Синонімія у риторичній термінології Цицерона

Х. М. Бабяк

У статті розглянуто типи синонімії у риторичних трактатах Цицерона. Аналіз риторичної терміносистеми у Цицерона не виявив принципової різниці між термінологічною і загальнолітературною синонімією. Для неї характерні ті ж самі типи синонімів - дублетні, поняттєві, ієрархічні, стилістичні.

Ключові слова: синонімія риторичних термінів, дублетна синонімія, поняттєва синонімія, родо-видова синонімія, стилістична синонімія.

In this particular article we have examined some types ofLatin synonymy in the rhetorical tractates of Cicero. One of the most disputed questions in the linguistics is the question of existence ofsynonymy in the terminological systems. Analysis of the rhetorical term system has not displayed any conceptional difference between terminological and common literary synonymy. Existence of synonymic terms as the feature of scientific language can be explained by several factors such as insufficiently formed terminological apparatus ofscience, active process of it’s formation, existence of different concepts and ideas, historical changes in the scientific language, foreign borrowings and parallel existence of it’s translations. Despite of taking into consideration the research that has been made in the field of synonymy, for now we do not possess one explicit point of view on this specific subject. Talking about synonymy in terminology we should notice that the same kinds of systematic chains are fixed in the terminological systems. For the rhetorical terminology of the Latin language the development of synonymic fund and establishment of synonymic relations was typical. For the terminological system of synonyms such types of synonyms are typical - duplicate, conceptional, hierarchical and stylistic.

Key words: synonymy of rhetorical terms, duplicate synonymy, conceptional synonymy, genus-species synonymy, stylistic synonymy.

У сучасній науці синонімії термінів присвячено багато авторитетних праць, де досліджують причини виникнення термінологічної синонімії, поняття дублетності, варіантності, еквівалентності термінів тощо.

Найбільш суперечливим є саме питання існування синонімії у термінологічних системах. Деякі вчені притримуються думки, що властива термінологіям абсолютна синонімія, для якої характерна відсутність семантичних чи стилістичних відтінків значення, дає підстави називати це явище термінологічною дублетністю. З іншого боку, багато вчених не відмовляються від терміна синонімія стосовно мови термінологічних систем, і цієї традиції ми дотримуємося у нашій роботі.

Існування синонімії термінів як риси наукової мови, можна пояснити декількома факторами: недостатньо добре сформований термінологічний апарат науки, активний процес його становлення, існування різноманітних наукових шкіл чи принципово відмінних концепцій, історичні зміни у науковій мові, запозичення іноземних термінів та паралельне існування їх перекладів. Слід зазначити, що активна синонімізація термінів, що проявляється у боротьбі синонімів за збереження у мові, завжди присутня на ранньому етапі становлення тої чи іншої науки. Для прикладу можна вказати, що індекс назв атомів у філософській поемі Лукреція «Про природу речей» нараховує п’ятдесят три одиниці [9, с. 88-89]. Синонімія термінів також характерна для риторичної теорії в період її зародження та на ранніх етапах розвитку, коли термінологія навіть одного автора ще не була усталеною.

Питанням синонімії цікавилися вже античні теоретики. Так, софіст Продік з Кеоса (V ст. до Р. Хр.), який глибоко займався етимологією слів, перший звернув увагу на синонімічні слова, намагаючись встановити різницю у відтінках їх змісту [6, с. 184]. Побіжні зауваження про синонімію зустрічаються в Аристотеля, пізніше в перипатетиків і стоїків [11, с. 688]. Але вперше прийнятне визначення синонімів ми знаходимо у римського ритора І ст. Квінтіліана, який писав, що синонімами називаються «слова неоднакові, але подібні за змістом» (Quint. Inst. or. IX, 3, 45) [13, с. 117].

Незважаючи на те, що проблемі синонімії у термінології присвячено багато досліджень, на даний момент не існує однозначного погляду на сутність цього мовного явища. Дискусійними залишаються такі питання, як вияснення меж термінологічної синонімії, виявлення критеріїв синонімічності в термінології, відношення синонімії та варіантності.

Великий вклад у теоретичну розробку синонімії вніс швейцарський вчений Ш. Баллі. Саме він підняв такі важливі і складні питання синонімії, як структура синонімічного ряду, метод ідентифікації, проблема синонімічних відношень між словами, що належать до різних частин мови, словами і словосполученнями, елементами різних мовних рівнів. Він також вказав на тісний зв’язок між синонімами і структурою семантичного поля, хоч і не користувався цим терміном [3, с. 117-118].

Під синонімами у сучасній лінгвістиці розуміють слова, що позначають назву одного і того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але які відрізняються змістовими відтінками чи емоційно-експресивним забарвленням, сферою стилістичного використання, можливостями поєднання з іншими словами [4].

Говорячи про синонімію у термінології, слід зауважити, що у терміносистемах фіксуються ті ж види системних зв’язків, що і в інших сферах лексики загальновживаної мови.

У загальнолітературній мові кожне слово синонімічного ряду в певному контексті може мати лише одне значення, і тому вживання синоніма тут цілком виправдане. Специфікою ж терміна є те, що незалежно від контексту він має лише одне значення, і тому терміни-синоніми для позначення одного і того ж поняття інколи вважаються у термінології небажаними. Л. Новіков вважає, що в загальнолітературній мові «синоніми вважаються одною з найбільш системотворчих категорій. У термінологічних системах їх роль значно менша, так як у них реалізується переважно лише різновид синонімії повного та часткового характеру» [8, с. 18].

Синоніми у термінології мають свої особливості, які відрізняють термінологічну синонімію від загальнолітературної. Вони часто тотожні за значенням; є синонімами за денотатом і сигніфікатом одночасно; абсолютно не змінюють змісту висловлювання; можуть відрізнятися семантикою словотворчих елементів, особливостями функціонування; не протиставляються за ознакою емоційно-експресивної значущості, мають поділ в межах наукового стилю (академічний та науково-популярний). Також слід враховувати і специфіку кожної термінологічної системи.

Деякі дослідники зазначають, що термінологічну синонімію слід вважати негативним явищем (А. Коваль [7], Е. Толікіна [10]), оскільки вона порушує структурну цілісність терміносистеми, утруднює її функціонування, а терміни, які вступають у синонімічні відношення, є часто зайвими і порушують обов’язкову умову термінології - термінологічну однозначність. Інші вчені (О. Ахманова [1], В. Даниленко [5]) вважають, що терміни-синоніми корисні, оскільки кожен з них по-різному розкриває зміст поняття, існування термінів-синонімів сприяє семантичному розвитку терміносистеми в цілому, допомагає віднайти шляхом відбору найбільш доцільну назву для позначення певного поняття, наявність синонімів у термінології дозволяє уникнути повторів при викладі матеріалу; терміни-синоніми повністю забезпечують комунікативні потреби користувачів.

При визначенні синонімії у термінології існує кілька тенденцій. Більшість вчених синонімами вважають слова одної частини мови, які мають значення, які повністю чи частково співпадають і тому можуть заміняти один одного в контексті. Інші доводять, що синоніми можуть співвідноситись з одним поняттям чи об’єктом, і називають їх термінологічними дублетами (О. Ахманова, В. Даниленко, К. Авербух). Деякі вчені пов’язують синонімію із загальнолітературною лексикою, а дублетність - з термінологією (Т Канделакі). Також є вчені, які стверджують, що терміни-синоніми - це не лише дублетні (абсолютні) форми, але й також і відносні (Д. Лотте). Таку різноманітність поглядів можна пояснити, перш за все, неоднозначним тлумаченням синонімії у загальнолітературній мові.

Оскільки науковий стиль вимагає максимальної точності визначень, то галузеві термінології намагаються позбавитись від синонімії, яка робить важчим сприйняття наукової інформації та може стати причиною неправильного розуміння наукового тексту. Але з іншого боку, синонімія є природнім виявом розвитку мови, так як у процесі безперервного розвитку науки постійно збільшується кількість термінів для позначення уже відомих предметів чи явищ, що впливає на розвиток синонімічних рядів. Великою кількістю синонімів відзначаються ті області термінологічної лексики, які формувались протягом довгого історичного періоду.

Причини виникнення синонімії у термінології зумовлені лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами: не уніфікованістю термінології; наявністю застарілих назв, що функціонують поряд з новими; взаємодією літературної мови і діалектів; використанням запозичених термінів; існуванням повного та скороченого варіантів термінів.

Ще одною проблемою, на яку слід звернути увагу, є питання різниці синонімії та варіантності термінів. На думку деяких дослідників, між однокореневими утвореннями з тим же значенням не може бути синонімічних зв’язків, оскільки такі утворення є не окремими самостійними словами, а словотворчими варіантами слів. Це положення, яке ґрунтується на теорії А. Смірницького про варіантність слова, було розроблено О. Ахмановою [1]. А. Смірницький та О. Ахманова вперше підняли питання про взаємовідношення варіантів та синонімів, що мало великий вплив на практичні та теоретичні роботи в області синонімії.

Для риторичної термінології латинської мови було характерним зростання синонімічного фонду, встановлення синонімічних відношень між окремими лексемами і еквівалентними їм словосполученнями. За словами В. Даниленко, «синонімія особливо характерна для початкових етапів формування термінологічних систем, коли ще не пройшов природній відбір кращого терміна та співіснують різні варіанти» [5].

Класифікація синонімів у термінології є предметом дослідження довгого періоду часу. Наприклад, відомий вчений Г. Н. Бабич вирізняє три типи синонімів [2]:

Абсолютні (слова, що співпадають у всіх відтінках значень та стилістичних характеристиках).
Ідеографічні (слова, що позначають одне поняття, але відрізняються відтінками значень).
Стилістичні (слова, що мають відмінні стилістичні характеристики).

При класифікації риторичних термінів-синонімів у Цицерона ми брали до уваги їх понятійний зміст, функціональне навантаження, стилістичні функції, родо-видові відношення. Таким чином, виокремлюємо такі типи синонімії:

дублетну (абсолютну);
поняттєву (ідеографічну);
родо-видову (ієрархічну);
стилістичну.

На сьогодні багато дослідників «під синонімією у термінології зазвичай розуміють явище дублетності. Е. Толікіна зазначає, що у термінології ми маємо справу лише з дублетами. Між дублетами немає емоційно-експресивних, стилістичних чи відтінкових опозицій, вони можуть відрізнятись лише етимологією чи структурою [10, 61].

Отже дублетність, як різновид синонімії, найхарактерніша саме для термінології. Термінологічні дублети - це слова чи словосполучення, які співвідносяться з одним і тим же об’єктом, мають спільний денотат і не мають жодних семантичних відмінностей.

До дублетів відносимо термінологічні пари, для яких характерна семантична тотожність і спільна дефініція. Вони є абсолютно замінними. Наведемо приклади: риторичні терміни oratoris ars (De or. I, 135) і ars rhetoricae (Or. 114) - позначають одне і те саме поняття «красномовство», «ораторське мистецтво». Auctor dicendi (Or. 10), effector dicendi (De or. I, 150) - означають «творець красномовства»; verborum volubilitas (De or. I, 17), verborum aequabilitas (Or. 53) - плавність мови; disserendi ratio (Brut. 120), disputandi ratio (Or. 113) - наука розмірковувати. Під цими термінами Цицерон має на увазі діалектику. Venustas (De or. III, 199), lepos (De or. II, 220) означають «привабливість»; в теорії смішного Цицерона вживаються поряд з однаковим значенням; collocatio verborum (De or.I, 17), constructio verborum (De or. I, 17) - розташування слів. Interpuncta sermonis (De or. II, 328), interspiratio (De or. III, 173) означають паузу, щоб перевести дух під час виголошення промов. Propositum (Brut. 82), propositio (De or. III, 203) означають предмет чи тему в промові; coagmentare (Or. 77), coahaerere (Or. 149) - поєднувати; subita oratio (De or. I, 150), fortuita oratio (там же) - експромтна непідготовлена промова; extrema oratio (De or. I, 41), extremus sermo (De or. III, 105) - кінець промови; gestus (De or. I, 251), motus corporis (De or. II, 88) - жестикуляція.

Крім дублетів, у латинській риторичній термінології також виявлено поняттєві синоніми - номінації, які відрізняються відтінками значень. Варто зауважити, що цей тип нехарактерний для термінології. І багато дослідників не визнають його взагалі: «немає термінів-синонімів, а є терміни-дублети» [5, 73]. Однак все ж прослідковується кілька причин появи поняттєвої синонімії: вживання різних термінів для номінації виражальних засобів мови, межу між якими встановити важко; використання нових номінацій для позначення понять, які зазнали певного семантичного розвитку (розширення чи звуження значення); паралельне функціонування назв риторичних фігур і номінацій майже тотожних понять, однак які не трактуються як риторичні фігури, що свідчить про невпорядкованість риторичної системи.

До поняттєвих термінів-синонімів можемо віднести наступні риторичні терміни: remissio (De or. I, 261), moderatio vocis (Brut. 314) - пониження, тобто пом’якшення голосу; lumina (Brut. 275), ornamenta (Brut. 140) - прикраси (мови); instrumentum forense (De or. III, 92), instrumentum oratoris (De or. II, 366) - матеріал для оратора. Також сюди відносимо терміни і терміносполучення: concluse apteque dicere (Or. 177) i composite et apte dicere (Or. 236) - говорити до ладу; оіт^є dicere (De or. II, 5) i pulchre dicere (Or. 227) - говорити красиво; verba conlocare (De or. III, 93) і verba struere (Or. 232) - розташовувати слова (у певному порядку); orator in dicendo exercitatus (De or. III, 79) i orator ad dicendum paratus (Brut. 78) - досвідчений оратор (підготовлений до красномовства; cavillatio (De or. II, 218) i dicacitas (De or. II, 218) - насмішка, глузування; inculta oratio (De or. III, 97) i exilis oratio (De or. III, 97) - суха мова (необроблена, невідшліфована); orator mediocris (Brut. 136) i orator volgaris (De or. III, 79) - посередній оратор; oratio forensis (Or. 170) i oratio civilis (Or. 30) - політична промова; arguti (De or. II, 250) i faceti (Brut. 63) - дотепні (про жарти в промові); doctor dicendi (De or. III, 126) I rhetorum princeps (Brut. 316) - учитель красномовства. Сюди можна віднести membratim dicere (Or. 212) i dividere orationem in partes (Or. 137) - говорити, розділяючи мову на частини; verba volvere um spiritu (De or. III, 182) i continenda anima dicere (De or. I, 126) - говорити на одному подиху; inversio verborum (De or. II, 261) i ironia (De or. II, 270) - прихована насмішка, іронія.

Поняттєві синоніми співвідносяться з одним і тим же денотатом, але мають відмінності у поняттєвому плані. Наприклад, remissio vocis «пониження голосу» призводять до його пом’якшення (moderatio vocis), inculta oratio «необроблена мова» робить її сухою (exilis oratio), doctor dicendi «учитель красномовства» є одночасно й наставником в красномовстві (rhetorum princeps), inversio verborum «прихована насмішка» в дійсності є іронією (ironia) і т. д.

Стилістичні синоніми мають один і той же денотат, але відрізняються емоційно-експресивним забарвленням. Такі синоніми мають у своєму значенні вказівку на позитивну або негативну оцінку предмета чи явища. До стилістичних термінів-синонімів ми віднесли наступні риторичні терміни: copiosissimus orator (Or. 99), disertissimus orator (De or. I, 253) - найговіркіший оратор (так зневажливо відзивався Цицерон про грецьких ораторів); maiestas verborum (Or. 20) i magniloquentia (Or. 191) - пишномовність; oris depravatio (De or. II, 252), obscenitas (De or. II, 252) - непристойність (кривляння); saltare incidens particulas (Or. 226), infracta et amputate loqui (Or. 170) - говорити обривками фраз (так Цицерон характеризує ораторську манеру Геґезія з Магнезії); copiose dicere (De or. I, 93), perpetuare verba (De or. III, 181) - говорити не вмовкаючи; bene Latine loqui (Brut. 259), Latine non pessime loqui (Brut. 210) - говорити правильною латинською мовою (друге словосполучення побудоване на використанні літоти non pessime); rustica asperitas (De or. III, 44), rustica vox et agrestis (De or. III, 42) - сільська грубість.

Для риторичних термінів, як і для більшості галузевих систем, характерна ієрархічна синонімія, коли терміни знаходяться у родо-видових відношеннях, наприклад: artificium dicendi (De or. II, 29) мистецтво красномовства і artificium (De or. I, 50) мистецтво, dicendi lumina (De or. II, 119) блискучі слова i lumina (Brut. 275) блискітки, dicendi magister (De or. III, 92) учитель красномовства і magister (De or. II, 57) учитель, eloquentia forensis (Or. 13) судове красномовство і eloquentia (De or. I, 167) красномовство і т. д. Ідентифікація родо-видових синонімів здійснюється лише у контексті.

Синонімічні ряди нехарактерні для риторичної термінології Цицерона. Можна об’єднати в синонімічний ряд прикметники priscus, vetustus, pervetustus, inusitatus, які актуалізують своє значення, вступаючи в атрибутивні відношення з іменником verbum: verba prisca (De or. III, 201) древні слова, verba vetusta (De or. III, 170) старовинні слова, verba pervetusta (De or. III, 201) застарілі слова, дуже старі слова, verba inusitata (De or. III, 153) незвичні слова, тобто архаїзми. Домінантою є прикметник priscus, який поняттєво і стилістично є інваріантом для інших членів ряду.

Характерним для стилю риторичних трактатів Цицерона є використання синонімічних пар іменників, прикметників, дієслів, прислівників, з’єднаних, як правило, сурядними сполучниками et, ac, atque, -que. Це - стереотипний прийом, характерний для різних жанрів римської літератури. Такі парні синоніми виконують не тільки стилістичну функцію, але й семасіологічну - служать для уточнення та конкретизації понять, виражають різні його відтінки. Наведемо приклади: consuetudo exercitatioque (De or. I, 90) навик і вправляння, disceptatio et controversia (De or. II, 78) спір і тяжба (супер-ечників), forma figuraque dicendi (De or. III, 34) вид і образ красномовства, remissio et moderatio vocis (Brut. 314) зниження і зм’якшення голосу, ridicula et salsa (De or. II, 217) жартівливі і дотепні слова, vis atque contentio (De or. II, 213) сила і напруга (властивість родів стилю), infracta et amputate loqui (Or. 170) говорити уривчастими і відрубними фразами, dilata et fusa oratio (Or. 187) обширна і розпливчаста промова, rustica vox et agrestis (De or. III, 42) сільська і груба вимова, distincta et interpuncta intervalla (Or. 53) розділені певними інтервалами відрізки мови (distincta et interpuncta - абсолютні синоніми), duplicare iterareque verba (Or. 135) подвоювати і повторювати слова, furere atque bacchari (Brut. 276) шаленіти і навесніти (про манеру деяких ораторів), subire et succedere sub acumen stili (De or. I, 151) попадати і лягати під вістря пера, orationem ornare atque illuminare (De or. III, 25) прикрашати і надавати блиску промові, composite et apte dicere (Or. 236) говорити складно і до ладу та ін.

В синонімічні відношення можуть вступати також терміносполучення і перифрастичні конструкції. Так, грецький термін npénov, що був одним з основних риторичних прийомів і виражав відповідність змісту твору і словесного вираження, Цицерон передає не тільки його латинським відповідником decorum (Or. 70), але й такими синтаксичними синонімами: ad rerum dignitatem apte et quasi decore loqui (De or. I, 144) говорити доречно, тобто відповідно до достоїнства змісту; ad id, quodcumque agitur, apte congruenter dicere (De or. III, 37), що стосується слів, то слід говорити доречно і відповідно до предмету; aptum et congruens (De or. III, 53) доречно і відповідно до предмету; apte dicere (De or. III, 91) говорити доречно; quid aptum sit (De or. III, 210) те, що доречно і ін. Таке розмаїття синоніміки пояснюється прагненням античних риторів до «varietates sermonis», інколи навіть ціною наукової точності [12, с. 96].

Незважаючи на негативне відношення окремих вчених до синонімії в термінології, як до надлишкового явища, вони все ж таки змушені визнати факт її існування. Крім того, більшість лінгвістів вважають її навіть корисною, тому що кожний синонім по-різному розкриває зміст того чи іншого поняття, акцентує той семний зміст, який релевантний для даного поняття. І ще однією функцією володіють синоніми, яка робить їх прямо-таки необхідними - це протидія такому небажаному явищу, як полісемія терміна.

Аналіз риторичної терміносистеми у Цицерона не виявив принципової різниці між термінологічною і загальнолітературною синонімією. Для неї характерні ті ж самі типи синонімів - дублетні, поняттєві, ієрархічні, стилістичні. Значно рідше у Цицерона синоніми об’єднуються у синонімічні ряди, що характерно і для сучасних терміносистем.

Література:

Ахманова О. С. Очерки но общей и русской лексикологи / О. С. Ахманова. - М. : Учпедгиз, 1957. - 295 с.
Бабич Г. Н. Lexicology: A Current Guide. Лексикология английского языка: учеб. нособ. / Г. Н. Бабич. - М. : Флинта, Наука, 2009. - 200 с.
Балли Ш. Французская стилистика / Ш. Балли; нер. с фр. К. А. Долинина; нод ред. Е. Г. Эткинда. - М. : Изд-во иностр. лит., 1961. - 394 с.
Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К. : Вища школа, 1985. - 360 с.
Даниленко В. П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания / В. П. Даниленко. - М. : Наука, 1977. - 246 с.
Кобов И. У. Лингвистические исследования древнегреческих софистов / И. У. Кобов // Доклады республиканской конференции но вопросам германской, романской и классической филологии. - Вильнюс : Вильнюс. госун-тет им. В. Кансукаса, 1986. - С. 182-186.
Коваль А. П. Синоніміка в термінології / А. П. Коваль // Дослідження з лексикології й лексикографії. - К.: Наукова думка, 1965. - С. 157-169.
Новиков Л. А. Семантика русского языка / Л. А. Новиков // Русский язык в школе. - 1968. - С. 11-23.
Покровская З. А. Первоначала, нустота и вселенная в философском словаре Лукреция / З. А. Покровская // Вестник древней истории. - 1960. - № 4. - С. 83-101.
Толикина Е. И. Некоторые лингвистические проблемы изучения термина / Е. И. Толикина // Лингвистичекие проблемы научно-технической терминологии. - М. : Наука, 1970. - С. 57-67.
Brugmann K. Griechische Grammatik. Lautlehre, Stammbildungs- und Flexionslehre, Syntax / Karl Brugmann ; 4. Aufl. bearb. v. Albert Thumb. - München : Oskar Beck, 1913. - XX + 772 S.
Nagnajewicz M. Stosownosc i ozdobnosc stylu w teorii Cycerona i Kwintyliana / Marian Nagnajewicz // Meander. - 1965. - № 2-3. - Str. 95-103.
Quintilianus M. Fabius. Instutionis oratoriae libri XII / M. Fabius Quintilianus; rec. E. Bonnel. - Lipsiae : Teubner, 1899. - Vol. II. - XVIII. - 315 p.