Вірші про життя українською мовою. Від класики до сьогодення

Українська поезія – це скарбниця мудрості, краси та емоцій, яка протягом століть відображає душу нашого народу. Від класичних творів до сучасних віршів, українські поети майстерно оповідають про життя, кохання, втрату, надію та стійкість.

Ця стаття запрошує вас у захоплюючу подорож крізь історію української поезії. Ми дослідимо вірші про життя і долю різних епох, стилів та авторів, щоб відчути багатство та різноманіття української літературної традиції.

Від класичних форм до вільного віршу та експериментальних форм, українські поети не бояться висловлювати свої думки та почуття у найрізноманітніших формах. Їхні вірші про життя зі смислом не лише розважають та захоплюють, але й змушують нас задуматися над важливими питаннями про сенс буття та місце людини у світі.

Сучасні вірші про життя, що зачіпають душу

У цьому розділі ви знайдете твори сучасних українських поетів, які досліджують глибини людських емоцій та розкривають сенс життя у сучасному світі. Ці вірші про сенс життя змусять вас сміятися, плакати, задуматися та відчути зв'язок з іншими людьми.

Бережи її чуєш!

Бережи її , чуєш!
Коли дійсно втрачаєш,
Все можеш змінити,
Якщо цього бажаєш.
Не відпускай її, чуєш!
Ти сердцем відчуєш,
Що можеш прощати,
Якщо дійсно кохаєш.
Поговори з нею, чуєш!
Лиш тільки спробуєш,
Все можна виправити,
Якщо насправді цінуєш.
Бережи її , чуєш!
Коли дійсно втрачаєш,
Все можеш змінити,
Якщо цього бажаєш.

(Анастасія Діденко)

Болить голова

Тисне і сни тяжкі
І тяжіють думки
А чи так, а чи не так ?
Де правда єдина?

Чи істина завжди мусить боліти?
Немає ні правил
Ні жодних гіпотез
Немає нічого, жодної правди

А правда то в тім, що біль
То біль надміри
І дум, і дум, і дум
Цілої купи дум, думок

Котрі як рій – гудять:
Тут правда, а там Ні
І кожна має своє Я
І кожна з них іде до цілі

А страх у розпачі
Підсилює той біль
Біль голови
Де так, чи де не так

Боюсь себе, своїх думок
Боротьби окей чи не окей
Болить голова!

(Ігор Іванків)

Холодна гра

Холодна гра з самим собою,
Позаду теплі почуття.
В душі покрите все імлою,
Ти тонеш в прірві забуття.

І хоч куди тепер не глянеш
Ти чуєш голос рідний, свій.
Та прав на нього, жаль, не маєш…
Лиш мариш, в пошуках надій

Проживши весь цей час в пітьмі,
Не маючи поняття “себе”,
Реалі б’ють по голові
Кричиш один, вже й прав не треба

(Олександра Неоднічик)

Фільм під назвою Життя

Усі ми у житті актори,
Але чи вдасться нам красиво,
Зіграти свою роль?
Бо неодмінно з’являться канони,
Що скажуть – ти за межі не виходь!

І раптом йде між вами вибір,
Що рівний смерті і життю,
Найменша похибка і в вимір,
Впадете на краю.

Добро, чи зло…? питання непросте,
І вибір тут лиш й тільки за тобою,
Якщо прожити час той без пригод,
Життя не стане любим з головою.

І пам’ятайте друзі, що якщо,
Ви не захочете вставати,
Не забувайте, що колись,
Так само не хотіли руку впавшому подати.

(Віка Карась)

Вічність

Як довго плине час
людського існування,
Для кожного із нас –
Це більше покарання.

Він нього не втечеш,
Не матимеш ти змоги.
Для тебе не буде меж,
Але стане більше тривоги.

Ніхто ніколи не мав думки,
Як довго плине вічність ота.
Всі намагались вести розрахунки,
Насправді ж істина одна.

Вічність – це єдина мить,
І кожен собі обирає,
Як правильно її творить
При цьому терпить, згорає.

Всі намагаються переломити,
Мати вічність у себе в руках.
Ніколи не зможе істота зробити
Так, щоб все існувало навколо мас.

Вона сама обирає долі,
Для кого сильні, для кого – кволі.
І тільки тоді будеш радіти доволі,
Як зможеш зрозуміти суть її волі.

Звичайна ж людина
Не має причини,
Вести міркування
Щодо простої істини.

Вона живе на світі,
Не гадаючи марно,
Коли її довгий час
Вже перестане світити бездарно.

Адже для кожного з нас
Вічність стає особиста
І, не маючи, дорогих прикрас,
Вона насправді дзеркально чиста.

Всі хоч раз в житті
Замислюються щодо неї,
Але ніхто ще не зміг
Скорити вічність до ноги своєї.

(Анастасія Куркіна)

Гражина

Як знаєш, роби як хочеш,
Твоє житя твої думки.
Ти знай одне, ти жити можеш,
Здорова ти й твої батьки.
Ти маєш дах над головою,
Та вірних друзів маєш ти,
Візьми цю ручку правою рукою,
І все що думаєш ти напиши.
Подумай скільки радісних моментів,
Ти відчувала у житі.
Як з друзями гуляла в літку,
У парк, під дощ, та хоч куди.
І зараз ти одна сидиш,
Сидиш сумуєш, ти одна,
-Та не ридай, це тілька зараз
Казала у думках вона.

Пройшло три місяці
А вона, і дальше рида
Бо не має більше в неї
друзів вірних, ось нема!

(Карамида)

Вартість життя

Моя старість мов заздрість.

Підгляда у вікно.

Мов сусідка гріхи що рахує.

І звичайно гріхи не свої, а мої.

Мов сова, що у стрісі ночує.

Моя старість - не радість.

Бо тіло болить.Серце битися 

більше не хоче. І душа мов

той загнаний заєць тремтить.

Та молитву тихенько шепоче.

Моя старість - це жалість.

За тим,що мина. Вже "сьогодні"

ніколи не буде. Сонце завтра

лиш ранком по небу піде.

Я не знаю мене чи розбудить?

Моя старість - це вартість життя,

що прожила. На базарі буття

щастя я не купила.

Розібрали до крихти. Видно

пізно прийшла. Залишилась

лиш старість. Сива, боса, моя.

Пізні квіти зів'ялі кинув хтось 

у воріт. Не діждавшись когось

він пішов. Я підняла ті квіти

як пам'ять про тих, щастя

хто у житті не знайшов.

(кацмазонка)

Твоє життя

І буду тільки з тим хто заслуговує мене
Бо не потрібно лишніх слів, даремно все
Життя швидке, і не збагнем, а все мине
Та кожен день надію далі знову нашу унесе

Ми тільки ті, якими бачити себе готові
По сторонам дивитися не треба і думки
Що, хтось сприймає нас не так, це соплі
Які занижують тебе і це тривог струмки

Ми насолоджуємось волею своєю і життям
Будуємо яке самі і далі будувати будем
Буває дуже скучно, ти розумієш, зараз сам
Свою ми долю ще зустрінем, і її здобудем

Буває сумно, і думки витають кожну мить
Але ж хотілося здобути нам свою свободу
В душі у нас палає ще скорбота і горить
Шукаєм ми спокійну, чисту та цнотливу воду

Бо буду тільки з тим хто заслуговує мене
І не потрібно парити своє бажання бути
Все знаємо, що лиш бажання волі не мене
Та хочем нових цілей вже, висот здобути

Як пояснить свою жагу до волі та свободи
Бажання бути тими, ким ми бачимо себе
Коли навкруг чужих думок змивають води
І хочуть збити з цілі, що тебе вперед веде

Досягнемо всього самі, наперекір бажанням
Які нав’язують всі навкруги, бо знов живем
Підтримуєм всій шлях, на зло стражданням
Бо тільки від життя найкраще завжди заберем

(Яресько Я.М)

Життя у кожного своє

Біжить життя, дорога поки рівна.
Тоді були ще молоді, здорові.
Думки  і мрії були за́вжди  світлі.
Надіялись зустрітися з любов"ю.

Вирішували швидко всі проблеми,
Вони були неначе не для нас.
І забували всі життя прикмети:
Що править нами цей жорстокий час.

Це він незримо змінює манери,
Відчули у ногах якусь ми втому..
Бажання, щоб не влізти у халепи...
Тепер повільно йдемо ми під гору.

Та щось шепоче: треба відпочити,
Ми не міняєм курс і вірим ще ногам.
Йти навпростець, щоб шлях цей скоротити?
Та ні! Йдемо! На зло своїм рокам!

Роки бредуть неспішно теж за нами,
І відчуваєм непосильний цей тягар.
Але ж колись вони за нами мчали.
А ти іди! У відчай не впадай!

Вже недалеко, сонце в горизонті,
Зморився, треба сісти відпочить... 
Надія допоможе в обстановці,
Проігноруєм час, бо треба іще жить...

(Н-А-Д-І-Я)

Бал твого життя

Раз...два...три
Не спи.
Проживай кожен день як останній.
Тихо, ні звуку
Мовчи.
Бачиш танец, він такий надзвичайний.
Тепло, яскраво
Радій.
Бо закінчився ще один лютий.
Хочеш пораду.
Живи!
Буть сьогодні занадто розкутий.

Покажи свій характер!
Озвуч свою думку!
Байдуже, що вчили тебе не так.
Не буть скромний, 
Буть впертий, рішучий!
Бо таке виховання, не дає результат.
Світу байдуже на твою скромність
Світу "десь" що ти комусь промовчав
А от наглість й розкутість
Як друзі
Допоможуть отримати 
Життя твого бал*

*бал - як танцювальний захід.

(Олівія Тиркус)

Життя-мить

Спішимо на роботу, далі шидше додому,

З понеділка по суботу, з року в рік.

До двадцяти, долаємо юнацьку гору,

А звідти вже не спиниш часу лік.

Бракує часу для рідних, для друзів.

То зморені, то знову треба працювать.

Живем у снах своїх іллюзій,

Гадаєм, що все вдасться наздогнать.

Не дивимось на небо, на зорі...

Не торкає за живе пташиний спів.

Сьогодні відкладаємо на завтра,

Бо впевнені, що попереду ще цілий вік.

Все життя будуємо та консервуємо,

Свої фінанси, мрії, почуття.

Для їх втілення часу не маємо,

Бо живем за принципом надії й майбуття.

Старість і смерть-гості нежданні.

Без попередження приходять до нас.

І як не проси їх...Вони невблаганні,

Хапають в обійми і тягнуть у останній вальс.

Не забуваймо, що кожна мить як остання.

Обнімаймо вчасно рідних, друзів, дорогих...

Любімо, прощаймо, даруймо кохання,

Сьогодні і зараз, допоки жива ця неповторна мить.

(Окsi)

Класичні вірші про життя, які розчулять до сліз

Зануртеся у світ класичної української поезії з її безсмертними творами, що зображують красу, трагедії та вічні цінності людського життя. Ці вірші, які доводять до сліз, перевірені часом, здатні розчулити та подарувати незабутні враження.

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

(Ліна Костенко)

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

(Леся Українка)

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

(Василь Симоненко)

Життя іде і все без коректур...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

(Ліна Костенко)

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

(Ліна Костенко)

Сон

Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, – пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Росповила, нагодувала,
Попестила, і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй: той син Іван
І уродливий, і багатий,
Уже засватаний, жонатий,
На вольній бачиться, – бо й сам
Уже не панський, а на волі;
І на своїм веселім полі
Удвох собі пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть...
І усміхнулася, небога.
Прокинулась – нема нічого!..
На Йвася глянула; взяла
Його, гарненько сповила,
І копу дожинать пішла,
Поки не чути ланового.

(Тарас Шевченко)

Не бував ти у наших краях

Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.

(Павло Тичина)

Як добре те, що смерті не боюсь я

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

(Василь Стус)

Короткі вірші про життя

Відкрийте для себе красу та глибину української поезії у лаконічних та виразних формах. Ці короткі вірші, що зачіпають душу змусять вас задуматися над важливими питаннями життя, подарувавши вам заряд натхнення та емоцій. Читаючи вірш про життя за 1 хвилину ви зрозумієте, що для вираження найважливіших речей не треба багато часу.

Тихоплинне життя тихим спокоєм…

Тихоплинне життя
тихим спокоєм моститься в серці.
О, якби ж то знаття,
чим ця тиша для тебе озветься.
Може щедрістю рим
на вселенських стежках передрання,
де старий пілігрим
вже закінчив з сумлінням змагання.

Повернувся у скит
справ земних будні розсортувати,
наносив їх навкидь
душу спраглу в літах лікувати. 
Ні гравцем, ні жерцем 
ти себе нігди не удостоїв…
Пахне чай чебрецем
і ромашково-м’ятним настоєм.

Пахне спокоєм ніч,
ароматами воску просякла…
Сон спустився опріч,
й дума втихла, до ранку заклякла...

(на манжетах вишиванки)

Життя – успадкована проза…

Життя – успадкована проза,
буває… не час для весни.
І студить серця без морозу
некликаних слів табуни.

Вп’ялася у спомин очима.
Не парк – старовинний ковчег.
А в скверику наша лавчина,
і пам'ять, немов оберег.

Безсонні і лагідні нічки
бентежать думки невпопад,
фрагментами із кінострічки
роки повертають назад.

Знов пишуть загублену повість,
рятують для нас почуття. 
І мріє у мареві поїзд,
де їхати мали в життя.

Віднині бажання скромніші,
але спокушає перон…
Перейдемо з прози на вірші,
заглянем в останній вагон...

(Полісянка)

Добро, ти стало сенсом Життя…

Добро, ти стало сенсом Життя.

Не дай озлобитися Душею.

Прикрась течією  чистих думок

невгамовну жалість до себе.

В Житті дорога кожна  мить.

Людина, як піщинка мала

в нескінченності Буття.

(Svitlana_Belyakova)

«Ритмотемп життя» (F)

Часом ми розминаємось дорогами у безкінечному бутті…
Часом радіємо життю неначе діти…
Часом втрачаєм сенс й тікаєм від проблем… Перебуваєм в забутті…  
Нікому цей щалений ритмотемп життя не зупинити…

(ARSEN ZVENYHORA)

***

Цвіти, розквітай моє життя!
Дозрівай, як колос у полі.
Хай дух землі зростає дитя
Буде господар  своєї долі.

Один духом міцний, як горіх
В Іншого цвіллю пахне душа.
Загубить плоди дірявий міх
І завжди позаду  йде лівша.

Складаємо план ми на завтра
Все буде так, як має бути.
Спалює мрії в огні ватра,
Щоб Бога на землі відчути.

Від дощу залізо ржавіє
Жовтіє білий аркуш паперу.
Хто, як вміє, так живе, піє...
Зоріє на Марс, чи на Венеру.

(Чайківчанка)

Життя не має передчасний зміст

Життя не має передчасний зміст
із чистої сторінки день розпочинаємо
і долю вмовить справжній оптиміст
відтоді речення красиві прочитаємо...
Життя не має зрозумілий розділ
хоча любов ще не зачитана до дір
вона знаходиться із почуттями поспіль
і у закоханого чоловіка не підводить зір...
Життя не має вигаданий твір
і пошук щастя у ньому не залишимо
і ми порозуміємося на слово повір
і цю розв'язку....у серцях запишемо...

(Дмитро Погребняк)

Чи спить життя?

Життя прокидалось раніше за мене.
А може воно взагалі і не спить?
Он поле чорніло, а стало зелене, 
Пташки заспівали, мене щоб збудить.

А вітер приніс прохолодне повітря
І сонце ласкаво промінням торка.
Маленьких, старих і кому повноліття, 
Вставайте! Бо плине життєва ріка.

Здається ще вчора для когось буяло, 
А взавтра весь цвіт облітає до ніг.
Як швидко життя уночі проскакало 
І видно на скронях уже білий сніг.

Та кожної ночі лягаю я спати,
З надією вранці прокинутись знов.  
Почути пташок, що уміють співати
І в річці Життя, відшукати любов.

(Олександр Степан)

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

(Василь Стус)

Й тоді життя засяє

Життя прожити, то не поле перейти.
Добра і зла у ньому є багато.
Та треба зло усе перемогти
Й тоді життя засяє, наче свято!

(Красоткіна Надія)

Вірші для дітей про життя. Просто про головне

Познайомте дітей з українською поезією через прості та зрозумілі вірші, які розкривають важливі життєві цінності та уроки. Ці твори допоможуть дітям краще зрозуміти себе, світ навколо та стати чуйливішими до інших людей.

Планета снів

Планета снів, вона чудесна,
І мрій дитячих даль небесна,
Квітує, мов вишневий сад,
А ніч там сипле зорепад.
Там вітер із хмарками грає,
І принц любов свою шукає,
Це світ казкових таємниць,
Джерельної води криниць.
Птахи там весело співають,
А бджоли все нектар збирають,
Там гноми, смурфики, звірята,
Всі дружні,як малі курчата.
Луги, в різноманітних барвах,
Палаци у коштовних шармах,
Там феї в убраннях ошатних,
Чарують у хоромах знатних.
Там сльози радості із хмар ,
Навкруг таланти божий дар,
Планета снів вона чудесна,
І мрій дитячих даль небесна!

(Анастасія Діденко)

Хлопчина та орел

Летів орел величний дуже,
Бродив юнак із горем, без мети.
Хлопчина каже: “Орле, друже,
Чи не поміг би мені ти?

Мама моя, рідна ненька
Слабка і хвора, боже, боже.
Чи не поміг би їй, бідненькій,
Тільки так сум мій переможеш!”
Дивиться наш птах жорстоко,
Жалю у його очах немає.
Любов до себе – його затока,
Гордість – корабель, що його тримає.
Аж раптом із зелених кущів
Старий дідусь, промовляючи, виходить:
“Швидше сонце перестане сходить,
Ніж дочекаєшся ти жалю від орлів”.

(Арсен Карпенко)

Буває все

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть

тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду...
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе
забув.

А як забуде раптом
тебе твій друг —
то що ж:
ніякий він не справжній,
а просто так —
ніщо!..

(Анатолій Костецький)

Внучка-трудівничка

Наша внучка - трудівниця,
До роботи беручка.
І ніхто тут не хвалиться,
Справді - внучечка така.

Працьовита і слухняна,
Без роботи не сидить.
Посуд вимила старанно,
Все засяяло, блистить.

Вправно квіти поливає
І на грядці огірки.
Каченят ще доглядає,
Їх годує залюбки.

Стереже пташат постійно
Помічниця золота,
Пильно-пильно і надійно
Від смугастого кота.

Просимо: "Присядь хоч трішки,
Помагаєш ти усім,
Натомились ручки, ніжки...
Відпочити треба їм.

Працьовите, ти, дитятко,
Знає це уся сім'я".
Усміхається внучатко:
"Не втомилась зовсім я!"

(Наталія Паснак)

Ніколи не заздри

Ніколи не заздри, бо заздрість не радість,
Вона лиш приносить біль, горе і злість.
Принижує дуже, несе безпорадність,
І хоч без зубів, але серденько їсть.

(Красоткіна Надія)

Дякувати всім важливо

Хтось тобі цукерку дав, може щось подарував…
Треба «Дякую!» сказати і про це не забувати!
Хтось словечко скаже гоже чи тобі чимсь допоможе…
Без подяки не біжи, щиро «Дякую!» скажи.
«Дякую» — це слово-диво! Дякувати всім важливо.

(Красоткіна Надія)

Треба завжди всіх вітати

Треба завжди всіх вітати. Добрий день, матусю й тату!
Добрий день, пташки і квіти, і дорослі всі, і діти!
Добрий день і сонце, й небо! Чемними всім бути треба!

(Красоткіна Надія)

Чемно з усіма вітайся

Зранку пташечки співають, небо й сонечко вітають.
Кажуть щиро: «Добрий день» і виспівують пісень.
Тож і ти хорошим будь, привітатись не забудь,
Чемно з усіма вітайся й мило людям посміхайся!

(Красоткіна Надія)

Бруд

Мила бруд увесь боїться, чистоти вся грязь страшиться
Й липне погань лиш до тих, хто не миє рук брудних.
Тому руки треба мити, в чистоті завжди ходити.
Тільки там, де чистота, то й здоров’я процвіта!

(Красоткіна Надія)

Мудра книжка діток вчить

Мудра книжка діток вчить, як на світі треба жить.
Тож, хто ці книжки читає, інтелект високий має,
Розум власний і знання і не йде вже навмання,
А свою дорогу знає, й мудрим сам завжди буває.

(Красоткіна Надія)

Рух — це сила

Щоб міцне здоров’я мати, дітям треба пам’ятати,
Що у русі справжня сила, яка велетів зростила.
Тому бігайте, стрибайте і лошат переганяйте,
Грайте в «класики», «скакалки», м’яч ганяйте аж до балки,
Бо як будете сидіти, то почне усе боліти.

(Красоткіна Надія)

Вірші про життя під час війни

Відчуйте силу та стійкість українського духу у віршах, написаних під час війни. Ці вірші про життя до сліз зображують біль, втрати та надію, даючи голос тим, хто постраждав від конфлікту, та підносячи людську мужність.

Життя одне

А вже квітень порядкує -          
Стелить трави запашні !          
Весна легкою ходою,                  
Жаль, нема кінця війні.                   

Он йде жінка в чорній хустці,
Дід похмурий, ледь бреде,
І тривоги... І неспокій…
Де той мирний день, він де?

Загубився десь в тенетах,
Сплетінь правди і брехні…
Як відсіяти полову?
Знайти зерна золоті?

Від яких - спокійна старість, 
Мудра зрілість, юний час.
Утішатися щоб  миром -
Бо життя одне у нас!

(В. Ф.)

Третє життя

Третю весну... без сну.
Завтра, сьогодні, вчора.
Вбране у кров рясну
Третє життя. Без моря.

Скільки ще тих життів?
Вітром шмагає квітень.
Світ поміж двох світів, 
Наче й немає світу.

Небо фарбує пил - 
Жовтий пісок Сахари.
Де ще б узяти крил,
Щоб обігнати хмари?

Видих і знову вдих.
Стогне земля від горя.
Третя війна... на всіх.
Третє життя. Без моря.

(Яна Сілецька-Васильєва)

Молитва

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

(Юрій Іздрик)

Тут обелісків ціла рота...

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова...
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

(Ліна Костенко)

***

коли пролітає ракета

тоді на якусь мить

можна побачити в небі

нове сиве пасмо

у волоссі Бога

усе нове й нове

здається

що несивого волоска

там уже й не лишилося

якщо котрась прилетить до мене

тоді вже і я

Самого Бога побачу

але хтозна

чи Бог тоді

побачить мене

(Іван Андрусяк)

***

оживати о 4 ранку в чужому ліжку 

на чужій білизні

між чужих стін

розуміючи

що навіть тіло оце — чуже

я не знаю його

роздивлятися в дзеркалі

розтягуючи щоки, підіймаючи брови — 

ніби знайомі риси

дихай глибше

все добре

прискіпливо вивчати знайомі пломби в зубах

набряклі повіки — але ж ні!

це не я

хтось стежить за кожним рухом

з морозяної пустелі випалених зіниць — 

ану ж схиб чужинко! 

і я схиблюю

тепер це навіки

тепер це навіки —

надягати зранку 

тіло наче чуже пальто

просякле запахами багать 

     цигарок  

           трупів

терти і прати його

з оскаженілою ненавистю

ридати й просити

будь ласка

заберіть це від мене…

віддайте моє тіло!

віддайте МОЄ життя!

скажіть ім’я тієї

кого я оплакую щодня

щоночі

і не можу спинитися

(Олена Степаненко)

***

тепер моя домівка це спогади

туди повертаюся після прогулянки війною

туди приходять жінки

з оголеними руками

і вимішують тісто 

для духмяного хліба

приходять діти

яких разом із батьками

ще не обстріляли в Бучі

з відстані в п’ять метрів

і які ще не дихають через трубку

в 17-й лікарні

бо їхні легені

ще не пробиті

а тазові кості

не подроблені

інколи приходиш ти

я відчуваю твій запах

і відчуваю твої погляди

що пірнають

у мої зіниці

у спогадах не прокрапує кран

не прокрапує кров

не ридає вібродзвінок телефона

аж до смерті акумулятора —

бо там знімають слухавку

я приймаю душ і з лійки не течуть крики

у спогадах вуха закладає

мішками з піском

очі застеляє

м’якими карематами —

триває кругова оборона

від реальності

у спогадах немає війни

я не хочу дому зі спогадів —

я хочу вогню зцілення

(Павло Матюша)

***

у нас більше немає старих речей

салюти з хламу летять над містами

салюти з хламу стають журавлями

птах із сорочки

птах з черевика

співають про новий

вільний світ

(Олеся Мамчич)

Вірші про життя з гумором для підняття настрою

Подаруйте собі заряд позитиву та гарного настрою з добіркою гумористичних віршів про життя. Ці твори змусять вас посміхнутися, подарувавши заряд оптимізму та віри у краще.

Лінивий Пилип

Дуже важко жить Пилипу:
де не ляже — там прилипне,
і лише підйомним краном
підніма Пилипа мама.

(Анатолій Костецький)

Акула

Акула зуби нагострила,
Акула снідати хотіла,
Та від великої акули
Кудись бігом усі шмигнули ).

(Надія Майхер)

Трошки гумору

Пишнотіла, гарна жінка... ходить, немов пава,
Та для деяких мужчин - звичайна забава.
Як подивиться у очі - все можна забути!
Така змусить чоловіка на холодне дути.
Хоч не зовсім і тендітна, та душею гарна.
Очі світяться, привітна, тільки справа марна...
Не ходіть ви попід вікна, не свистіть у браму,
Бо вона із того зробить вам велику драму.
Вона знає на що здатний чоловік удома:
Кине ноги на дивані, бо у нього втома,
Бо прийшов же він з роботи ( бідний наробився),
Прийняв ванну, повтирався, ще й пива напився.
Лежить мужик на дивані і думку гадає,
Ніби зараз колискову жінка заспіває,
А та жінка бідолашна... їжу пре до дому:
- Зараз швидко приготую, навіть через втому.
Я ж з «театру» - ти з роботи. Напевно втомився...
Он, вже бачу, від утоми в куточок забився.
Зараз посуд я помию, приберусь у хаті.
Як ти, милий, почуваєш себе у кімнаті?
Може дує із віконця, чи мала подушка?
Мабуть, сонце сліпить очі, моя мила душка?
Ой, Господи! Все наснилось. За голову взялась,
Подумала про майбутнє, та й перелякалась.
Невже мені самій гірко? Одна лиш розрада,
Ніхто нерви не мотає, не чекає зрада.
Нехай буду гарна й пишна, хай вітер цілує,
Бо в заміжжі, знаю точно, мужик не цінує!

(Таня Алексійчук)

Гумор. Гумореска

Ще і сонце не вставало...
Ліс дрімав в тумані...
Вже не спала пані Галя
Спокою не має!
Бо Мариська хай їй грець!!!
Люди, бульбу вже копає!!! 

"Та шоб Я була не перша?
Я городу пані!
Ну ви тільки подивітьсі
Шо вона собі гадає?!" 

І на тій премудрій думці
Ліктем б'є Івана...
"Ти ше спиш, вставай старий?!"
(Скинула з дивана!) 

"Йой ти бабо чи с здуріла,
Чи ті шо вкусило?!"
Бурмотів під ніс Іван
Хоч було несила. 

"Ше вся бульба з буринами
А ти спиш ледащо?!
Хоть би совість ті  кусала!
Ну та певно... Тобі нащо!" 

"Ой ти Галю, що ж ти мила?
Спи ще дорогенька...
Біб ще добре не достиг-
Гичка зелененька"... 

"Шо?!! Ти видів шо Мариська 
Бульбу звечора зорала?
Там вже міха певне штири
Зрані назбирала! 

Йди вставай звони фірману
Най рихтує коні!
А ти біб іди косити
На тім більшім полі!" 

Галя відра вже складає,
Ладнає мотики.
Мусить, мусить скорше всіх
Городи скінчити! 

Так як Галя, треба вміти
Городи тримати.
Що не день то якесь діло
Для Івана мати. 

Галя толк у тому має.
Вміє всьо зробити!
Руки в боки, стане в бобі,
Жук не хоче жити!!! 

"Всього треба насадити
Би була робота!
Щоб навесно вибирати, 
Посадити, пополоти! 

Потім в міхи назбирати 
Щоб раділо око!
Ну і що, що слимак з'їсть
Десь під кінець року!" 

Галя перша мусить бути...
От така вже вдача!
Вже Іван до того звик,
Ну а як інакше? 

Мовчки слухає Галинку,
Кліпає вочима...
"Най с робе шо вже хоче
Тілько б не кричила!" 

Їдут люди відпочити
То на море то в Європу....
А вона с насадила
Пів гектара кропу! 

Та не має бідна часу
Навіть помолитись...
Бо шо робити не важливо
Головне - то наробитись! 

Все те марне, все зітліє....
І не варте й миті.
Кожен стане перед Богом
Й буде говорити! 

Не спитає про роботу...
Скільки грошей с мала...
Запитає лиш на що 
Життя змарнувала?! 

Галі того не кажіть.
Вона старша - ліпше знає!
Краще прийдіть поможіть
Як город копає! 

Ще писати можна довго
Думками - розмовами.
То всьо вигадка була.
А всі збіги з реальними подіями 
і людьми є випадковими!

(Ірина Олійник)

Не такий апельсин

У рябого кошеняти
Завелися грошенята.
Скік мале у магазин
І купило апельсин.
Розкусило – там водиця …
– Апельсин цей не годиться! –
І побігло в магазин.
– Дайте з салом апельсин!
(Воронько Платон Микитович)

Вірші про життя - поетичні твори, які змусять вас задуматися

Українська поезія про життя – це не просто слова на папері. Це скарбниця мудрості, емоцій та натхнення, яка протягом століть веде діалог з людською душею.

Від класичних творів до сучасних віршів українські поети майстерно оповідають про сенс буття, красу природи, силу кохання, біль втрати, надію та стійкість перед обличчям викликів.

Читаючи вірш про життя Ліни Костенко, ми не лише занурюємося у світ емоцій та образів, але й маємо можливість поглянути на життя з іншого ракурсу, поставити собі важливі питання та знайти відповіді, що ведуть до глибшого саморозуміння.

Українська поезія про життя – це не просто розвага, це подорож до глибин людської душі, це джерело мудрості та натхнення, яке дає нам сили жити, творити та любити.