Толя Недоля. Вірш: Язик
Їде потяг,
З часом плине
Через рідну Україну,
Та вона не зовсім
Рідна,
Бо втрачаємо коріння:
Лиш чужою розмовляють,
А свою кровинку хають.
Не почути українську –
Лиш нав’язану,
Ординську.
Підзабули про культуру,
Козаків,
Літературу.
Спілкуватися
Не вміють –
І чуже в культурі сіють.
За усіх хапає сором,
Ніби переміг вже ворог.
Люди добрі, схаменіться
І за свій язик візьміться!
