Ціцерон про ораторів Гальбу, Лелія і Сціпіона Молодшого

Т. І. Олійник

Ораторська діяльність Сервія Сульпіція Гальби припадає приблизно на середину II ст. до н. е. Політичне красномовство у цей час набирає великої ваги, а судова промова стає досить популярною. Такий стан зумовлений невпинним зростанням римської держави та значною активізацією судів.

У середині II ст. до н. е. Рим швидко розбудовується, перетворюючись у велике місто з переважаючим числом мешканців іноземного походження. Ця темпераментна юрба вимагає від промовців патетичних виступів. Такі умови справили певний вплив на манеру мовлення Гальби.

Сервій Сульпіцій Гальба, як чимало інших промовців, поєднував ораторську діяльність з державною. У 150 р. до н. е., займаючи посаду претора, він підступно винищив лузітанів, які йому добровільно піддалися. За цей злочин народний трибун Скрібоній Лібон у 149 р. до н. е. притягнув Гальбу до відповідальності. На суді промову проти Гальби виголосив Катон Старший, вимагаючи суворої кари для підсудного. На цьому судовому засіданні Гальба виголосив дві промови проти народного трибуна Лібона (Orationes duae adversus L. Scribonium Libonem). Це був захист власного життя перед заслуженою карою за знищення лузітанів. У цих виступах, як свідчить Ціцерон («Брут», 89), виявилась величезна сила запалу і патетики. Такі засоби успішно впливали на почуття слухачів.

Яскраво проявились ораторські здібності Гальби під час його виступу «На захист публіканів» (Pro publicanis а. 138), з приводу складної справи, історію якої Ціцерон розповідає у своєму творі «Брут» (85, 86, 87, 88). Тут йшлося про вбивство відомих людей у Сільському лісі. У злочині обвинувачували рабів і вільних службовців. Розслідування цієї справи сенат доручив консулам; публіканів захищав відомий оратор Лелій. Хоч як старанно і майстерно виступав захисник, його зусилля не мали успіху. Тоді за порадою самого Лелія справу публіканів було передано Гальбі. Лелій вважав, як твердить Ціцерон, що Сервій Сульпіцій Гальба міг би захистити їх справу ще з більшою силою і переконливістю, бо він здатний говорити жвавіше і палкіше. Гальба обережно і з певним побоюванням прийняв цей захист, враховуючи досвід і ораторський хист Лелія. Для підготовки до захисту Гальбі залишився лише один день, проте у назначений час він виступив з такою силою і повагою, що його промова викликала часті і бурхливі оплески, а підсудних було звільнено від судового покарання.

Виступ Сервія Сульпіція Гальби «На захист публіканів» переконливо свідчить про великий талант оратора. Гальба у своїх промовах надавав перевагу силі запалу, патетиці. Це доводить розповідь Ціцерона про підготовку промовця до захисту публіканів. Цікавим є свідчення Ціцерона про вираз обличчя Гальби після завершення підготовки. «А він увійшов до залу з таким палаючим обличчям і блискаючими очима, що здавалось, наче б щойно проводив справу, а не готувався до неї».

До нас дійшли згадки про дві інші промови, які виголосив Гальба. Але це лише назви, без жодних відомостей про них у Ціцерона та інших античних авторів.

Характеристику ораторського хисту Гальби доповнюють окремі висловлювання Ціцерона, що знаходяться у його творі «Брут» і трактаті «Про оратора». Ціцерон, порівнюючи Гальбу з Лелієм і П. Корнелієм Сціпіоном Африканським, справедливо твердить («Брут», 82), що Гальба стояв вище від них у красномовстві. Гальба перший з латинян вживав вишукані засоби ораторського мистецтва, турбувався про прикрасу стилю, розвагу слухачів і патетичні елементи. «Але хоч і відомо, — каже Ціцерон («Брут», 82), — що Гальба був видатним оратором свого часу, його промови чомусь зблякли і вважаються старовиннішими від промов Лелія, Сціпіона або навіть Катона», вони так застаріли, що ледве їх можна зрозуміти.

Що сталося з промовами Гальби, чому вони застаріли? Основна причина полягає у зміні епох. Сервій Сульпіцій Гальба використовував у своїх промовах архаїчну лексику, а Ціцерон розглядає його ораторську спадщину на ціле сторіччя пізніше в період найвищого розквіту літературної латині. Крім того, епоха Ціцерона — це час всебічного удосконалення і найбільшого витончення римського красномовства. Саме тому промови Гальби в очах Ціцерона і його сучасників виглядають вельми архаїчними і недосконалими.

Свої міркування про три категорії ораторів, які не пишуть промов, Ціцерон пов’язує з заявою Брута про відсутність великого хисту в Гальби: одні оратори нічого не пишуть, бо ліниві, другі не записують промов, тому що не бажають удосконалювати своєї ораторської майстерності, а треті думають, що вони краще виголошують свої промови, ніж пишуть.

Хоч Гальбу, свідчить Ціцерон («Брут», 93), «під час виступу запалювала і надихала не лише сила таланту, але й сила духа, а якась природжена пристрасть робила його промову натхненною, величною і сильною», він не міг нічого писати, бо натхнення зникало, коли брав до рук перо. Тут Ціцерон нагадує, що промови потрібно записувати до виголошення, а не опісля.

У характеристиці ораторського хисту Гальби знаходимо суперечливі висловлювання Ціцерона. У трактаті «Про оратора» (III, 28) Ціцерон приписує промовам Гальби кострубатість (asperitas), а в іншому місці цього твору називає його натхненним майстром слова». Таку розбіжність думок можна помітити і в Ціцеронових характеристиках інших ораторів.

На підставі свідчень Ціцерона бачимо, що ораторське мистецтво Гальби сповнене великої патетики, сили і натхнення. Ця сила залежить від витонченості лексичних засобів, які він використовував. Такий патетичний спосіб виголошення доводить, що оратор схиляється до азіатського стилю, який тоді починає проникати в римське красномовство.

Із сучасників Гальби особливу увагу привертають такі оратори, як Гай Лелій і П. Корнелій Сціпіон Молодший. Лелій не оминає державної і політичної діяльності. Обов’язки консула він виконував разом з Кв. Сервілієм Цепіоном у 149 р. до н. е. Лелія називають також Мудрим (Sapiens), через те, що він здобув високу і всебічну освіту. З філософії, наприклад, Лелій слухав стоїчне вчення Діогена, наслідував Панеція і йшов за його теорією. Лелій був щирим приятелем Сціпіона Молодшого і перебував у близьких стосунках з Теренцієм.

Марк Туллій Ціцерон називає Лелія по-справжньому красномовним, відзначаючи, що його промови збереглися і є поважним свідченням ораторського хисту промовця. Ці промови дійшли до Ціцерона і його сучасників і допомогли досвідченому знавцеві римського красномовства справедливо оцінити ораторські здібності Лелія.

Громадська думка тих часів схилялась до того, що талант Лелія не перевищував ораторського хисту Сціпіона Молодшого. Зважаючи на оцінку Ціцерона («Брут», 83), мусимо визнати, що ораторська слава Лелія була більш блискучою, хоч промову «Про колегії» Ціцерон вважає не кращою від будь-якої з промов Сціпіона. Саме тут, свідчить Ціцерон, «його стиль більш старовинний і менше опрацьований, ніж Сціпіонів... і, здається, Лелій більше захоплюється старовиною і охоче користується архаїчними словами».

Порівнюючи обох промовців, Ціцерон відмічає, що першість у військовій славі посідає Сціпіон, а в освіті і красномовстві — Лелій. Крім того, автор трактату «Про оратора» (III, 28) приписує промовам Лелія «ніжність» (lenitas) і використання такого способу мовлення, який полонить і звершує усе за допомогою малих фізичних зусиль, а не силою легенів і криком, як це робив Гальба.

Під час своєї претури (145 р. до н. е.) Лелій виголосив промову «Про колегії» («De collegiis»). У ній він виступив проти закону «Про жрецькі сани» (lex de sacerdotiis) і проти його автора, народного трибуна Л. Ліцінія Красса. Цей закон вимагав позбавлення жрецької колегії права вибирати жреців і уповноважував до цього народ. На згаданому процесі Лелій переміг, закон відхилили.

На захист справи публіканів Лелій виголосив дві промови (Оrаtiones duae prò publicanis a. 138). Однак йому не вдалось захистити підсудних своєю ораторською майстерністю. Процес відкладався кожен раз, аж поки його не передали Гальбі.

Промови «На захист самого себе до народу» (Pro se ad populum) Ціцерон не згадує. Про виступ «Відраджування закону Папірія» (Dissuasio legis Papiriae a. 131) зустрічаємо лише одну згадку Ціцерона («Про дружбу», 25). Останню промову Гай Лелій написав для Кв. Фабія Максіма. Цю промову Кв. Фабій Максім мав виголосити на похороні Сціпіона Молодшого. Від неї зберігся маленький фрагмент, який свідчить про високу ораторську майстерність промовця.

П. Корнелій Сціпіон Молодший (Р. Cornelius Scipio Africanus Minor) був відомим державним діячем, великим полководцем і здібним промовцем. Сціпіон Молодший — син Емілія Павла, адоптований сином Сціпіона Старшого. Він став славним переможцем Карфагену в третій Пунічній війні в 146 р. до н. е. та звитяжцем Нуманції (132 р. до н. е.). Про його вплив і повагу свідчить те, що він двічі виконував обов’язки консула (у 147 і 134 р. до н. е.), а в 142 р. до н. е. був цензором.

М. Туллій Ціцерон високо і прихильно оцінює ораторські здібності Сціпіона Молодшого. В його очах («Брут», 82) «Г. Лелій, П. Корнелій Сціпіон Африканський особливо пишномовні. Збереглися їхні промови, з яких можна судити про талант ораторів» («С. Laelius et Р. Africanus in primis eloquentes, quorum extant orationes, ex quibus existumari de ingeniis oratorum potest»).

Ораторське мистецтво Сціпіона Молодшого здатне викликати естетичну насолоду і захоплення навіть у найбільшого промовця античного Риму. Це захоплення доходить аж до перебільшення, коли Ціцерон твердить 14, що він не знає нічого приємнішого чи видатнішого від його промов. Такої ж думки автор «Брута» відносно ораторського мистецтва Лелія, хоч Аттік, наприклад, вважає твори Сціпіона Молодшого і Г. Лелія зразками архаїчної латинської мови («Брут», 295). Справді, Сціпіон Молодший користувався у своїх промовах архаїчною лексикою, але Ціцерон його не критикує. Чому? Бо такої мови вимагали прості і чесні звичаї того віку («Брут», 258).

Всебічна грецька освіта допомогла Сціпіонові Молодшому здобути високу ораторську майстерність. До цієї освіти він ставився з особливою повагою, навіть захопленням, розповсюджував її серед римлян, спілкувався з найбільш освіченими людьми Греції.

Ораторська спадщина Сціпіона Молодшого, на жаль, не дійшла до наших днів цілою. Збереглись лише маленькі уривки окремих промов, на основі яких важко відтворити ораторську майстерність промовця. Найважливішими є такі промови оратора: «Проти П. Сульпіція Галла» (Adversus Р. Sulpicium Gallum), «Проти Тіберія Клавдія Азелла» (Contra Ті. Claudium Asellum); «До народу про звичаї» (Apud populum de moribus), «Проти Тіберія І'ракха» (Contra Ті. Gracchum) та інші. Ораторську діяльність Г. Лелія і Сціпіона Молодшого, передусім їх здобутки в царині стильової майстерності, можна вважати підготовчим ступенем до більш досконалого періоду римського красномовства, творцями якого стали брати Гракхи.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1974. – Вип. 36. – С. 60-63.

Біографія

Твори