Заперечення

ЗАПЕРЕЧЕННЯ (калька з нім. Verneinung)

Англ.: denial denegation; нім.: Verneinung; ісп.: denegación; франц.: dénégation.
Термін психоаналізу, що позначає процес повернення до свідомості забутих і
водночас заперечених елементів (наприклад, “Не вір, що я на тебе ображений”).
Ситуація глядача, який перебуває у стані театральної ілюзії, водночас відчуваючи, що показуване на сцені насправді не існує і заперечує дійсність. Таке заперечення як сценічний прояв імітації та ілюзії (ідентифікації) не допускає обману та
уявності, даючи змогу сприймати персонаж не як фіктивну постать, а як особу, подібну до глядача. Заперечення ідентифікації допомагає глядачеві звільнитися від “болючих” елементів вистави, списуючи ці елементи на задавненість: “це було в минулому, в дитинстві, про яке я давно забув”. Так само, як дитина, розмотуючи і змотуючи шпульку ниток, бавиться і тішиться, що вона актор і водночас глядач (цю ситуацію свого часу описав Фройд), заперечення “кидає” сцену то в ефект реальності, то в ефект театральності, спонукаючи глядача або до ідентифікації, або до дистанціювання. Можливо, саме в такій діалектиці й полягає одна з насолод, отримуваних від театральної вистави.
Літ.: Freud, 1969, vol. 10 : 161168; Mannoni, 1969; Ubersfeld, 1977 a: 4654 et 260
261, 1981 : 311318.