Етикет порядності

Англ.: decorum; нім.: Anstand; ісп.: decoro; франц.: bienséance.

1. Термін класичної драматургії. Дотримання літературних, художніх та моральних вимог певної епохи та певної публіки. Етикет порядності є одним з правил
класицизму. Його започаткував Арістотель, який наголошував на таких моральних
вимогах : публіка повинна сприймати моральність героя; моральні вчинки, історичні явища слід передавати правдоподібно; заборонено показувати реальність вульгарно та буденно. Також заборонено демонстрацію сцен еротики, насильства та смерті. Етикет порядності вимагає, попри все інше, когерентності композиції фабули та логіки дій. Ж. Шерер розрізняє етикет порядності та правдивість: “Правдивість є інтелектуальним буттям. Вона вимагає певної когерентності між елементами театральної п’єси. Вона забороняє абсурд і сваволю або, принаймні, все те, що публіка сприймає таким. Етикет порядності є моральною вимогою до театральної п’єси, щоб вона не вражала усталених смаків, моральних ідей і, якщо можна так висловитися, забобонів глядача” (Z.Scherer, 1950 : 383).
Поняття етикету порядності (у тому вигляді, як його розробили між 1630 і 1644
роках тогочасні вчені Шаплен та Ла Менадьєр) доволі часто суперечить поняттю
правдивості (чи інакше “подібності” – термін, який вжив Мармонтель у відомій праці у розділі “Етикет порядності”): іноді історична правда буває прикрою, а тому драматург задля дотримання етикету порядності змушений її прикрашати. Отож подібність “стосується дійових осіб”, а етикет порядності – “головним чином глядачів”.
Коли подібність “відображає звичаї, традиції часу та місця дії, то етикет порядності віддзеркалює психологію та традиції тої країни і того століття, яким присвячено
дію” [Мармонтель (Marmontel. “Eléments de littérature”)]. Одне слово, етичнопорядним є те, що відповідає смакам глядачів та їхньому уявленню про світ. Так, Корнель оправдував натяк у його творі на одруження Сімени з Сідом, бо такий шлюб міг “шокувати” публіку : “ щоб не викривляти історії, я збагнув, що не обійдуся без уведення пояснення, проте я не був упевненим в успіхові; але тільки таким чином мені вда­лося узгодити етикет порядності з правдою фактів” (“Іспит Сіда”) (див. також “Réflections sur la Poétique d’Aristote” de R.Rapin, 1674).
2. Отож правило етикету порядності – це код без пояснення філософських та
моральних приписів. У цьому плані для кожної епохи характерним є своє правило, і
його непросто відрізнити від ідеології. Будьяка школа та будьяке суспільство, навіть заперечуючи правила попередньої епохи, витворюють власні норми діяльності.
Таким чином. етикет порядності відображає ту епоху, яка його витворила і хотіла б
бачити у своїх мистецьких творах. Етикет порядності зазвичай зазнає “радикального
впливу будьяких понять” (Ніцше).
Наприклад, у наш час можна не раз побачити, як у Парижі чи у НьюЙорку режисери пропонують акторці роздягатися на сцені – чи то в п’єсах Маріво, чи Брехта, чи Р.Формана.
Літ.: d’Aubignac, 1657; Bray, 1927