Руський щит на брамі Царгорода: міфи і реальність походу князя Олега 907 року
Похід князя Олега на Царгород 907 року – подія, оповита легендами та суперечливими трактуваннями. З одного боку, "Повість минулих літ" Нестора-літописця описує його як тріумфальну перемогу, де русичі, поставивши кораблі на колеса, змусили візантійців платити данину. З іншого боку, візантійські хроніки не згадують про цю подію, що змушує істориків ставити під сумнів достовірність літописного опису.
Підготовка до походу та об'єднання слов'янських земель
Згідно з літописами, у 882 році князь Олег здійснив ряд важливих кроків, які кардинально змінили хід історії Русі. Спочатку він захопив Смоленськ та Любеч, а потім, підступно вбивши київських князів Аскольда та Діра, утвердив свою владу в Києві. Цей акт став поворотним моментом, адже саме Київ Олег проголосив "матір'ю городів руських", фактично перетворивши Руську землю з федерації племен на централізовану державу з самодержавною формою правління.
Протягом наступних років князь Олег активно розширював кордони своїх володінь. Він підкорив численні слов'янські племена: полян, древлян, сіверян, радимичів, а пізніше - в'ятичів, хорватів, дулібів і тиверців. Ці землі об'єднувалися навколо стратегічно важливого торгового шляху "із варяг у греки". Зібравши потужне об'єднане військо, Олег вирушив у грандіозний похід на Константинополь (Царгород), прагнучи утвердити велич і могуть молодої держави.
Легендарний похід: облога Царгорода та кораблі на колесах
"Повість минулих літ" розпочинає оповідь про похід на Царгород з переліку слов'янських та фінно-угорських народів, яких князь Олег залучив до походу: "У рік 6415 (907). Пішов Олег на греків, залишивши Ігоря в Києві, і взяв же з собою безліч варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мерю, і древлян, і радимичів, і полян, і сіверян, і в'ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, відомих як товмачі: ці всі називалися "Велика Скіфія". І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом 2000".
За наказом імператора Льва IV Філософа, константинопольська бухта Золотий Ріг була перекрита ланцюгами, а саме місто приготувалося до облоги. Незважаючи на перешкоди, Олег висадився на берег і розпочав жорстоку битву. Околиці міста зазнали спустошення: палаци були розграбовані, а церкви спалені. Полонених жорстоко стратили: одних розсікли, інших замучили, а третіх втопили в морі. Русичі безжально розправлялися з греками, як то годиться ворогам.
Далі опис походу оповитий легендами. Найвідоміша з них розповідає про те, як Олег поставив свої кораблі на колеса і рушив суходолом до Константинополя. Цей незвичайний маневр настільки вразив і налякав греків, що вони негайно запросили миру.
Спочатку візантійці спробували обдурити русів, запропонувавши їм отруєну їжу та вино. Проте Олег, бувши мудрим вождем, розпізнав підступ і відмовився від дару. Цей вчинок продемонстрував його пильність та рішучість. За його здатність нібито передбачати долю і прозвали князя Олега Віщим, тобто "той, хто бачить майбутнє".
Підписання договору та "щит миру"
Зрештою, греки, усвідомлюючи свою безпорадність, змушені були погодитися на умови Олега. Згідно з договором, вони зобов'язалися виплатити по 12 гривень кожному воїну, а також окремо князям Києва, Чернігова, Переяславля, Полоцька, Ростова, Любеча та інших міст. "Повість минулих літ" також згадує про данину в 12 гривень за кожну лодію. Цей пункт договору, однак, залишає без винагороди кінних учасників походу.
Окрім разових виплат, Візантія зобов'язалася сплачувати щорічну данину, а також було укладено договір (відомий як договір 907 року), який чітко регламентував правила перебування та торгівлі руських купців на візантійській території.
Для підтвердження щирості своїх намірів візантійці урочисто цілували хрест, зі свого боку русичі присягалися на своїй зброї та в ім'я шанованого ними бога Перуна.
Цей договір став знаковою подією для Київської Русі, значно розширивши її торговельні можливості та зміцнивши міжнародний авторитет.
На знак тріумфального завершення свого походу князь Олег звелів прибити свій щит до воріт Царгорода. Цей літописний факт згодом набув широкої популярності та став сюжетом для численних художніх творів.
Важливо зазначити, що Олег не прагнув знищити чи осквернити Царгород. Прибиття щита до воріт можна розглядати як символічний акт захисту. Олег не просто продемонстрував свою силу, але й засвідчив готовність взяти Царгород під своє заступництво. Цей вчинок підкреслював його миролюбні наміри та прагнення до взаємовигідного співробітництва з Візантією. Він розумів, що мирні відносини з Візантією відкриють нові можливості для торгівлі та культурного обміну, а також сприятимуть процвітанню його держави.
Суперечки навколо походів Олега на Царгород
Історична достовірність першого походу Олега на Царгород у 907 році викликає жваві суперечки серед істориків. Деякі з них ставлять під сумнів опис події, представлений Нестором-літописцем у "Повісті минулих літ", вважаючи його вигадкою. На противагу цьому, опис походу 860 року ґрунтується на візантійських джерелах, зокрема хроніці Амартола.
Щодо походу 907 року, то його опис у літописі спирається виключно на усні перекази. Деякі мотиви й деталі цієї розповіді знаходять паралелі в скандинавських сагах.
Важливо зазначити, що подібні легенди (хоча й не завжди відповідають історичній дійсності) свідчать про те, що подія все ж таки мала місце. Ймовірно, хід подій відрізнявся від того, як його описує літопис.
Договір 911 року: початок співпраці
У 911 році, прагнучи остаточно закріпити результати попереднього походу, князь Олег відправив до Константинополя посольство. Їхньою місією було підтвердити умови раніше укладеного договору й гарантувати довгострокове співробітництво між двома державами.
У результаті греки знову заплатили контрибуцію (48 тис. гривень золотом), підписали вигідні для русичів угоди: про торгівлю; про забезпечення їхніх кораблів при поверненні на Русь; про взаємну допомогу кораблям, що зазнали лиха поблизу берегів однієї із країн.
Таким чином, договір 911 року не лише закріпив завойовницькі успіхи Олега, але й заклав основи для довгострокового політичного, економічного та культурного співробітництва з Візантією. Цей договір також став важливим кроком у становленні давньоруського морського і торгівельного права.
Наслідки походу та історичне значення
Похід 907 року, хоч і оповитий легендами, став знаковою подією в історії Київської Русі. Він продемонстрував військову міць держави та її здатність кидати виклик навіть такій могутній імперії, як Візантія. Це сприяло консолідації влади князя Олега й авторитету його держави на міжнародній арені.
Договір з Візантією відкрив для русичів нові можливості для торгівлі, що стимулювало економічний розвиток Русі. Русичі отримали доступ до візантійських ринків, де могли продавати свої товари, зокрема хутро, мед, віск та інше.
Похід 907 року став першим кроком у формуванні зовнішньополітичної стратегії Київської Русі. Олег продемонстрував, що він готовий використовувати як військову силу, так і дипломатію для досягнення своїх цілей.