Драматична ситуація

Англ.: dramatic situation; нім.: dramatische Situation; ісп.: situación dramática;
франц.: situation dramatique.

Сукупність текстуальних і сценічних факторів, необхідних для розуміння тексту та дії в певний момент його читання або спектаклю. Як і вербальне повідомлення,
яке нічого не означає, коли ми не знаємо ситуації або контексту процесу висловлювання, сцена в театрі стає зрозумілою внаслідок представлення, роз’яснення або знання ситуації. Описати ситуацію п’єси означає сфотографувати в певний момент усі стосунки між дійовими особами, “заморозити” розвиток дії, зробити висновок з неї.

Драматичну ситуацію можна відтворити на підставі сценічних вказівок, просторово-часових вказівок, міміки і пластики акторів, глибинної природи соціальнопсихологічних відносин між персонажами, власне, будьякої визначальної вказівки, достатньої для розуміння мотивацій та дій персонажів.
Вислів “драматична ситуація” засвідчує передусім суперечність у словах: “драматичність” зв’язана з напруженістю, очікуванням, діалектикою подій. І, навпаки, ситуація може виглядати статичною та описовою. Наприклад, жанрова картина.
Драматична форма функціонує завдяки низці діалогів, які виражають то описові моменти і діалектичні пасажі, то інші ситуації. Кожна ситуація (на перший погляд, статична) є тільки підготовкою подальшого епізоду. Вона допомагає конструювати фабулу й дію.
1. Ситуація й актантна модель
Взаємну ситуацію персонажів у межах однієї дії можна “візуалізувати” за
допомогою різних актантних схем: стосунки між актантами драми в певний
момент драматичного розвитку є саме образом ситуації. Абстрагувати персонаж у
межах певної актантної конфігурації не можна, не порушивши схеми ситуації.
З погляду структуралізму, події та персонажі отримують значення тільки в глобальному контексті ситуації. Їхнє значення залежить тільки від місця та ориґінальності в сузір’ї сил драми.
2. Ситуація та постава
Встановити межі ситуації, на думку деяких вчених [Янсен (Jansen, 1968, 1973)],
означає порівняти сегмент тексту зі сценічними елементами, які протягом певного
часу залишаються незмінними. Ситуація служить посередником між текстом і виставою, поки текст залежно від сценічної гри членується відповідно до певної ситуації.
3. Ситуація і підтекст
Ситуація може існувати без вербалізації (опису або пояснення) в тексті. Вона
належить до екстралінгвістики, сценічності, всього того, що виконують або можуть
виконувати персонажі. Таким чином, “грати ситуацію” (на противагу “грати текст”)
означає (для актора й режисера) не задовольнятися представленням тексту, а дбати
про різновиди тиші й німі сцени з метою відтворення особливої атмосфери й ситуацій. У такому випадку саме ситуація дає ключ до розуміння яви. Поняття ситуації близьке до поняття підтексту. Глядач сприймає її як глобальну, фундаментальну структуру розуміння. Він потребує її як доволі стійкої точки опори, в основі якої, немов контрастуючи між собою, виділяються різні погляди персонажів.
4. Ситуація чи текст?
Проблема полягає в тому, що текст стає допоміжною еманацією ситуації; він
втрачає будьяку самобутність і “густину”, оскільки перетворюється всьогона всього в “епіфеномен ситуації” (Вітез). У театрі, побудованому винятково на натуралістичних ситуаціях, персонаж і ситуація врештірешт стають єдиними реальностями, які виводять текст в ранг вторинного прояву як результату ситуації. Така зміна не позбавлена небезпеки, оскільки текст у цьому випадку є лише сценарієм, який ми не можемо збагнути як річ у собі, не взявши до уваги конкретно реалізовані ситуа­ції та постави. Проти такого перебільшення ролі ситуацій виступили режисери, вважаючи, що треба грати текст, а не ситуацію: “Коли актор вимовляє слово, то мене цікавить це слово й асоціація ідей, я граю видіннями, які мені навіює ситуація […], тими видіннями, що їх у мені, як і в інших акторах, викликали слова” [Вітез (Vitez, “L’Umanité”, 12.11.1971)].

Літ.: Polti, 1895; Propp, 1929; Souriau, 1950; Mauron, 1963; Sartre, 1973.