпея.

У громадянській війні 49–47 років Цицерон безуспішно намагався бути посередником між Помпеєм і Цезарем, а після поразки Помпея у Фарсальській битві (48 до н. е.) Цицерон здався на милість Цезаря (котрий відтоді став фактично одноосібним диктатором) і відійшов від активної політики. У 46 до н. е. розлучився з Теренцією та оженився на Публілії.

44 до н. е. Цицерон створив філософську повість-діалог «Тускуланські бесіди», присвячену Марку Юнію Бруту – майбутньому вбивці Цезаря, людині, близькій автору за захопленням філософією. Це в основному моральні міркування в діалогах про те, що найбільше турбує людину в його житті, робить її вразливою, про презирство до смерті, подолання болю, розраду в горі, пристрасті.

У день березневих ід (15 березня 44 до н. е.) Цицерона не було серед убивць Цезаря, він навіть не був утаємничений щодо заколоту. Але його ставлення до диктатора було настільки відоме, що за переказом, убивці вигукували його ім'я, вибігши на Форум. У день убивства Цицерон написав одному з заколотників: «Вітаю тебе і радію за себе!».

Схваливши убивство Цезаря, він опинився в опозиції до Марка Антонія, якого вважав продовжувачем справи узурпації влади. Серія відомих промов проти Антонія («філіппіки») підбила підсумок політичної кар'єри Цицерона. У них Цицерон, наслідуючи традиції давньогрецького оратора IV ст. до н. е. Демосфена, чиї промови проти македонського царя Філіппа ІІ були названі філіппіками, виступив проти консула Марка Антонія. У 14 памфлетах Цицерон оголосив свого супротивника нахабою, негідником, дурнем і боягузом, носієм мерзенних людських пороків і погрожував йому долею Катіліни й оголошенням громадянської війни. Для боротьби проти Марка Антонія Цицерон намагався використати Октавіана Августа, котрий прагнув підтримки в боротьбі за спадщину названого батька. Після перемоги при Мутині (21 квітня 43 до н. е.) Цицерон та республіканці святкували перемогу, здавалося, що ця звитяга покладе край зазіханням Марка Антонія на диктаторство, а молодого Октавіана можна не брати до уваги, надавши овацію замість тріумфу. За висловом Аппіана, Цицерон користувався цими днями єдиновладдям демагога.

У липні 43 до н. е. Октавіан звернувся до Цицерона, вимагаючи собі консулат, але отримав відмову. Тоді спадкоємець Цезаря ввів свої легіони до Риму і 19 серпня був проголошений імператором. У листопаді між Октавіаном Августом, Марком Антонієм та Марком Емілієм Лепідом був укладений другий тріумвірат, а вже 27 листопада, коли тріумвірам була надана верховна влада, почалися політичні переслідування республіканців.

Цицерона було внесено до проскрипційних списків одним із перших, про що він дізнався, перебуваючи у своєму Тускулумському маєтку. Він намагався втекти до Македонії, але був схоплений переслідувачами та вбитий 7 грудня 43 до н. е. біля містечка Формій. Його голова й рука були виставлені на Форумі, де раніше він таврував соціальне зло та відстоював справедливість. За переказом Плутарха, дружина Марка Антонія, Фульвія, колола язик Цицерона шпильками, таким чином помстившися за дошкульні промови.

Літературна спадщина та філософія Цицерона

Літературна спадщина Цицерона складається з його публічних промов, творів з ораторського мистецтва, філософських трактатів, поетичних творів і приватних листів. Він уперше зробив латинську мову повноправним засобом висловлення філософських ідей, прагнучи дати римській освіченій публіці матеріал для серйозного читання і самоосвіти.

Огляд своїх творів із філософії Цицерон наводить у трактаті «Мистецтво ворожіння», книга 2, роз. 1. Цей огляд починається словами: «Не раз я запитував себе, чим я можу бути найкориснішим для республіки, не залишаючи моїх турбот про неї, після багатьох і довгих міркувань, дійшов я до такого висновку: найкраще буде, якщо я відкрию моїм співгромадянам шлях до шляхетних наук». У XIX–XX ст. спадщина Цицерона цікавила істориків філософії в основному як джерело відомостей про платонічну філософію періоду еллінізму (найцінніший матеріал про Філона з Лариси й Антіоха Аскалонського); Цицерон відображав у своїх творах і сучасні йому ідеї стоїків та епікурейців (Панетій, Посідоній), свідомо наслідував діалоги Аристотеля.

Цицерон ставив питання співвідношення риторики та філософії, державного устрою і, зокрема, «найкращої держави і найкращого громадянина». Наслідуючи грецького історика Полібія та стоїка Панетія. З теоретичних гносеологічних питань розглядав питанням про природу і статус знання: чи є критерії істинності пізнання? чи може знання про що-небудь бути остаточним? Відповідно до вчення Нової Академії і на противагу стоїкам, він відповідає на це питання негативно.

У роботі «Про межі добра і зла» Цицерон послідовно спростовує вчення про вище благо епікурейців і стоїків, зберігаючи скептичний погляд про неможливість теоретичного обґрунтування вищого блага. У галузі практичної моралі таке остаточне визначальне поняття Цицерон знаходить поняття природи: «хто додержується природи, той не помиляється», що зближує його позицію зі стоїчною.

Стоїцизм був духовно близький Цицерону лише почасти: згода в питаннях моралі супроводжується різкою критикою віри в традиційних богів, стоїчного фаталізму і пов'язаної з цим віри у ворожіння («Про природу богів», «Мистецтво ворожіння» і «Про долю»)

Один із найзначніших творів Цицерона – «Тускуланські бесіди» у 5 книгах, у якому розгортається широкий спектр філософських питань. У ньому він називає філософію «наукою про зцілення душі», «вихователькою чеснот, гонителькою пороків», що об'єднала «у суспільство розсіяних по землі людей».

Цицерон вважав, що справжня філософія – як прагнення до мудрості та морального вдосконалення – збагачує основу повсякденного існування (дружбу), пом'якшує та наповнює змістом неминучі тяготи життя: старість, біль, смерть близьких та очікування власної («Про старість», «Про дружбу»).

Для всіх наступних епох Цицерон залишався філософом-просвітником, представником гуманізму. Саме це слово походить від його улюбленого поняття humanitas.

Твори

Із творів збереглися 58 судових і політичних промов, 19 трактатів із риторики, політики, філософії та більше 800 листів. Цицерон є автором латинського словника і стилю для висловлення абстрактних понять.

(81 до н. е.) Pro Quinctio (На захист Публія Квінта).
(80 до н. е.) Pro Sex. Roscio Amerino (На захист Секста Росція).
(77 до н. е.) Pro Q. Roscio Comoedo (На захист Квінта Росція).
(70 до н. е.) Divinatio in Caecilium (Слово проти Цецілія по справі Гая Ліцинія Верреса):
(70 до н. е.) In Verrem (Проти Гая Ліцинія Верреса).
(69 до н. е.) Pro Tullio (На захист Туллія).
(69 до н. е.) Pro Fonteio (На захист Марка Фонтея).
(69 до н. е.) Pro Cæcina (На захист Авла Цеціни).
(66 до н. е.) Pro Cluentio (На захист Авла Клуентія).
(63 до н. е.) Pro Rabirio Perduellionis Reo (На захист Рабірія).
(63 до н. е.) Pro Murena (На захист Луція Мурени).
(62 до н. е.) Pro Sulla (На захист Сулли).
(62 до н. е.) Pro Archia Poeta (На захист поета Архія).
(59 до н. е.) Pro Flacco (На захист Флакка).
(56 до н. е.) Pro Sestio (На захист Сестія).
(66 до н. е.) In Vatinium (Проти Ватіній на суді Сестія).
(56 до н. е.) Pro Caelio (На захист Марка Целія Руфа).
(56 до н. е.) Pro Balbo (На захист Корнелія Бальба).
(54 до н. е.) Pro Plancio (На захист Планція).
(54 до н. е.) Pro Rabirio Postumo (На захист Рабірія Постума).
(54 до н. е.) Pro Milone (На захист Мілона).

Політичні промови:
До вигнання:
(66 до н. е.) Pro Lege Manilia or De Imperio Cn. Pompei (на користь законопроєкту Манлія про командування Помпея).
(63 до н. е.) De Lege Agraria contra Rullum (проти аграрного закону, внесеного Руллом).
(63 до н. е.) In Catilinam I–IV (чотири Катиллінарії – проти заколоту Катіліни).

Після вигнання:
(57 до н. е.) Post Reditum in Quirites (До громадян після повернення).
(57 до н. е.) Post Reditum in Senatu (До Сенату після повернення).
(57 до н. е.) De Domo Sua (Про дім).
(57 до н. е.) De Haruspicum Responsis (Промова про відповідь Гаруспіків).
(56 до н. е.) De Provinciis Consularibus (Промова про консульські провінції).
(55 до н. е.) In Pisonem (Проти Пізона).

Останні роки:
(46 до н. е.) Pro Marcello (Промова на повернення Марцелла).
(46 до н. е.) Pro Ligario (На захист Лігарія перед Цезарем).
(46 до н. е.) Pro Rege Deiotaro (На захист Дейотара перед Цезарем).
(44 до н. е.) Philippics (Філіппіки проти Марка Антонія – 14 промов).
(Промови «Pro Marcello», «Pro Ligario», та «Pro Rege Deiotaro» відомі як «Цезарійські промови».).

Філософські праці:
Риторичні:
(84 до н. е.) de Inventione (Про добір аргументів).
(55 до н. е.) de Oratore (Про оратора).
(54 до н. е.) de Partitionibus Oratoriae (Про риторику).
(52 до н. е.) de Optimo Genere Oratorum (Про найкращого оратора).
(46 до н. е.) Brutus (Брут, або коротка історія римської риторики).
(46 до н. е.) Orator ad M. Brutum (Оратор, також відомий як Брут).
(44 до н. е.) Topica (Теми).

Інші філософські праці:
(51 до н. е.) de Republica (Про державу).
(45 до н. е.) Hortensius (Гортензій).
(45 до н. е.) Lucullus or Academica Priora (Академічні питання).
(45 до н. е.) Academica Posteriora (Академічні питання).
(45 до н. е.) De Finibus, Bonorum et Malorum (Про межі добра і зла).
(45 до н. е.) Tusculanæ Quaestiones (Тускуланські бесіди).
(45 до н. е.) de Natura Deorum (Про природу богів).
(45 до н. е.) de Divinatione (Про девінацію, мистецтво ворожіння).
(45 до н. е.) de Fato (Про долю).
(44 до н. е.) Cato Maior de Senectute (Катону, або Про старість).
(44 до н. е.) Laelius de Amicitia (Лелій, або Про дружбу).
(44 до н. е.) de Officiis (Про обов'язки).
(???) Paradoxa Stoicorum ('Парадокси стоїків).
(???) de Legibus (Про закони).
(???) de Consulatu Suo (Про своє консульство).
(???) de temporibus suis (Про його життя та часи).
(???) Commentariolum Petitionis (Поради кандидатам) (приписується Цицеронові, але ймовірно є твором його брата, Квінта Цицерона).
(???) De Universo (Про Всесвіт, Переклад діалогу Платона «Тімей».)

Листи:
(68-43 до н. е.) Epistulae ad Atticum (Листи до Аттіка).
(59-54 до н. е.) Epistulae ad Quintum Fratrem (Листи до брата Квінта).
(43 до н. е.) Epistulae ad Brutum (Листи до Брута).
(43 до н. е.) Epistulae ad Familiares (Листи до друзів).

Біографія

Твори