Драматична поема
Англ.: dramatic poem; нім.: dramatisches Gedicht; ісп.: poema dramático;
франц.: poème dramatique.
1. Традиційно теорія літератури розрізняє епічну, ліричну й драматичну поеми.
Драматична поема в епоху класицизму була незалежним від сценічної реалізації й спектаклю драматичним текстом*, який учені уми того часу намагалися заперечити, вважаючи його зовнішнім і другорядним фактором або принаймні менш цінним, ніж сама поема. Трагічна поема зв’язана з композицією фабули (Арістотель).
До XVIII ст. поеми пишуться олександрійським віршем.
2. Термін “драматична поема” в наш час видається незрозумілим, бо ми сприймаємо текст як первинний незавершений етап вистави. Тим не менше, в епоху класицизму, коли побутувала драматична поезія* (чи, інакше, зображальна поезія), суть поеми полягала в тому, що вона мала містити всі вказівки, потрібні для подальшого її розуміння в дискурсах, які передають дії таким чином, що “діяти означає говорити” [д‘Обіньяк “Практика театру” (d’Aubignac, 1657)]. Таку поему можна читати, сидячи “у фотелі”, проте з попереднім “розподілом” ролей. Поезис (написання фабули) передбачав не наявність літературної цінності твору, а його гармонійну композицію вкупі з фабулою, яку актори, вдаючись до довгих безперервних монологів, радше переповідали, ніж грали.
3. В естетиці й класифікації жанрів драматична поема посідає окреме місце в
розділі про розвиток літературних форм: так, за Геґелем , “драматичну поему слід
неминуче розглядати, як наївну стадію поезії та мистецтва, оскільки вона за змістом
і формою досягає найідеальнішої тотальності”; драматична поезія є єдиним жанром,
в якому “поєднано об’єктивний епос і суб’єктивний принцип ліричної поезії” (Hegel.
“Esthétique “ – “La poésie dramatique“).
4. Між драматичною поезією з її дійовими особами, конфліктами й випадковими діалогами та поетичною драмою* часто немає чіткої межі, адже поетична драма
насправді не призначена для сцени, оскільки складається з низки послідовних поетичних текстів.
5. Іноді драматичний поет протиставляється драматургові [Вілар (Vilar, 1963
: 140)]. Драматичний поет – це той, якого задовільняє написання тексту віршами і
якого величають титулом “майстер пишномовства”; драматург – той, хто вміє побудувати дії та персонажі поза абсолютним контролем пишномовства. Іноді один і той самий автор (наприклад, Расін) виступає як майстер пишномовства (Барро) або як автор сценічних дій (Вілар, Планшон). Тут маємо винятково небезпечне протиставлення форми та змісту драматичного тексту як абстрактного розриву між ними.
