4 книги про російсько-українську війну

Книги, представлені тут,- це не наукові роботи віддалених у часі авторів, а голоси очевидців, які волають до нас. Чергова химерна війна, породжена РФією в 2014 році, перетворилась на свідчення, що у Другій світовій війні не всі вороги були переможені, не зі всіх тираній зірвали маски. Тому ми приречені переживати дежавю: знищення населених пунктів, розтоптування людських доль, знову бачити полонених, які так нагадують в’язнів  концентраційних таборів… Ці свідчення немов шкільні уроки, які ми мусимо знову і знову проходити, аби до нас нарешті дійшло: фюрери й досі поряд; вони поширюють свою «правду», борючись за наші розуми, а всіх незгодних воліють масово списувати, немов тих недолюдей-реплікантів.

Тож послухаємо, що ж ті голоси нам шепочуть.

1. «Як Україна втрачала Донбас» Дениса Казанського та Марини Воротинцевої

Видавництво «Чорна гора».

Рік видання- 2021.

            Детальний літопис про те, як розгортались події на Донеччині та Луганщині, описані очевидцем- донецьким журналістом Денисом Казанським. Чому все склалося саме так і сьогодні на цих землях проживають люди, орієнтовані скоріше на Росію, ніж на свою батьківщину? Як відбувалося становлення потужних донбаських кланів, які постраждали від ворожнечі, яку самі ж і розпалили? Ця книжка необхідна для правильного розуміння історії сьогодення, яка оголює непросту правду та змушує замислитися.

2. «Кава з присмаком попелу» Олексія Петрова

Видавництво «ДІПА».

Переклад на українську 2024 рік.

Видання «Кава з присмаком попелу» авторства Олексія Петрова – це спроба розібратися у війні на Сході України, що тривала з березня 2014-го до липня 2015 року. Місця подій – Мелітополь, Запоріжжя, зона Антитерористичної операції (АТО), сектори «Б» і «М». Книга містить багато автобіографічного матеріалу, що робить її дуже особистісною та правдивою, справжньою літературною хронікою тих важких умов.

Автор відтворює реальність війни, усі її жахливі та нелегкі моменти, а також внутрішні конфлікти та пошуки сенсу у тому, що відбувається. Через автентичність своїх спогадів та розмірковувань, він намагається дати відповіді на питання, які хвилюють багатьох: чому це сталося, як так відбувається, що далі?

3. «Полон» Валерії «Нави» Суботіної

Видавництво «Фоліо».

Рік видання- 2024.

Видання «Полон» (Воєнні щоденники) - це неймовірно динамічна, стрімка та вражаюча історія виживання й мужності в умовах надскладних випробувань. Авторка, яка перебувала в складі пресслужби полку "Азов", утримувалася у полоні протягом понад 11 місяців, переживаючи неймовірні випробування та небезпеку.

У книзі Валерія докладно описує умови свого утримання в полоні: хронічна нестача їжі (багато полонених виглядають після полону жахливо, як в’язні нациських концтаборів) та води, постійний контроль та спостереження, психологічний тиск та спроби зламати її морально. Вона розповідає про свої почуття, страхи та надії, які її супроводжували в ці важкі часи. Книга не лише відображає особистий досвід авторки, але й відкриває очі читачів на складність воєнних конфліктів та відданість людей, які борються за свої права та свободу.

"Полон»- це не лише історія однієї жінки, але й глибокий погляд у військове життя, випробування та долю багатьох, хто стикається з війною. Ця книга змушує задуматися про вартість миру та свободи, а також про силу і витримку людей в обличчі великих випробувань. Це приклад класичної  мемуарної літератури, котра відображає особисті переживання та рефлексії безпосереднього учасника описаних подій.

4. «#Маріуполь #Надія» Надії Сухорукової

Видавництво «Лабораторія».

Рік видання- 2023.

«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим».’

Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті — усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.

Не впасти у відчай Надії вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед — демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами.

Онтон Орел