Ірина Жиленко. Неспокій
Мій неспокій!
Ох, я бачу, бачу
В соняшниках плечики хлоп’ячі,
Вітром жовтим випахчений чуб.
Бачиш? Онде той, бурштиноокий?
То моє страждання, мій неспокій!
Чуєш?
Ось він...
Грюкне клямка в сінях.
Де ти взявся? Де ти взявся, сину?
«Ч-ш-ш...
Я родився в клуні у насінні,
Я родився в шумі яворинім,
Віриш?
Я родився в тихому смерканні,
У пахучім зерні коноплянім,
Віриш?
Ти ще не забула, як в дорозі
Нам гарба вистукує пісні,
І рокочуть буркотливі грози,
Й на баштанах мокнуть курені?!
Ти ще не забула, як медово
Пахне кашка тепла на стежках
І втирає сонячним подолом
Сонний ранок сльози на щоках?
Ну, вставай!» —
Вишумує у кронах
Терпкий вітер.
І тремтять затоки.
І тривожний ковилевий гомін
Захлинув мене і мій неспокій.
